«В якому сенсі?»
«Ну, щоб досягти такої популярності. Як думаєш, чи вона когось підкупила?» — дівчина холодно подивилася на Марлі, ніби подумки оцінювала її.
«Вона ж Четвірка, — із сумнівом одізвалася я. — Звідки в неї гроші?»
Селеста цокнула язиком: «Я тебе прошу. Гроші — не єдиний спосіб для жінки заплатити за те, що їй треба», — кинула вона й одвернулася до вікна.
Я не одразу зрозуміла, на що вона натякає, але коли зрозуміла, мені стало ніяково. Не тому, що така чиста душа, як Марлі, ніколи б не подумала переспати з кимось заради того, щоб вирватися уперед, вона б ніколи не порушила закон. Але й почала усвідомлювати, що життя у королівській родині може виявитися набагато жахливішим, ніж я собі це уявляла.
Наближаючись до палацу, в мене не одразу вийшло його розгледіти, але стіни я помітила. Вони були вкриті світло-жовтим тиньком і видавалися дуже високими. Вгорі на стіні по обох боках широких воріт, які відчинилися, коли ми до них під’їхали, стояли охоронці. Засипана гравієм дорога огинала фонтан і вела до головного входу, де на нас вже чекали.
Ледь привітавшись, дві жінки взяли мене попід руки й повели досередини.
«Перепрошую за такий поспіх, міс, але ваша група запізнилася», — промовила одна.
«О, боюся, це моя провина. Я трохи забалакалась в аеропорту».
«Спілкувалися з народом?» — здивувалася друга.
Жінки перезирнулися з виразом, якого я не зрозуміла, потім почали називати приміщення, повз які ми проходили.
Праворуч, як мені повідомили, їдальня, а ліворуч — Головна зала. Мимохідь я помітила за скляними дверима великий сад і пошкодувала, що не можна спинитися. Не встигла я усвідомити, куди ми прямуємо, як вони вже втягли мене до великого приміщення, переповненого якимись людьми, які туди-сюди бігали.
Натовп розступився, і я побачила ряди дзеркал, біля яких сиділи дівчата — їм робили манікюр та зачіски. На стійках висів одяг, а в залі безперервно лунали фрази на зразок: «Я знайшла потрібний відтінок!» і «Це робитиме її товстою!»
«А ось і вони! — До нас наблизилася дама, вочевидь при владі. — Я Сильвія. Ми розмовляли по телефону, — замість привітання кинула мені вона і перейшла до суті справи: — Спочатку про головне. Нам потрібні фотографії „до“. Ходіть сюди», — вона вказала мені на стілець у кутку перед однотонним задником. — «Не зважайте на камери. Ми готуємо спеціальний репортаж про ваше перетворення. Коли закінчимо, всі дівчата Іллеа захочуть виглядати, як ви».
І справді, залою переміщалися кілька знімальних груп, які робили фото туфель учасниць й одночасно брали в них інтерв’ю. Щойно нас сфотографували, Сильвія почала давати розпорядження: «Відведіть леді Селесту до кабінки номер чотири, леді Ешлі — до п’ятої. У десятій, вочевидь, вже закінчили. Відведіть туди леді Марлі, а леді Америку — до шостої».
«А ось і наш об’єкт, — промовив низенький чорнявий чоловік. Він посадив мене у крісло під номером шість на спинці. — Нам потрібно обговорити ваш образ».
«Мій образ?» — Хіба я — це не я? Чи не через мою природну зовнішність я опинилася тут?
«І кого ми з вас робитимемо? З вашим рудим волоссям можна перетворити вас на жінку-вамп, але якщо бажаєте, навпаки, приховати цю рису, з цим ми теж упораємося», — промовив він відсторонено.
«Я не не маю наміру нічого в собі виправляти, щоб задовольнити людину, якої не знаю». («І яка мені вже не подобається» — додала я про себе).
«Отакої! Невже ми маємо справу з особистістю?» — вимовив він таким тоном, яким зазвичай розмовляють із дітьми.
«А хіба кожен з нас не особистість?»
Чоловік посміхнувся: «Що ж, чудово. Ми не будемо змінювати ваш образ, а лише трохи його підкорегуємо. Вам не завадить надати трохи блиску, але відмова від усього штучного може стати вам тут у пригоді. Пам’ятайте про це, люба», — він поплескав мене по спині й відійшов, а до мене тієї ж миті кинулася юрба помічниць.
