Ну от. Особливість усякого саморозвитку в пересічного громадянина в тому, що у спокійній обстановці тобі його (розвиток) проробляти над собою лінь, а в стрьомній — нема сил. Тому якщо й виходить у певний момент віднаходити спокій замість істерики і робити щось корисне замість ходіння стелею — то надто дискретно. В цьому сенсі такі, як я, перебувають приблизно на рівні Аліси, котра бігла, мов ошпарена, аби тільки втриматися на місці. А щоби дістатися деінде, казала їй Біла Королева, слід бігти принаймні вдвічі шпаркіше...
Тож, попереджений про крайню потребу готуватися до вильоту чорних лебедів, я готувавсь до них зле.
Така ось осінь. Я не думаю про білого щура. Котрий тепер, забігаючи, вибігає прожогом. І я не думаю про нього далі. Він-бо ж не є вінцем творіння.
Фейсбучна стрічка, яку мені підсовує мій грамотний прямокутний психотерапевт, розказує мені, що «між тобою і людиною — десять кроків, зроби свої п’ять — і як нікого не стрінеш, то вертай». Тупо, але мудро. Вона розказує мені, що не може бути щасливої любові Мара та Мизи, коли тебе не тішить власна мармиза у люстерку. Коли ти себе не любиш і не цікавий сам собі.
Чи я сам собі нецікавий?! Та я ще в садочку міг півдня власним пальцем гратися!
Ну й справді, коли смикаєш людину, то їй хочеться відсахнутися, а в тобі прокидається зайвий мисливський азарт.
Вимкнув скайп на цілий день. Поки не полило, покотив у бадилля Мишоловки. Було прохолодно, але якось дивно: і до холоду не додмухувало, й до тепла не догрівало. Хилиталося непевно й непереконливо.
Дорогою назад зрозумів, який оце топонім для катання обрав. Що слово «мишоловка» каже нам про впійманість та про білих мишів. Сміявсь.
Вернімося до наших баранів, благородніших за щуряк тварюк — чорних лебедів.
Були й інші лебедині дзвіночки для мене персонально. Скажімо, проминуло вже скількись років, я вже перебрався до Києва й їздити додому майже перестав (і Марію поступово загубив). І проходив собі кімнатою повз сестричку, яка тоді шукала роботи в столиці, розкладала свої екологічні косметичні тюбики у мене на розкладачці й водночас дивилася на ноуті фільм «Жыве Беларусь!» Ішов собі, пригальмував, так став і — додивився до кінця. Одночасно починаючи розуміти усну білоруську й безсило ненавидіти владу, отвратительную, как руки брадобрея.
(Не будемо довго зупинятися на питанні відсотка правди у художнім творі. Зупинимося на тому, що там була важлива для мене інтонаційна переконливість. Алька теж повірила).
Потім у голові мені тиждень безвилазно сиділа пісенька: «Для радыкала краіна — турма, але для большасці краіны нема...» Дуже добре пам’ятаю, як розбираю на зиму ровер і не можу зосередитися на справі, відчепившись від питання: а коли би навколо тебе щось таке діялося — ти би що? Чи матимеш мужність... Як там було в тому вірші: «...мужність — всидіти в робітні під лютий гул поблизьких барикад...» Тільки ж навпаки — чи матимеш мужність не всидіти? І коли так, то наскільки далеко потім здатен піти далі?
Жахливе направду питання. Так сильно воно мене турбувало останній раз лише у дошкільному віці, коли я, вивчившись читати і ковтаючи все, що трапиться під руку, трапив десь у прабабусі Килини на горищі книжку про подвиги піонерів-героїв. Переляканий малюк тоді розумів, що не міг би не видати партизанів навіть не на початку тортур, а лиш під загрозою їхньою. Не знав, щоправда, що ще трошки — і піонери-герої втратять актуальність узагалі.
Згодом у мене виник варіант «у критичній ситуації людина змінюється, і в неї можуть з’явитися якісь додаткові опції». Але не надто бадьорий. Сам розумієш, телефоне, — коли аналізуєш, які потенції матимеш у воєнних умовах, усе перекриває думка «дай біг, щоби не знадобилося дізнаватися про це на практиці».
Є така — знову-таки, стрічав у стрічці — думка про те, що «неприйняття певної поведінкової форми в іншої людини призведе до формування дзеркальної ситуації — вас змусять обставини поводитися так само, як ця людина, доки не втямите: “і так буває” і не подаруєте цій людині. Окремим випадком такого є історія, коли людина глибоко певна — “в житті має бути так, і жодним чином інакше!”, “зі мною такого не буде”. Світова гармонія вимагає, щоби ви побачили — бува й інакше. Наприклад, жінка, що всю молодість вважала, що буде вірною своєму чоловікові й ніколи не зрадить — щиро й до самозабуття закохується в іншого, чоловік, що зневажав армію — йде у критичній ситуації служити, а донька поборника “чистоти крові” виходить за представника іншої раси».