Я сіла, як вимагалося, і стала чекати. Підійшла жінка з пластиковою течкою і попрохала трохи потерпіти, доки вона шукатиме моє досьє.
«Що ви знімаєте?» — поцікавилася я.
«Спеціальний репортаж про ваше перетворення. Сьогодні ввечері в ефір піде сюжет про прибуття учасниць, перетворення покажуть у середу а в п’ятницю ви з’явитесь у „Новинах Іллеа“. Люди бачили ваші фотографії, їм відомі деякі подробиці з ваших анкет. — Вона знайшла потрібні папери і прикріпила їх до течки зверху над іншими. Потім вона сплела пальці й продовжила: — Ми хочемо, щоб вони по-справжньому вболівали за вас. А для цього глядачі повинні дізнатися про вас більше. Отже, зараз ми візьмемо у вас невелике інтерв’ю, а у п’ятницю відбудеться ваш перший виступ у новинах. Головне, не треба соромитися нас під час зустрічі. Ми не з’являтимемося щоденно, але час од часу все ж будемо у вас на очах».
«Гаразд», — стиха одізвалася я.
Мені страшенно не хотілося спілкуватися із знімальними групами. Їхня присутність видавалася мені такою настирливою.
«Отже, вас звуть Америка Сінгер, правильно?» — запитала вона через мить після того, як увімкнулася червона лампочка.
«Так», — я намагалася розмовляти невимушено, щоб ніхто не здогадався, як я нервуюся.
«Якщо чесно, на мій погляд, у вашій зовнішності мало що змінилося. Чи погодитесь ви розповісти нам, у чому сьогодні полягало ваше перетворення?»
Я замислилася: «Мене підстригли шарами. — Я провела пальцями по рудому волоссю, насолоджуючись м’якістю, якої йому надали професіонали. — Мені це подобається. А ще мене намастили ванільним лосьйоном, і тепер я пахну десертом», — повідомила я й понюхала свій лікоть.
Жінка розсміялася: «Як це мило! І сукня вам надзвичайно пасує».
«Дякую, — відповіла я, оглядаючи своє нове вбрання. — У звичайному житті я не так часто вдягаю сукні, отже, мені знадобиться час, щоб звикнути».
«Вірно, — промовила журналістка. — Ви одна з тих П’ятірок, які пройшли до Відбору. Які у вас враження?»
Я замислилася, шукаючи правильне слово, яке б передало всі емоції минулого дня. Від розчарування на площі та захоплення від польоту до приятелювання з Марлі.
«Це було дивовижно».
«Гадаю, на вас чекає чимало дивовижних днів».
«Сподіваюся, вони будуть принаймні не такими заполошними, як сьогоднішній», — зітхнула я.
«Ви вже склали власне враження про ваших суперниць?»
Я ковтнула.
«Всі дівчата дуже милі».
За одним виключенням.
«Хм. — Схоже підтекст моїх слів від неї не приховався. — А що з приводу перетворення? Чи не викликає у вас занепокоєння чийсь новий образ?»
Я замислилася над цим запитанням. «Ні» прозвучало б занадто самовпевнено, «Так» — жалюгідно.
«Стилістам чудово вдалося підкреслити індивідуальність кожної дівчини».
Вона посміхнулася й промовила: «Гаразд. Досить».
«Це все?»
«Нам потрібно вмістити всі тридцять п’ять інтерв’ю у півтори години, отже, цього буде більш ніж достатньо».
«Гаразд».
Що ж, не все так погано.
«Дякую, що приділили нам час. Можете присісти он на той диван, до вас зараз підійдуть».
Я пересіла на великий напівкруглий диван у кутку. На ньому сиділи ще дві дівчини, які пошепки про щось розмовляли. Я почала оглядати все навколо. В цей час оголосили, що прибула остання партія, і біля кабінок знову почалася метушня. Я так задивилася, що не одразу помітила, як поряд зі мною присіла Марлі.
«Марлі! Яке в тебе волосся!»
«Так. Мені його наростили. Як гадаєш, Максон буде задоволений?» — Вона виглядала стурбованою.
«Звичайно! Чи існує чоловік, якому б не сподобалася розкішна білявка?» — грайливо посміхнулася я.
«Америко, ти така чудова! Ось чому ти так сподобалася всім тим людям в аеропорту».
«Та ні, я просто намагалася бути люб’язною. Ти теж з ними розмовляла».
«Так, але й на половину не стільки, скільки ти».
Я опустила голову, трохи збентежена такою реакцією з приводу речей, які були абсолютно природними. Підвівши очі, я повернулася до двох дівчат, які сиділи поряд з нами. Ми з Еммікою Брасе і Самантою Лоуел не були представлені одна одній, але я знала, хто вони такі. Вони якось дивно на мене дивилися. Перш ніж я встигла подумати у чому справа, до нас підійшла Сильвія.
