Тотальна війна на винищення: окупаційний режим Німеччини та її союзники в Україні (1941 — 1944 рр.)
(Іван Патриляк)
«Життєвий простір на Сході»:
Україна в планах нацистської Німеччини
А. Гітлер тривалий час не розкривав своїх справжніх планів щодо територій на Сході й балансував між двома протиборчими течіями у своїй партії — прихильниками «класичної» колонізації завойованого Сходу Європи й адептами ідеї створення на цих теренах залежних від Німеччини квазідержавних утворень.
Головним прибічником ідеї створення на Сході Європи «ерзац-держав» був керівник Зовнішньополітичного бюро нацистської партії, прибалтійський німець А. Розенберг. За два з половиною місяці до початку війни проти СРСР, 2 квітня 1941 р., А. Розенберг підготував меморандум, у якому виносив на розгляд керівництва Німеччини пропозиції щодо майбутнього поділу території СРСР. На його думку, доцільно було створити на Сході національно-географічні одиниці з різним ступенем самоуправління. Під повним німецьким контролем мали перебувати регіони Велика Росія й Російська Середня Азія. Німецькій колонізації, германізації та включенню до складу Рейху мали підлягати Латвія, Литва й Естонія. Автономними утвореннями повинні були стати Білорусь (включно зі Смоленщиною), Україна (включно з Кримом, Воронежчиною, Курщиною й Брянщиною), Донщина й Кавказька Федерація. На цих територіях мала бути повністю ліквідована стара адміністративна система, економіка всіх регіонів мусила підпорядковуватися Німеччині. До складу новоутворених автономій у Білорусії, Україні й на Дону А. Розенберг пропонував включити області, які населяли росіяни, що підтримувало б перманентний міжетнічний конфлікт і не дозволило б цим державним утворенням у майбутньому зміцнитися, відмовитися від німецької «опіки» й стати суверенними.
Очевидно, у квітні 1941 р. А. Гітлер вважав пропозиції А. Розенберга досить раціональними, оскільки 20 квітня 1941 р. саме керівника Зовнішньополітичного бюро було призначено «уповноваженим із центрального контролю над питаннями, пов’язаними зі східноєвропейськими областями».
На противагу проектам А. Розенберга, прихильники тотальної німецької колонізації східноєвропейського простору розробляли власне бачення майбутнього регіону. Провідником ідеї перетворення Східної Європи на «класичну» німецьку колонію став рейхсфюрер СС Г. Гіммлер. 28 травня 1940 р. він подав А. Гітлеру доповідну записку, у якій підкреслив, що необхідність подальшого розділення земель СРСР зовсім не означає створення на його території незалежних держав. 24 червня 1940 р. Г. Гіммлер виклав письмово своє бачення методів колонізації східних земель. Цей проект передбачав переселення мільйонів німців у східноєвропейський регіон, використання місцевого слов’янського населення як робочої сили з подальшим його знищенням. Згодом у відомстві Г. Гіммлера було розроблено так званий «Генеральний план Ост», який фактично складався з двох частин — короткострокової й довгострокової.
Короткотерміновий план передбачав створення на окупованих землях Сходу Європи імперських комісаріатів, переселення німецьких, голландських і датських колоністів на територію до межі Ленінград — Ладозьке озеро — Валдайська височина — Дніпро (було заплановано спочатку поселити 8 000 000 — 10 000 000 представників «германських народів»). Місцеве населення мало виконувати роль служників при німецькому «народі панів». Різноманітними спланованими заходами (аборти, алкоголізм, відсутність медичного обслуговування, важка праця, недоїдання тощо) пропонували різко зменшити чисельність слов’ян (підірвати «життєву силу унтер-меншів[5]»). Після цього під час реалізації довготермінового плану слід було переселити залишки слов’янського населення на схід від указаної вище лінії. Було передбачено виселити поляків і білорусів на територію Смоленщини й Підмосков’я, а українців переселити в район між Дніпром і Волгою. 20—25 % жителів України мали «германізувати». Переселенню підлягав 31 000 000 східних слов’ян під час першої хвилі й ще 16 000 000 — 21 000 000 — під час другої. 20 000 000 — 30 000 000 слов’ян підлягали знищенню. Повністю від місцевого населення мав бути звільнений Крим. Також планували ліквідувати 5 000 000 — 6 000 000. місцевих євреїв. Після завершення реалізації «Генерального плану Ост» у Східній Європі мало жити близько 30 000 000 германських колоністів (німців, голландців, датчан, шведів тощо) і близько 14 000 000 слов’ян.
