Товариші червоноармійці [...] В Західній Україні та Білорусії розгортається революційний рух. Почалися виступи й повстання білоруського та українського селянства в Польщі. Робітничий клас і селянство Польщі об’єднують свої сили, щоб скрутити в’язи своїм кривавим гнобителям[23].
Створювані комуністами групи намагалися перейняти владу в окремих місцевостях і урочисто привітати тріумфальними брамами наступаючі радянські війська. Це супроводжувалося нападами на поліцейські відділки, садиби землевласників і невеликі групи солдатів. Часто також атакували біженців із Центральної Польщі, котрих зазвичай грабували, хоча траплялися й убивства. Поміщиків мордували нещадно. Часто диверсанти почувалися настільки впевнено, що чинили блискавичні несподівані напади на відступаючі підрозділи Польської Армії та поліції. До комуністів хутко долучилися люди зі суспільного маргінесу, які, користуючись періодом «вольниці», вирішили легко розбагатіти.
Чимало випадків диверсій було зафіксовано в Поліському воєводстві — в білоруській та українській його частинах. Подібна ситуація виникла й на Волині. В обох тих воєводствах поруч із комуністами до антипольських операцій долучилися націоналісти. Як згадував діяч ОУН Семен Левицький «Кліщ»: «По вибуху війни у вересні 1939 р. ми почали роззброювати поляків на Поліссі, де тільки далося. М. ін. був плян, щоб разом у «тактичній» спілці з комуністами, захопити повітове місто Дорогичин [...]. Але по дальшій застанові, ми цей плян занехали, як нереальний»[24].
Відступаючі польські підрозділи неодноразово мусили вести запеклі бої з диверсантами. Ось як тогочасну ситуацію бачив генерал Вільгельм Орлік-Рюкеман:
[...] в терені зростають пробільшовицькі настрої [...] в м. Березному [...] я натрапив на вітальну браму, встановлену населенням для зустрічі більшовиків. [...] Я наказав жандармерії КОП [...] провести термінове слідство та покарати винуватців. [...] У Ратному [...] утворився совєт і була організована озброєна комуністична міліція. [...] Передовий загін [...] перед виходом на ковельське шосе був обстріляний із карабінів і ркм, і допіру прогнавши банди диверсантів, увійшов до міста. К-p передового загону мйр Войцеховський [...] справно та енергійно ту банду ліквідував[25].
На звістку про напад СРСР, у Східній Галичині трапилися наступні виступи ОУН. На Тернопільщині українські виступи сягнули найбільших масштабів у повітах Бережани та Підгайці, де повстанням керував окружний військовий референт ОУН Григорій Ґоляш «Бей». У цьому районі були зафіксовані випадки мордування цілих польських поселень. Найбільше людей загинуло в селах Конюхи і Потуторів, де жертвами стали близько ста осіб, і в Слов’ятині, де були вбиті вісімдесят пять поляків. Натомість у поселенні Якубівцях були спалені п’ятдесят сім садиб і вбиті понад двадцять осіб. Ці злочини можна розглядати, як провіщення кривавих етнічних чисток на Волині, що трапилися через кілька років.
Радянська влада дивилася крізь пальці на злочини, які місцеве населення чинило проти поляків, вважаючи їх за прояв «народного правосуддя», намагаючись, водночас, щоб жертвами ставали переважно представники вищих класів. Начальник Політичної ради радянських військ Лев Мехліс так писав про це 22 вересня 1939 року:
Ворожнеча між українцями і поляками посилюється, тепер активізувалися українці й тероризують у ряді місць польських селян. [...] Дано вказівку широко розгорнути [політичну — Ґ. М.] роботу проти національної ворожнечі між трудящими українцями й поляками, скерувавши об’єднані сили проти панів-поміщиків[26].
Але не слід також забувати, що на диверсії та вбивства польські підрозділи нещадно відповідали повсюди там, де була нагода. Села, звідки лунали постріли, спалювали. Чоловіків, схоплених зі зброєю в руках (а іноді й без зброї), розстрілювали на місці. Польські свідчення однозначно це підтверджують. Підпоручник Станіслав Крочек із 3/21 пп згадував:
Поліська людність налаштована до нас вороже. [...] Стрілянина триває щоночі. Солдати бояться йти в ар’єргардній сторожі, бо поліщуки стріляють у останні підрозділи. Спеціальна рота, укомплектована моряками, виконує по селах страти. Маршрут, яким рухається військо, позначений пожежами[27].
23
Цит. за: Михаил Мельтюхов, 17 сентября 1939. Советско-польские конфликты 1918–1939, Москва 2009, с. 356.
24
Семен Левицький «Кліщ», Бойові дії ОУН у Бережанщині і на Поліссі, в: Володимир Макар, Спомини та роздуми, т. З, Торонто-Київ 2001, т. 3, с. 354.