Всупереч тому, що написав Побуґ-Маліновський, не виключено, що від побоїв померли кілька, а за іншими даними, навіть понад тридцять осіб. Окрім того, вістря польської операції поцілило передусім у невинних. Ось як описувала ці події Зенеїда з Замойських:
Польське військо брутально пацифікувало українські села. Знамениті «тюльпани» не були чимось винятковим. Українських дівчат підвішували за ноги, і їхні обвислі спідниці нагадували тюльпани. Вже не було так приємно ходити до греко-католицької церкви[14].
Влаштована польською владою акція умиротворення викликала міжнародний скандал, завдавши чималої шкоди репутації Польщі. Переправлені на Захід матеріали й фото дали підставу для подання петиції до Ліги Націй та організації антипольської кампанії у пресі. Та найгірше було те, що польські заходи сприяли відновленню вже спадаючих антипольських настроїв і зростанню симпатій до націоналістів. Багатьом українцям, які переконалися в брутальності поліції, запропонований націоналістами шлях здався єдино можливим.
У 1933 році мережу ОУН у Польщі очолив Степан Бандера. Він був, кажуть, дуже товариським і доброзичливим до своїх однодумців, проте славився також своєю безкомпромісністю: «Цілком інакше виглядало, — згадував приятель Бандери зі шкільних років і співробітник ОУН Григор Мельник, — його відношення до людей, яких він уважав за безхарактерних, неідейних або просто за звичайних «з’їдачів хліба». Про таких він висловлювався зневажливо: «Темний нарід! Ні читати, ні писати...»»[15]. Однокашникам, котрі заявляли, що не втручаються в політику, він відмовлявся потиснути руку. Мельникові Бандера дав прочухана, коли той допоміг на іспиті з хімії особі, котру він вважав безідейною.
Бандера приділяв особливу увагу бойовому рефератові (відділові). Його очолював Роман Шухевич «Дзвін» (зазвичай його також кликали Шухом), законспірований навіть від членів ОУН. Бандера був прихильником індивідуального терору проти представників польської влади та українців, визнаних «колабораціоністами». Перш, ніж він став крайовим провідником (головою) ОУН у Польщі, 29 серпня 1931 року молоді націоналісти вбили у Трускавці депутата Тадеуша Голувка, прихильника польсько-українського порозуміння. Смерть Голувка викликала шок, цей теракт одностайно засудили обидві громади. Проте замах добре пасував до рамок практикованої в ОУН «перманентної революції». За словами одного з членів ОУН: «Він нас роззброював ідеологічно. З ендеками ситуація була принаймні зрозуміла: ми тут, а вони — там. Голувко розмивав поділи»[16].
В 1934 році керовані уже Бандерою націоналісти влаштували кілька так само гучних убивств: директора філії української Академічної гімназії Івана Бабія та міністра внутрішніх справ Броніслава Перацького. Проте, їм не вдалося організувати замах на воєводу Юзевського. Вбивство міністра Перацького змусило польську поліцію провести ретельне розслідування, наслідком якого стали масові арешти. Вони охопили близько восьмисот осіб. Польським правоохоронцям вдалося затримати все керівництво ОУН на чолі з Бандерою та Шухевичем. Більшість були засуджені на довгострокове тюремне ув’язнення. Самого Бандеру на двох процесах — Варшавському та Львівському — було засуджено до смертної кари, пізніше заміненої на довічне ув’язнення. На судовому процесі він відмовився свідчити польською мовою, а його безкомпромісна позиція витворила йому величезний авторитет, зміцнивши позицію лідера молодих націоналістів.
15
Григор Мельник, Степан Бандера (Причинки до характеристики особи), в: Володимир Макар, Спомини та роздуми, т. 3, Торонто — Київ 2001, с. 118.