«Ні».
«Що?»
«Ні», — це пролунало як ляпас.
«Аспене?»
«Не розумію, як я міг сподіватися на те, що з цього щось вийде», — він знову запустив пальці у волосся, ніби намагався позбутися неправильних думок.
«Але ти щойно сказав, що кохаєш мене!»
«Це так, Мер. В тому-то й справа. Я не хочу, щоб ти жила так, як і я. Мені нестерпно навіть подумати, що ти будеш голодувати, мерзнути або жити в остраху. Ти не станеш Шісткою. Я не можу допустити цього».
Я відчула, що ось-ось заплачу. Він не це мав на увазі. Він не міг так зробити. Але перш ніж я встигла щось вимовити, він вже позадкував до виходу з хатинки.
«Куди... Куди ти йдеш?»
«Я йду геть. Я йду додому. Вибач, що я так повівся з тобою. Америко, всьому кінець».
«Що?»
«Всьому кінець. Я не прийду сюди більше. Так не може продовжуватися».
Я заплакала.
«Аспене, будь ласка, давай порозмовляємо. Ти просто пригнічений».
«Я пригнічений занадто більше, ніж тобі здається. Але не через тебе. Мер, я так більше не можу. Не можу».
«Аспене, будь ласка...»
Він міцно притиснув мене до себе і поцілував наостанок — по-справжньому поцілував — і зник у темряві. А я не могла навіть покликати його через закони в нашій країні, які змушували нас переховуватися. Я не могла востаннє сказати, як я його кохаю.
Рідні явно помітили, що останніми днями зі мною відбувається щось не те, але, мабуть, вважали, що я нервую через Відбір. Хотілося плакати, але я стримувалася. Мені потрібно дожити до п’ятниці. Я сподівалася, що після того як «Новини Іллеа» оголосять імена учасниць, все стане на свої місця.
Я уявляла, як переможницею оголосять Селію чи Камбер. Мати, звісно, буде розчарована, але не настільки, якби перемогла незнайома дівчина. Тато і Мей зрадіють: наші родини приятелювали. Я знала, що Аспен повинен думати про мене, як і я про нього. І я готова була заприсягтися, що він з’явиться у нашому будинку раніше, ніж закінчиться програма, благаючи мене вийти за нього заміж. Звичайно, це буде занадто поквапливо, оскільки дівчатам ще ніхто нічого не обіцяв, але він може все покласти на загальну атмосферу дня, адже у такий день багато всього можна простити.
У моїй уяві все складалося просто чудово, всі були щасливі.
До початку новин залишалося ще десять хвилин, але всі вже влаштувалися біля телевізора. Вважаю, ми були не одні такі, кому кортіло скоріше дізнатися про результати.
«Я пам’ятаю, як обирали королеву Емберлі! Від самого початку я знала, що вона переможе!» — Мати готувала попкорн, ніби ми збиралися дивитися кіно.
«А ти сама брала участь у лотереї?» — запитав Джерад.
«Ні, сонечко, я була на два роки молодшою, ніж вимагалося. А взагалі мені теж пощастило: я зустріла вашого татка», — вона посміхнулася і підморгнула.
Отакої! Мати, схоже, була у чудовому настрої. Не можу пригадати, коли вона востаннє виявляла такі почуття до батька.
«Її величність Емберлі — найкраща королева у світі. Вона така розумна й красива. Кожного разу, коли я бачу її по телебаченню, хочу стати такою ж», — зітхнула Мей.
«Вона гарна королева», — додала я стиха.
Нарешті настала восьма, на екрані з’явився державний герб і заграв гімн. Я піймала себе на тому, що тремчу. Мені дуже хотілося, щоб все чимскоріше скінчилося.
Спочатку король коротко розповів новини з фронту. Наступні оголошення також були короткими. Схоже, всі перебували у гарному настрої. Мабуть, ними також володіло радісне хвилювання.
Врешті на екрані з’явився головний розпорядник і представив Гаврила. Той пішов прямісінько до королівської родини.
«Доброго вечора, Ваша величносте», — привітав він короля.
«Гавриле, радий тебе бачити», — майже легковажно одізвався той.
«Не можете дочекатися оголошення?»
«Так. Вчора я був присутній під час обрання деяких кандидатур. Всі дівчата дуже милі».
«Отже, Вам вже відомі імена учасниць?» — вигукнув Гаврил.
