І воно все не так стається, як гадається. І цікаво спостерігати, як ти в цьому видозміненому світі робиш ніби ті самі речі за звичним розкладом. Тією самою зубною щіткою. Тим само планшетом. Тими само сірниками.
Додати до набору щось менш звичне, що скажеш, телефоне?
У мене в цьому магазині був дисконт, а я тут не бував сто років, аж тут раптом чітко зрозумів, які саме маркери мені потрібні. Який конкретно папір. І вчора нахапав там матеріалів на весь свій останній гонорар і сів під крамницею на лавці. Перші кілька аркушів зіпсував, але п’ятий чи шостий вийшов такий, що далі я просто сидів і на нього дивився, ніби це не я щойно створив.
Удома вийшов наступний — уже не настільки однозначний, але живий. Кинув джипег Альці, вона: «Ну Винсент, а ты придуривался!» Тоді два дні не приходив до тями, під сорок годин суцільної макулатури, від яких лишилися лише кілька шкіців, із яких потенційно можна буде витягти дещо цікаве. До чого б усе те, всесвіте?
Тепер я знову приперся в цей магазин і знову протираю штани на цій лавці. Поки що аркушів зіпсував десять, і мені в цей момент здається, що я ніколи вже не видавлю з себе чогось путного. (Привіт, мигдалино!) Та штука в тому, що воно було — а отже, воно буває. (Привіт, лобні частки!) А отже, ти здатен і на таке. Просто людина — це різні речі, а ти поки ще вона.
Але, йой, телефончик показує, що я тут уже чотири години колупаю сю скалу. Ніби виконуючи наказ того синього вовка на дівочій футболці, що-б-не-сталося-продовжую. Поточне повітря вже холоднішає, а я навіть забув, що збирався далі побігти віднести Марківні квитанції. Вітаю, мене звати Сир, і я звар’ятілий геній. А раз у мене манія величі, я можу почати потихеньку командувати всесвітом. Начаклував би собі для початку почаювати.