Я не здогадувалася, що, говорячи про блиск, він мав на увазі достеменне значення цього слова. Жінки почали натирати мою шкіру скрабом, тому що, вірогідно, вважали, що я не в змозі зробити це самостійно. Потім у кожен відкритий міліметр вбивали лосьйони та масла, після чого я стала пахнути ваніллю. За словами дівчини, яка мене обробляла, це був один із улюблених запахів Максона.
Закінчивши з наданням блиску та гладкості шкірі, дівчата заходилися біля моїх нігтів. Їх підстригли та відполірували, а жорстку кутикулу магічним способом видалили. Я сказала, що не люблю пофарбовані нігті, але дівчата одразу так засмутилися, що я дозволила пофарбувати нігті на ногах. Відтінок лаку обрали нейтральний, отже, вийшло не так вже й жахливо.
Покінчивши з моїми нігтями, вони перейшли до іншої учасниці, а я залишилася сидіти у кріслі, очікуючи на наступний раунд причепурення. Знімальна група, яка проходила повз мене, вихопила об’єктивом мої руки.
«Не рухайтеся! — наказала якась жінка, примружившись на мою кисть. — Ваші нігті що, геть не пофарбовані?»
«Так».
Вона зітхнула, зробила знімок і рушила далі.
Я теж тяжко зітхнула. Поруч я угледіла дівчину, яка сиділа, дивлячись в одну точку й хитаючи головою під великим балахоном, у який її загорнули.
«У тебе все гаразд?» — запитала я.
Моє запитання повернуло її до реальності.
«Мені хочуть висвітлити волосся, — зітхнула вона. — Сказали, що так воно буде краще гармоніювати із моїм тоном шкіри. Мабуть, я просто нервую».
Дівчина видавила з себе посмішку, і я посміхнулася у відповідь.
«Ти ж Созі?»
«Так. — Тепер вона посміхнулася по-справжньому. — А ти Америка? — Я кивнула. — Чула, ти приїхала разом із Селестою. Жахлива дівчина!»
Я закотила очі. Відтоді, як нас привезли, Селеста ледь не кожні десять хвилин починала голосити на всю залу на нещасну служницю, вимагаючи від неї принести що-небудь та не плутатися під ногами.
«І не кажи, — пробурмотіла я, і ми разом розсміялися. — На мою думку, в тебе дуже красиве волосся».
Воно і справді було розкішне: не надто темне, не надто світле, але при цьому дуже густе.
«Дякую».
«Якщо ти не хочеш його перефарбовувати, то й не мусиш».
Созі посміхнулася, але по її очах я бачила: вона не може зрозуміти, чи я намагаюся бути з нею щирою, чи хочу встромити їй ніж у спину. Не встигла вона щось відповісти, як нас обох оточили команди галасливих стилістів, і розмовляти стало геть неможливо.
Моє волосся вимили, ополоснули з кондиціонером, нанесли зволожуючу маску. Пасма були довгими та рівними — зазвичай мене підстригала мати, і це було найбільше, що вона могла зобразити. На той момент, коли наді мною закінчили чаклувати, волосся стало коротшим на декілька дюймів й було підстрижене шарами. Мені це сподобалося: воно просто заграло по-новому. Деяким дівчатам зробили світлі пасма Я дізналася, що це називається «мелювання». Інших, як Созі, повністю перефарбували. Але і стилісти, і я погодилися, що з моїм волоссям нічого такого робити не слід.
Гарненька дівчинка зробила мені макіяж. Я попросила її не накладати багато косметики, отже, вийшло дуже гарно. Інші Обрані, коли їх нафарбували, виглядали або дорослішими, або молодшими, чи просто гарнішими. Я ж залишилася сама собою. Селеста, звісно, була вірною собі, зробивши яскравий макіяж.
Під час всіх цих маніпуляцій на мене вдягли халат. Коли стилісти закінчили зі мною працювати, мене підвели до стійок з одягом. Табличка з моїм ім’ям знаходилася над рядами вішаків з тижневим запасом одягу. Ймовірно, штани майбутнім принцесам носити не можна.
Врешті, я обрала кремову сукню. Вона залишала відкритими плечі, підкреслювала талію, а довжина була трохи вище коліна. Дівчина, яка допомагала мені одягтися, назвала його денним. Вона повідомила мені, що вечірні сукні вже чекають на мене у моїй кімнаті, а трохи пізніше туди доставлять і ці. Вона пришпилила мені на груди срібну брошку, на якій виблискувало моє ім’я. Як останній штрих, мені запропоновано взути туфлі на підборах, які служниця чомусь назвала «келишок», і я пішла робити знімок «після». Звідти мене направили в одну з чотирьох кабінок, що примостилися уздовж стіни. У кожній було крісло із спинкою, навпроти — вже встановлена камера.