«Тільки декілька».
«Можливо, з Вами його Величність не поділився цією інформацією?» — поцікавився Гаврил у Максона.
«Ні. Я побачу учасниць разом з усіма», — відповів принц. Було помітно, що він нервував.
Раптово я відчула, що в мене спітніли долоні.
«Ваша величносте, — Гаврил підійшов до королеви, — що Ви могли б порадити нашим Обраницям?»
Вона невимушено посміхнулася. Я не знаю, який мали вигляд її суперниці по Відбору, але мені складно було уявити, щоб хто-небудь ще міг порівнятися з нею у вмінні гідно триматися і водночас бути такою красивою.
«Насолоджуйтеся своїм останнім днем у ролі звичайної дівчини. Завтра, яким би не був результат змагання, ваше життя зміниться. І ще одна стара, але дійова порада: будьте такими, якими ви є насправді».
«Мудрі слова, моя королево. І на цьому дозвольте розпочати оголошення імен тридцяти п’яти молодих дівчат, яким доведеться брати участь у Відборі. Пані та панове, долучайтеся до мене у привітанні Дочок Іллеа!»
На екрані знову з’явився державний герб. У верхньому правому кутку, у невеличкому квадратику продовжували показувати обличчя Максона, щоб глядачі могли бачити його реакцію на фотографії дівчат. Як і всі, він складатиме про них своє враження.
Гаврил тримав у руках картки, готуючись прочитати імена Обраних, чиї життя, якщо вірити королеві, повинні були от-от змінитися.
«Місс Елейн Стоулз з Ханспорту, Трійка» — на екрані з’явилася фотографія мініатюрної красуні з порцеляновою шкірою. Справжня леді. Максон заяснів.
«Місс Тьюзді Кіпер з Уеверлі, Четвірка» — на екрані — дівчина у ластовинні. Вона була старшою від першої і видавалася дорослішою. Максон щось прошепотів до короля.
«Місс Фіона Кастлі з Паломи, Трійка» — брюнетка з палким поглядом. Мабуть, моя ровесниця, тільки якась більш... досвідчена.
Я повернулася до батьків:
«Справді, вона здається жахливо...»
«Місс Америка Сінгер з Кароліни, П’ятірка».
Я миттю повернулася до телевізора й побачила її. Мою власну фотографію, яку зробили одразу після того як я дізналася, що Аспен заощаджує гроші, щоб одружитися зі мною. Дівчина на фото сяяла, вочевидь, була сповнена надій та виглядала чудово. Закоханою. І, напевно, якийсь ідіот вирішив, що я закохана у принца Максона.
За спиною захоплено заволала мати. Мей підскочила, розсипавши попкорн по всій кімнаті. Джерад був в ейфорії й кинувся танцювати. Тато... Не впевнена, але мені здалося, що він стиха посміхається до своєї книжки.
Вираз обличчя Максона я побачити не встигла.
Задзвонив телефон.
І він не вщухав ще протягом декількох днів.
Глава 6
Наступного тижня наше помешкання було переповнене урядовцями, які мали підготувати мене до Відбору. Першою прийшла якась неприємна особа, вочевидь переконана, що половина зазначених у моїй заявці відомостей — брехня. Потім приїхав співробітник монаршої охорони обговорити з місцевими воєнними заходи безпеки та провести огляд нашого будинку. Ймовірно, я могла вже починати нервувати щодо можливого нападу повстанців, не очікуючи на переїзд до палацу. Чудово.
Двічі нам телефонувала якась Сильвія — дамочка, судячи з голосу, самовпевнена і ділова, — цікавилася, чи потребуємо ми чого-небудь. Але найбільше я зраділа візиту сухенького дядечка з борідкою, як у цапа; він прийшов до нас зняти з мене мірки для мого нового гардеробу. Я не була впевнена, які відчуття в мене викликає перспектива постійно носити такі ж вечірні сукні, як у королеви, але з нетерпінням очікувала на можливість спробувати.
Останній відвідувач прийшов у середу, за два дні до мого від’їзду. Він повинен був ознайомити мене з офіційними правилами. Він був сухоребрий, увесь час пітнів і мав жирне волосся. Щойно переступивши поріг нашого будинку, він одразу ж запитав, де можна порозмовляти наодинці. Це був перший натяк: щось іде не так.