«Я просто хочу трохи поспати. Впевнена, ви теж дуже стомилися зі всією цією підготовкою. Отже, я вам раджу теж перепочити і дати можливість те ж саме зробити й мені. Тільки, будь ласка, розбудіть мене, коли треба буде йти на вечерю».
Після безлічі подяк та поклонів, яких я марно намагалася уникнути, мене врешті залишили на самоті. Краще від цього не стало. Я спробувала полежати, але кожна клітинка, здавалося, була напружена і ніяк не бажала розслаблюватися. Ну аж ніяк я не вписувалася у це середовище.
У кутку кімнати на мене чекали скрипка, гітара і неймовірно розкішний рояль, але я не змогла себе змусити підійти до них. У ногах мого ліжка виявився рюкзак, який я передбачливо замкнула на секретний замочок. Але і на нього не вистачило сил. Я знала, що у шафі, у комоді та ванній кімнаті на мене чекають турботливо приготовлені речі, але йти дивитися на них не було геть ніякого бажання.
Я просто непорушно лежала. Коли служниці легенько постукали у двері, здавалося, що минуло лише декілька хвилин. Я впустила їх та, незважаючи на внутрішній протест, дозволила себе одягти. Вони так раділи, допомагаючи мені, що я була не в змозі знову вказати їм на двері.
Вони закололи мені волосся й поновили макіяж. Сукня, як і решта гардеробу, шилася ними власноруч. Вона була темно-зеленою, завдовжки до самої підлоги. Якби не туфлі на підборах, я б заплуталася у її подолі. Рівно о шостій у двері постукала Сильвія, щоб провести мене та моїх сусідок у вестибюль біля сходів. Ми дочекалися решту дівчат і лише тоді спустилися до Жіночої зали. Марлі помітила мене і підійшла.
Клацання тридцяти п’яти пар підборів мармуровими сходами нагадувало вишуканий марш. Дехто з дівчат перешіптувалися між собою, але більшість мовчала. Ідучи повз їдальню, я помітила, що двері до неї зачинені. Чи там зараз королівська родина? Мабуть, востаннє вечеряли утрьох.
Здавалося дивним перебувати тут у становищі гостей і при цьому не бути знайомою ані з ким з королівської родини.
З того часу як ми залишили Жіночу залу, там усе змінилося. Дзеркала та стійки з одягом прибрали. По всій кімнаті розташували крісла та столи, а ще дуже зручні дивани. Марлі вловила мій погляд, кивнула у бік одного з них, і ми присіли.
Коли всі умостилися, вімкнули телевізор. Транслювали «Новини». Передача була звичайнісінька: виправлення до бюджету, новини з фронту, черговий напад повстанців на Сході, а останні півгодини було надано коментару Гаврила щодо сьогоднішнього дня учасниць Відбору.
«Ось міс Селеста Ньюсом прощається зі своїми чисельними прихильниками у Клермонті. Люди більше години не хотіли відпусками свою чарівну землячку».
Селеста нахабно посміхнулася, дивлячись на власне зображення на екрані. Вона сиділа поряд із Баріель Прат, настільки світлою білявкою, що її пряме, як стріли, волосся здавалося білим. Крім того, вона мала дуже великий бюст, який просто випадав з декольте. Але не дивитися на неї було дуже складно.
Баріель була дуже гарна, але типова красуня. Майже така, як і Селеста. Поглядаючи на них обох, що сиділи пліч-о-пліч, я чомусь пригадала прислів’я про ворогів, яких потрібно тримати за друзів. Підозрюю, кожна з них одразу ж виокремила одна одну як найбільшу суперницю.
«Інші учасниці з Середнього Заходу зовсім не поступалися їй у популярності. Стримані та витончені манери Ешлі Бруєт з першого погляду свідчать про те, що вона справжня леді. Проходячи крізь натовп, вона продемонструвала тендітну та чемну манеру триматися на людях, схожу на поведінку самої королеви. Зате Марлі Теймс з Кента вразила всіх, хто її проводжав, живим характером, блискуче виконавши національний гімн під акомпанемент оркестру. — На екрані з’явилися кадри з Марлі, яка щиро посміхалася та обіймала своїх земляків. — Дехто з тих, кого ми сьогодні опитали, визначили її як свою безумовну фаворитку».
Марлі посунулася до мене і стиснула мою руку. Я вирішила: вболіватиму за Марлі.
«Разом із міс Теймс прибула Америка Сінгер, одна з трьох П’ятірок, які пройшли у фінал Відбору». — На екрані я чомусь виглядала краще, ніж почувалася на той момент. Я могла пригадати лише сум, з яким дивилася на людей. Однак на кадрах, обраних для репортажу, я виглядала дорослою і турботливою. Сцена мого прощання з батьком була зворушливою і дуже красивою.
Але все це не могло зрівнятися зі сценою в аеропорту. — «Ми знаємо, що під час Відбору касти не мали жодного значення, і, схоже, леді Америку не слід було недооцінювати. Під час приземлення у Анджелесі леді Сінгер підкорила серця всіх присутніх, спиняючись, роздаючи автографи та розмовляючи з усіма охочими. Micс Америка Сінгер на боялася забруднити ручки, а саме цю рису багато наших співвітчизників вважають необхідною для майбутньої принцеси».
Всі подивилися на мене. У їхніх поглядах був той самий незрозумілий вираз, який я вдень помітила в Емміки та Саманти. Раптово я зрозуміла, що було в їхніх очах. Мої наміри не мали жодного значення. Вони не підозрювали, що мені все це не потрібно. Вони бачили загрозу у моїй особі, та вочевидь хотіли мене позбутися.
Глава 10
Під час обіду я сиділа, втупивши погляд у тарілку. У Жіночій залі легко було тримати себе у руках, коли поряд знаходилася Марлі, яка вважала мене гарною. Але тут, притиснута з обох боків особами, чия ненависть, здавалося, вихлюпувалася з них, я трохи злякалася. Я підвела очі лише одного разу, щоб побачити, як Кріс Ембре погрозливо крутить виделкою, а Ешлі, витончена Ешлі, сидить, замруживши очі і не спілкується зі мною. Мені захотілося чимскоріше повернутися до своєї кімнати.
Я ніяк не могла зрозуміти, чому все це для них аж так важливо. Ну сподобалася я людям, і що з цього? Все одно, тут, у палаці, плакати та привітання не мали жоднісінького значення.
Тепер я не знала як бути, чи почуватися потішеною, чи розізлитися. Тому я вирішила сконцентруватися на їжі. Біфштекс останнім разом я куштувала на Різдво декілька років тому. Мати робила все, що могла, але її біфштекс не можна було порівняти із цим. Цей був настільки соковитий, ніжний та ароматний!.. Хотілося запитати у всіх навколо, чи доводилося їм коли-небудь у житті їсти щось смачніше. Якби Марлі сиділа поруч, я б запитала її. Я мимохідь подивилася навколо. Марлі стиха балакала із сусідками.
Як їй це вдається? Хіба у тому ж самому репортажі її не проголосили однією з безумовних фавориток? Як вона могла досягти того, щоб усі з нею розмовляли?
На десерт принесли фрукти з ванільним морозивом. Нічого подібного я раніше ніколи не куштувала. Якщо це їжа, що ж я тоді клала до рота раніше? Я подумала про Мей, таку ж ласунку. Вона була б безмежно щасливою від такого десерту. Переконана, їй би тут сподобалось.
Нам не дозволяли підводитися, доки всі не скінчать їсти, а після вечері усім без виключення належало одразу йти у ліжко.
«Зранку на вас чекає знайомство з принцом Максоном. Ви повинні виглядати якнайкраще, — промовила Сильвія, — він одружиться з однією з вас».
Якась із дівчат на цих словах не стрималася від зітхання.
Цього разу клацання підборів видавалося тихішим. Мені кортіло якомога швидше позбутися власного взуття. Та й сукні також. В рюкзаку лежав комплект одягу, який я захопила з дому, і я розмислювала, чи не вдягти мені його, просто для того, щоб на мить відчути себе справжньою.
Ми піднялися нагору і роздяглися. Дівчата почали розходитися кімнатами. Марлі відвела мене убік.
«У тебе все нормально?» — запитала вона.
«Так. Просто дехто з дівчат так дивно дивився на мене під час вечері», — я не хотіла справляти враження скиглі.
«Вони просто трохи нервують, тому що ти всім сподобалася», — промовила вона, виправдовуючи дівчат.
«Але ти також усім сподобалася. Я бачила. Чому дівчата не заздрять тобі?»
«Ти мало проводила часу серед дівчат, чи не так?» — Марлі посміхнулася.