Я відчула, що червонію. Тато не зронив ні слова, а Мей так і підстрибувала на місці від захоплення. Джерад, солодке малятко, продовжував собі їсти. Мати відкашлялася та продовжила читати:
«За даними нещодавнього перепису населення, зараз у вашому будинку мешкає незаміжня жінка віком від шістнадцяти до двадцяти років. Ми хотіли би повідомити вас про майбутню можливість зробити честь великому народу Іллеа».
Мей знову загорлала, схопивши мене за руку: «Це про тебе!»
«Я знаю, маленька мавпочко. Відпусти, бо зламаєш мені руку».
Але вона лише міцніше чіплялася та підстрибувала.
«Коханий наш принц Максон Шрив, — продовжувала читати мама, — у цьому місяці стане повнолітнім. Прямуючи до нового етапу, він сподівається знайти вірну супутницю життя в особі однієї з мешканок Іллєа. Якщо ваша донька, сестра чи підлегла відповідає вищезазначеній умові та бажає отримати можливість стати нареченою принца Максона та шанованою принцесою Іллеа, заповніть прикріплену анкету та надішліть її до місцевої адміністрації. Обрана випадковим способом дівчина від кожної провінції буде представлена принцові. Учасниць розмістять у розкішному палаці Іллеа-Пелес в Анджелесі. Родина кожної учасниці отримає щедру винагороду, — останні слова вона підкреслила, — за заслуги перед Королівською Родиною».
Мірою того як вона продовжувала, я закочувала очі. Ось такою була доля королівських синів! Принцес, які народжувалися у родині монархів, традиційно видавали заміж за кордон для того, щоб зміцнювати відносини з іншими країнами. Я розуміла, чому саме так роблять: нам потрібні союзники. Але мені така позиція не пасувала. Однак досі я ще не ставала свідком нічого подібного і щиро сподівалася, що ніколи й не стану. Дівчатка у королівській родині не народжувалися протягом вже трьох поколінь. Принци одружувалися на жінках з народу для того, щоб підтримати іноді нестійкий дух нашої нації. Я думаю, метою Відбору було об’єднати населення та нагадати людям про те, що Іллею було створено фактично на порожньому місці.
Жоден варіант мені не пасував. Хотілося верещати від думки про можливу участь у змаганні, в якому на очах у всієї країни пихатий шмаркач обиратиме серед багатьох претенденток найбільш гламурну ляльку, щоб вона стояла позаду нього на телебаченні з сором’язливим та милим обличчям. Що може бути принизливішим?
До того ж, я досить часто була в будинках Двійок і Трійок та дійшла певного висновку, що жити серед них не хочу. А про те, щоб ставати Одиницею, не було й мови. За виключенням моментів, коли нам не було чого їсти, місце П’ятірки мене цілком влаштовувало. Це матері хотілося пробитися догори, але не мені.
«А він, безумовно, полюбить Америку! Вона ж така красива», — захоплювалася мати.
«Мамо, будь ласка, у мене абсолютно звичайна зовнішність».
«А ось і ні! — додала Мей. — Тому що ми з тобою схожі як дві краплі, а я симпатична!»
Вона так широко посміхнулася, що я засміялася. До того ж, вона мала рацію: Мей справді була красунею.
Але справа полягала не лише в її обличчі, чудовій посмішці та блискучих очах. Мей випромінювала таку енергетику та ентузіазм, що хотілося постійно бути поряд з нею. Мей була привабливою, а я, чесно кажучи, ні.
«Джерад, а ти як гадаєш? Я симпатична?» — запитала я.
Всі погляди були прикуті до наймолодшого члена родини.
«Ні! Дівчатка всі огидні!»
«Джераде, прошу! — мати дратівливо зітхнула, але не досить переконливо. На нього неможливо було сердитися. — Америко, ти маєш знати, що ти дуже приваблива дівчина».
«Якщо я така приваблива, то чому ніхто не приходить до нас та не запрошує мене на побачення?»
«Взагалі-то приходили, але я їх всіх спроваджувала. Мої дівчатка занадто гарні, щоб дістатися П’ятіркам. Кенна вийшла заміж за П’ятірку, а ви, я впевнена, здатні на більше». — Вона зробила ковток чаю.
«Чоловіка Кенни звуть Джеймс. Досить називати його за номером. І давно нас почали відвідувати хлопці?» — Я відчула, що мій голос ставав все гучнішим, адже я ніколи не бачила жодного хлопця на нашому порозі.
«Досить давно», — вперше за всю розмову промовив тато. У його голосі був помітний натяк на печаль. Він зосереджено дивився у чашку. Я намагалася зрозуміти, що саме його так засмутило. Те, що до нас приходять хлопці?
Ми з татом були близькі. Я думаю, що в той момент, як я народилася, моя мати була виснажена, то ж мною займався тато. Характером я пішла у матір, а співчуття я успадкувала від батька. На мить він підвів на мене очі, і я все зрозуміла. Батько не хотів просити мене про це. Не хотів, щоб я їхала. Але водночас він не міг не бачити всі переваги, якщо мені пощастить потрапити туди навіть на один день.
«Америко, будь розсудливою. Впевнена, ми єдині батьки на всю країну, які намагаються вмовити свою доньку взяти участь у конкурсі. Подумай про можливості! Одного дня ти можеш стати королевою!»
«Мамо, навіть якби я хотіла стати королевою, а я категорично проти, заяви на участь прийдуть від тисяч дівчат з нашої провінції. Тисяч. І навіть якщо якимось дивом мене оберуть з цих тисяч, крім мене, там будуть ще тридцять чотири дівчини, які, безсумнівно, краще розуміються на мистецтві зваблення».
«Що таке зваблення?» — Джерад нагострив вуха.
«Нічого!» — гуртом відповіли ми.
«Врешті, смішно розраховувати на перемогу, беручи до уваги все зазначене», — підсумувала я.
Мати підвелася, посунувши стілець, та нахилилася через стіл до мене: «Хтось мусить перемогти, Америко. Ти маєш такі самі шанси, як і всі інші. — Вона відкинула серветку та зібралася йти геть. — Джераде, коли доїси, йди митися».
Він застогнав.
Мей їла мовчки. Джерад попросив добавку, але її не було. Коли всі підвелися, я почала прибирати зі столу. Тато допивав свій чай. Його волосся знову було у фарбі. Побачивши його жовті пасма, я не могла стримати посмішку. Він підвівся, струшуючи крихти з сорочки.
«Пробач, тату», — прошепотіла я, збираючи тарілки.
«Кошеня, не балакай дурниць. Я зовсім не серджусь», — він ласкаво посміхнувся та обійняв мене.
«Я просто...»
«Ти не повинна мені нічого пояснювати, люба. Я все розумію. — Він поцілував мене у лоб. — Піду далі працювати».
Після цього я повернулася на кухню і продовжила прибирання. Накрила серветкою свою їжу, до якої так і не торкнулася, і заховала її у холодильник. У тарілках усіх решти залишилися лише крихти.
Зітхнувши, я пішла до своєї кімнати готуватися до сну. Все це мене дуже обурювало. Чому мати так тисне на мене? Вона не щаслива? Хіба вона не любить тата? Чому їй цього не достатньо?
Я лежала на своєму продавленому матраці, намагаючись зібрати думки докупи щодо Відбору. У конкурсу були свої переваги. Наприклад, можна було б гарно харчуватися якийсь час. Й немає ніяких причин турбуватися. Я не збираюся закохуватися у принца Максона. Судячи з того, що я бачила у «Новинах Іллеа», він мені навіть не сподобається.
Час до опівночі тягнувся надто довго. Біля моїх дверей було дзеркало, і я зупинилася перед ним, бажаючи впевнитися, що волосся виглядає так само добре, як і вранці, та нанести на губи блиск, щоб зробити обличчя яскравішим. Через економію мати дозволяла мені фарбуватися лише перед виступами або коли ми виходили у світ. Але в особливі ночі я зазвичай порушувала її заборону.
Якомога тихіше я прокралася на кухню, витягла з холодильника залишки своєї вечері, черствий хліб, яблуко та загорнула це все разом. Було важко так само тихо повернутися до своєї кімнати, але якби я робила все це раніше, то дуже б хвилювалася.
Я відчинила вікно і подивилася на наше маленьке подвір’я. Місяця майже не було видно, отже, знадобилося трохи часу, щоб очі звикли до темряви, перш ніж вилізти назовні. Вдалечині на подвір’ї виднівся силует хатки на дереві. У дитинстві Кота прив’язував простирадло до гілля, й хатинка ставала схожою на корабель. Він був капітаном, а я — його першим помічником. У мої обов’язки входило підмітати підлогу та готувати їжу, яка складалася з бруду, змішаного з лозинками, і покладеного на мамині пательні. Брат брав бруд ложкою та начебто «їв», а насправді викидав за плече. Це означало, що мені знову треба було підмітати. Але я не заперечувала: для мене це щастя — бути на кораблі разом із Котою.