«Як справи, дівчата? Закінчили? — вона поглянула на годинник, потім перевела погляд на нас. — Зараз я влаштую вам невеличку екскурсію, а опісля проведу вас до ваших кімнат».
Марлі заплескала у долоні, і ми вчотирьох підвелися. Сильвія повідомила, що приміщення, в якому нас щойно «перетворювали», називається Жіночою залою. Зазвичай там проводила час королева разом із фрейлінами та декількома родичками.
«Звикайте до цієї зали: ви будете її відвідувати доволі часто. Зараз ми увійшли до Головної зали, яка зазвичай використовується для вечірок та бенкетів. Було б вас більше, ви б тут харчувалися. Але для тридцяти п’яти осіб вистачить звичайної їдальні. Давайте ненадовго зазирнемо туди».
Нам показали стіл, за яким обідала королівська родина. Ми ж розмістимося за довгими столами, встановленими по обидва боки від нього у формі літери «П». Кожній учасниці відвели певне місце, позначене вишуканою карткою. Мені випало сидіти поряд із Ешлі та Тайні Лі, яку я вже бачила у Жіночій залі, а навпроти мала сидіти Кріс Ембре.
Ми вийшли з їдальні, спустилися сходами й опинилися у залі, звідки транслювали «Новини Іллеа». Потім повернулися назад, і наш гід вказала на двері кабінету, в якому більшість часу працювали король з Максоном. Нам туди зась.
«Крім того, ви не повинні підійматися на третій поверх. Там знаходяться особисті кімнати королівської родини, входити до них суворо заборонено. Ваші кімнати розташовані на другому поверсі. Вам відведено більшу частину кімнат для гостей. Однак нема про що турбуватися: місця у палаці вистачить усім відвідувачам. Ці двері виходять у внутрішній сад. Доброго дня, Гекторе, Марксоне». — Обидва охоронці кивнули у відповідь. Я не одразу зрозуміла, що високе склепіння з правого боку — це бокові двері до Головної зали, а отже, Жіноча зала одразу за рогом. У моєму уявленні палац був схожий на розкішний лабіринт.
«За ніяких обставин ви не повинні виходити з палацу, — продовжувала Сильвія. — У денний час ви маєте право гуляти садом, але тільки з дозволу. Цей захід продиктовано засобами безпеки. Яких би зусиль ми не докладали, повстанці часом пробираються на територію палацу».
У мене всередині все похололо.
Ми повернули за ріг і величезними сходами піднялися на другий поверх. Ноги тонули у м’яких килимах. Крізь високі вікна проникало світло, повітря було наповнене ароматами квітів та сонця. Стіни прикрашені портретами королів минулого та нечисленних американських і канадських лідерів давніх часів. Принаймні так мені здалося. Ніяких корон на них не було.
«Ваші речі вже у кімнатах. Якщо умеблювання кімнати вам не до вподоби, скажіть служницям. В кожної з вас їх по три, вони чекають на вас у кімнатах. Служниці допоможуть розібрати вам речі, якщо це необхідно, а також перевдягтися до вечері. Перед вечерею вас зберуть у Жіночій залі для зйомок спеціального випуску „Новин Іллеа“. Наступного тижня вас усіх покажуть по телебаченню. Сьогодні передадуть репортаж про те, як вас проводжали вдома та зустрічали тут. Переконана, буде цікаво. Майте на увазі, Максон поки що нічого не бачив. Він буде дивитися те саме, що і всі громадяни Іллеа. Завтра вас йому представлять офіційно. Ввечері відбудеться спільна вечеря зі всіма дівчатами, отже, буде нагода перезнайомитися. А вже завтра розпочнуться ігри!»
Я ковтнула. Забагато правил, забагато людей. Я дуже хотіла залишитися наодинці зі своєю скрипкою.
Ми пройшлися другим поверхом, дорогою дівчата розходилися по кімнатах. Моя кімната знаходилася у кінці коридору, і моїми сусідками були Баріель, Тайні та Дженна. Добре, що не у самому проході, як Марлі. Можливо, тут буде трохи спокійніше.
Коли наш гід залишила нас, я відчинила двері до своєї кімнати, де мене зустріли схвильовані вигуки трьох дівчат. Одна шила щось у кутку, інші дві щось прибирали у вже й без того бездоганному приміщенні. Вони одразу ж підійшли до мене та представилися: Люсі, Енн та Мері, але я майже одразу забула, хто з них хто. Довелося скористатися всім своїм талантом переконування, щоб умовити їх піти. Я не хотіла бути неввічливою, адже вони так прагнули бути корисними, але я хотіла побути на самоті.