Міняється ключ твій, міняється слово,
що зі сніжинками разом кружляє.
Залежно від вітру, який жене тебе далі й далі,
навкруг слова тужавіє сніг.
HIER
Hier — das meint hier, wo die Kirschblüte schwärzer sein will
als dort.
Hier — das meint diese Hand, die ihr hilft,
es zu sein.
Hier — das meint jenes Schiff,
auf dem ich den Sandstrom heraufkam:
vertäut
liegt es im Schlaf, den du streutest.
Hier — das meint einen Mann, den ich kenne:
seine Schläfe ist weiß,
wie die Glut, die er löschte.
Er warf mir sein Glas an die Stirn
und kam,
als ein Jahr herum war,
die Narbe zu küssen.
Er sprach den Fluch und den Segen
und sprach nicht wieder seither.
Hier — das meint diese Stadt,
die von dir und der Wolke regiert wird,
von ihren Abenden her.
ТУТ
Тут — значить тут, де вишневе суцвіття чорніше,
ніж там.
Тут — значить ось ця рука, що його спонукає
лишатись таким.
Тут — значить той корабель,
на якім я заплив у піщаний потік:
причалений,
бачить він сон, який ти розсіяв.
Тут — значить той чоловік, якого я знаю,
його скроні біліють,
наче жар, погашений ним.
Він жбурнув мені келих в чоло
і вернувсь,
коли рік проминув —
до рубця припасти устами.
Він лише проказав прокляття й благословення
і знову відтоді замовк.
Тут — значить місто оце,
де володарі — ти і хмарина —
на вечірніх своїх престолах.
STILLEBEN
Kerze bei Kerze, Schimmer bei Schimmer, Schein bei Schein.
Und dies hier, darunter: ein Aug,
ungepaart und geschlossen,
das Späte bewimpernd, das anbrach,
ohne der Abend zu sein.
Davor das Fremde, des Cast du hier bist:
die lichtlose Distel,
mit der das Dunkel die Seinen bedenkt,
aus der Ferne,
um unvergessen zu bleiben.
Und dies noch, verschollen im Tauben:
der Mund,
versteint und verbissen in Steine,
angerufen vom Meer,
das sein Eis die Jahre hinanwälzt.
НАТЮРМОРТ
Свічка до свічки, вогник до вогника, світло до світла.
Це тут, а під ним: чиєсь око,
без пари й заплющене,
оторочене віями пізньої миті, котра настала,
не будучи вечором.
Перед ним чуже, у якого ти гість:
похмуре будяччя,
з яким морок пригадує кревних,
здалеку,
щоб лишитися незабутнім.
І ще щось, безвісти зникле в глухому:
уста,
скам’янілі, що вгризлись в каміння,
покликані морем,
чия крига вальцює літа.
UND DAS SCHÖNSTE
Und das schöne, das du rauftest, und das Haar,
das du raufst:
welcher Kamm
kämmt es wieder glatt, das schöne Haar?
Welcher Kamm
in wessen Hand?
Und die Steine, die du häuftest,
die du häufst:
wohin werfen sie die Schatten,
und wie weit?
Und der Wind, der drüber hinstreicht,
und der Wind:
rafft er dieser Schatten einen,
mißt er ihn dir zu?
І ТА РОЗКІШ
І та розкіш, яку ти полола, й волосся,
що ти його полеш:
який гребінець
спроможний його розчесати, твоє розкішне волосся?
Який гребінець
у чиїй руці?
І каміння, яке ти складала,
яке ти складала докупи:
куди воно кидає тіні,
і як задалеко?
І той вітер, який понад всім цим нуртує,
і той вітер:
чи він вхопить одну з оцих тіней,
чи примірить її до тебе?
WALDIG
Waldig, von Hirschen georgelt,
umdrängt die Welt nun das Wort,
das auf den Lippen dir säumt,
durchglüht von gefristetem Sommer.
Sie hebt es hinweg und du folgst ihm,
du folgst ihm und strauchelst — du spürst,
wie ein Wind, dem du lange vertrautest,
dir den Arm ums Heidekraut biegt: