У ніч з 22 на 23 квітня (Страсна п’ятниця) підрозділи УПА зосередилися навколо Янової Долини. Залізничну колію між Яновою Долиною та Костополем завалили стовбурами дерев. Атакою особисто командував Іван Литвинчук «Дубовий», а участь у ній узяла, зокрема, «перша сотня» УПА, яку після смерті Перегіняка очолив «Ярема», і сотня «Шавули». Українці вдарили близько опівночі, коли мешканці вже спали або вкладалися до сну. Селище обстріляли з ручної зброї та кулеметів. У міру просування спеціальні штурмові групи підпалювали наступні будинки, кидаючи в них пляшки з легкозаймистою рідиною та палаючими жаринами. В деякі будинки також вкидали гранати. У втікачів стріляли або забивали їх сокирами, можливо, також вилами. Чимало людей намагалися сховатися в кам’яних пивницях, які, однак, виявилися смертельною пасткою: більшість із них задихнулися димом або вчаділи. Українці також підпалили шпиталь, попередньо винісши звідти хворих українців. Трьох медиків, які обслуговували шпиталь, вивели назовні та зарубали сокирами. Хворі поляки загинули в полум’ї або, за іншою версією, їх витягли з будинку та повбивали.
Німецький гарнізон боронився в готелі, звідки відкрив вогонь через частокіл, не дозволяючи нікому наблизитися до своєї позиції. Натомість група поляків чинила опір у мурованих будинках кварталу «С» — були вбиті двоє нападників, а третій, працівник шахти, важко поранений (цілу ніч він лежав і стогнав на вулиці, аж нарешті вранці «роз’юшені люди добили його киями»[83]).
Близько 4 години ранку над Яновою Долиною з’явився німецький літак-розвідник, що змусило упівців відступити. Баланс тієї ночі був трагічним. Згоріли сто будинків, загинули близько шестисот поляків, більшість із них — у вогні. УПА здобула тонну вибухових матеріалів і пізніше власне прагненням здобути їх пояснювала мету атаки. Лунала також точка зору, що УПА була змушена реагувати, позаяк німці та польські поліцаї дошкуляли місцевій українській людності. Насправді ж польська поліція з’явилася в Яновій Долині лише після атаки українських партизанів.
Слід додати, що кільканадцять озброєних поляків вирушили за межі селища, щоб шукати помсти. Вони забили щонайменше п’ятеро українців (у тому числі дев’ятирічну дівчинку). Загинуло також російське подружжя, яке помилково залічили до українців. Уцілілих після нападу мешканців селища німці вивезли потягом до Костополя. На місці залишилася тільки обслуга електростанції та водогону й залізничники.
Янова Долина знову стала об’єктом атаки УПА 15 травня. Поза досяжністю німецької оборони перебували електростанція, трансформаторна й насосна станції та чимало інших будівель, які згоріли. Ніхто не загинув. Допіру після цього нападу решту цивільних осіб вивезли, а до селища доправили польських поліцаїв із 202-го батальйону. Варто згадати, що навесні 2003 року в колишній Яновій Долині була відкрита меморіальна дошка на згадку про напад УПА із дивовижним написом:
Встановлено на честь 60-річчя Української Повстанчої Армії. Тут 21–22 квітня 1943 року сотнями [...] під командуванням полковника «Дубового» було ліквідовано одну з найбільших укріплених військових баз польсько-німецьких окупантів на Волині [...]. У результаті бою було знищено німецьку та польську залогу, визволено з концтабору військовополонених та припинено терористичні акції проти навколишніх сіл, здійснювані польсько-німецькими загарбниками.
Тоді ж — у травні 1943 року — УПА провадила регулярне «очищення» терену від польського населення також у південно-східних повітах Волині. Тут командував Петро Олійник «Еней». У ніч із 2 на 3 травня 1943 року об’єднані підрозділи Івана Климишина «Крука» та Миколи Недвезького «Хрона» атакували Кути. Сільська самооборона захищалася в мурованих будівлях у центрі. Українські партизани увірвалися до будинків, розташованих за лінією оборони, вбиваючи мешканців, грабуючи та підпалюючи садиби. Водночас тривав інтенсивний обстріл центру села. Близько 3.30 ранку нападники відступили. Загинули щонайменше п’ятдесят три поляки. Відразу ж після нападу німці евакуювали це поселення, залишивши в ньому лише українців. Учасник нападу Макс Скорупський «Макс» написав: «Починаючи з нашої акції на Кути, день у день, як тільки заходило сонце, небо купалося в заграві пожеж. Це палали польські села»[84].
На жаль, то була правда. 5 травня 1943 року в Шкроботівці були вбиті близько сімдесят поляків. 6 травня 1943 року внаслідок нападу на Клепачів у Луцькому повіті від холодної зброї загинули близько тридцяти осіб. У ніч із 7 на 8 травня 1943 року упівці напали на колонію Катеринівка, убивши понад тридцять поляків і осіб зі змішаних родин. Водночас вони напали на Ольганівку, де місцева самооборона за підтримки добровольців із Єлисаветина відбила атаку, а також на Решнівку в Кременецькому повіті, де були вбиті близько десяти осіб. 8 травня 1943 року на дорозі з Кошова до Торчина упівці замордували сімнадцять осіб, які везли збіжжя до Торчина. У ніч з 14 на 15 травня 1943 року дубненський курінь УПА атакував і частково спалив зокрема колонії Кудзиволю (принаймні 15 жертв) і Золочівку (12 жертв). У ніч із 18 на 19 травня удару було завдано по колонії Адамівці (не менше 17 жертв), селі Бокіймі (27 жертв), колонії Березині (30 жертв), колонії Калинівці (близько 30 замордованих).