У перші дні війни проти СРСР А. Гітлер намагався приховати свої реальні наміри щодо майбутнього окупованих земель Східної Європи. Справжній задум фюрера почав втілюватися в життя одразу після того, як німецька армія вийшла на оперативний простір східніше від Смоленська, підійшла до Києва та прорвалася в напрямку Чорного моря.
Система управління окупованими землями: адміністративно-територіальний поділ, економічна експлуатація та соціальна політика
Першочергово вся повнота адміністративної влади на окупованих східних територіях належала командуванню збройних сил Німеччини, Угорщини та Румунії. Про довгострокові плани щодо окупованих земель А. Гітлер остаточно повідомив тільки на таємній нараді 16 липня 1941 р. У присутності керівників нацистської партії, німецької армії та державних діячів (зокрема, були присутні М. Борман, Г. Герінг, В. Кейтель, Г. Ламмерс, А. Розенберг) фюрер виступив із промовою, у якій наголосив, що «цей великий пиріг [окуповані території СРСР — І. П.] слід зручно розкласти для того, щоб могти, по-перше, ним володіти, по-друге, ним керувати, по-третє, його експлуатувати». Він підкреслив, що окуповані території мають стати колоніями і, як будь-які колонії, відігравати в політичному сенсі другорядну роль.
17 липня 1941 р. А. Гітлер видав наказ про запровадження цивільного управління окупованими областями СРСР. Згідно з цим документом, усі окуповані на Сході землі, окрім тих, які мали відійти до Генерального губернаторства (тобто української Галичини), підпорядковувалися Міністерству окупованих територій Сходу, керівником якого призначили А. Розенберга. Уся територія мала бути поділена на рейхскомісаріати (імперські комісаріати), керовані рейхскомісарами. Рейхскомісаріати мали поділятися на генеральні округи на чолі з генеральними комісарами, а генеральні округи ділилися на звичайні округи, очолювані гаупткомісарами. А. Гітлер залишав за собою право призначати рейхскомісарів і генеральних комісарів. Усіх інших чиновників міг призначати А. Розенберг.
Фактично на окупованих територіях було встановлено тривладдя: А. Розенберг відповідав за адміністративну вертикаль, Г. Герінг — за економічну експлуатацію, а Г. Гіммлер — за питання безпеки та знищення «небажаних елементів». Відомства всіх трьох нацистських керівників певною мірою конкурували за рівень впливу, що, на думку А. Гітлера, мало сприяти ефективності контролю над окупованими землями.
20 серпня 1941 р. побачили світ декрет А. Гітлера про створення рейхскомісаріату Україна (далі — РКУ) та директива А. Розенберга про адміністративний поділ окупованих українських областей. Первісно планували утворення в РКУ семи генеральних комісаріатів (або генералбецірків), які ділилися б на гебітскомісаріати (або крайсгебіти). Передбачали, що площа РКУ збільшуватиметься мірою просування фронту на Схід, після передавання територій із-під управління військової адміністрації до цивільної. Однак повністю зайняти територію всіх семи генеральних комісаріатів РКУ так і не вдалося. На момент створення РКУ охоплював 71000 км2. Своїх максимальних розмірів територія рейхскомісаріату досягла 1 вересня 1942 р. і становила 339 258 км2 із населенням 16 900 000 осіб. Реально на цій території існувало тільки шість генеральних комісаріатів: Волинь — Поділля (центр — Луцьк), Житомир (центр — Житомир), Київ (центр — Київ), Миколаїв (центр — Миколаїв), Таврія (центр — Мелітополь), Дніпропетровськ (центр — Дніпропетровськ). Генеральний комісаріат Чернігів так ніколи й не було створено.
5
Меншовартісна, неповноцінна людина; у нацистській ідеології — представник негерманської народності.