Любі мамо, тато, Мей та Джераде!
Я дуже сумую за вами! Принц звелів написати листа додому та повідомити рідним, що у нас все гаразд. Летіти було трохи моторошно, але мені сподобалося. Світ виглядає таким гарним з висоти пташиного польоту!
Мені видали дуже багато чудових суконь та інших речей, а ще в мене є три гарненькі служниці, які допомагають мені одягатися, прибирають та кажуть, куди треба йти. Отже, навіть коли я все плутаю, вони точно знають, де я повинна знаходитися, та слідкують, щоб я була там вчасно.
Решта дівчат виявилися не занадто балакучими, але, я думаю, з однією з них мені все-таки вдасться заприятелювати. Пам’ятаєте Марлі з Кента? Я зустрілася з нею дорогою до Анджелеса. Вона дуже весела та товариська. Якщо мене відправлять додому, сподіваюся, вона переможе.
Я вже бачила принца. І короля з королевою також. У реальному житті вони виглядають ще більш поважними. З ними я поки що не розмовляла, зате поспілкувалася з принцом Максоном. Він дивовижно шляхетна людина... як мені здається.
Мені вже час, але хочу сказати, що дуже вас люблю та сумую за вами. Напишу вам одразу ж, як випаде така можливість.
Люблю вас,
Америка.
На мій погляд, я не написала нічого страшного. Але хто знає моїх рідних? Я уявила, як Мей знов і знов перечитує мого листа, шукаючи між рядками подробиці мого особистого життя. Цікаво, вона спочатку прочитає листа чи скуштує тістечко?
P. S. Мей, погодься, ці тістечка такі смачні, що аж плакати хочеться.
Ну ось. Тепер я зробила все, що могла.
Вочевидь, всього цього виявилося недостатньо. У той же вечір у двері моєї кімнати постукав лакей з листами від рідних і новинами.
«Вона не стала плакати, міс. Вона сказала, що тістечка такі смачні, що цілком могла б заплакати, на що ви й очікували, але все-таки вона цього не зробила. Його Світлість зайде до вас завтра приблизно о п’ятій годині вечора. Будь ласка, будьте готові».
Поразка сама по собі мене на занадто засмутила, але було б дуже приємно носити штани увесь тиждень. Що ж, прикро, що нічого з ними не вийшло, але в мене принаймні є листи. Я раптово усвідомила, що ніколи раніше на розлучалася зі своїми рідними більш ніж на декілька годин. Ми не такі заможні, щоб подорожувати, а оскільки у дитинстві в мене не було друзів, я жодної ночі не провела за межами свого будинку. Прикро, що не можна отримувати листи кожного дня. Врешті, це, певно, можна б організувати, але це надто дорого.
Спершу я прочитала листа від тата. Він розповідав, якою я була гарною на екрані телевізора та як він пишався мною. Також він додавав, що не варто було надсилати три коробки з тістечками, бо Мей взагалі розбалується. Три коробки! Нічого собі.
Далі у листі йшлося про те, що коли привезли тістечка, у нас в домі був Аспен, він допомагав з якимись паперами, тож одну коробку він відніс до своїх рідних. Я була збентежена. З одного боку, я зраділа, що вони можуть поласувати таким розкішним десертом. А з іншого — я уявила, як він пригощає ними свою нову подружку, з якою, на відміну від мене, він може панькатися. Цікаво, чи цей подарунок від Максона викликав у нього хоч трохи ревнощів? Чи він лише зітхнув з полегшенням, що позбувся моєї уваги?
Я затрималася на цих рядках трохи довше, ніж мала намір.
Тато завершував свій лист словами про те, який він щасливий, що у мене з’явилася подружка, адже я ніколи легко не заводила друзів. Я згорнула його послання, торкнулася до його підпису. Раніше я чомусь не помічала, як кумедно він підписується.
Лист від Джерада був по-діловому короткий. Він мене любить і сумує за мною, а також цікавиться, чи не могла б я ще надіслати чогось смачненького. Я розсміялася.
Мама була у своєму стилі. Крізь рядки так і віяло її командирським запалом. Вона вітала мене із тим, що я вже завоювала ласку принца. Їй повідомили, що я була єдиною, чиїм родичам було надіслано подарунок, та вона неодмінно вимагала, щоб я продовжувала поводитися таким же чином.
Так, мамусю, я обов’язково й надалі запевнятиму принца, що йому зі мною нічого не світить, а також казати йому всілякі прикрості за кожної можливості. Безсумнівно, чудовий план.
Я зраділа, що насамкінець залишила листа від Мей.
Він виявився геть безглуздим. Сестра зізнавалася, що заздрить тому, що мене так смачно годують. Також вона скаржилася, що мати тепер весь час нею командує. Мені стало за неї прикро. А далі Мей закидала мене запитаннями. Чи Максон у житті такий же гарнюній, як і по телевізору? У що я зараз одягнена? Чи можна їй приїхати подивитися на палац? Чи раптом Максон не має таємного брата, який би з часом забажав одружитися з нею?
Я розсміялася та притиснула листа до грудей. Треба докласти всіх зусиль, щоб якомога швидше відповісти. Безперечно, у палаці є телефон, але нам про нього ще не розповідали. Навіть якби у мене був особистий телефон, було б занадто телефонувати додому щодня. До того ж, мабуть, буде цікаво перечитувати ці листи потім на доказ того, що все це відбувалося у моєму житті насправді.
Я лягала спати з теплою думкою про те, що у моєї родини все гаразд. Тому я спала спокійно та міцно, не дивлячись на деяке занепокоєння через те, що завтра мені треба буде залишитися наодинці з Максоном. Мені ніяк не вдавалося зрозуміти причину цієї тривоги, але я дуже сподівалася, що моя знервованість не має сенсу.
«Заради конспірації, чи не могли б ви взяти мене під руку?» — попросив Максон, коли прийшов по мене наступного дня. Я трохи засумнівалася, але потім так і зробила.
На момент візиту принца служниці вже одягли мене у вечірню сукню, легке блакитне вбрання в імперському стилі з короткими рукавами-крильцями. Мої руки були повністю оголені і власного шкірою я відчувала дотик Максонового накрохмаленого костюма. Все це не додавало мені комфорту. Максон це помітив і спробував відволікти мене.
«Мені дуже шкода, що вона не розплакалася», — промовив він.
«Ні, вам не шкода», — мій жартівливий тон давав зрозуміти, що я зовсім не була засмучена своєю поразкою.
«Ніколи раніше я ні на що не сперечався. Мені сподобалося вигравати». — Я помітила у його голосі натяк на провину.
«Новачкам щастить».
«Мабуть, — посміхнувся він. — Наступного разу спробуємо її розсмішити».
Я одразу почала роздумувати, що саме у палаці могло б розсмішити Мей. Максон зрозумів, що я про неї думаю.
«Яка в тебе родина?» — запитав він.
«У якому сенсі?» — Я і не помітила, як ми перейшли на «ти».
«У найпростішому. Твоя родина, певно, дуже відрізняється від моєї».
«Напевно, — я розсміялася. — Ми, наприклад, не одягаємо тіари до сніданку».
Максон посміхнувся: «Вони більше підходять до вечері у родині Сінгерів?»
«Звісно».
Він стиха гигикнув. Мабуть, він не такий вже й сноб, як я про нього думала.
«Що тобі ще розповісти? Я середня з п’ятьох дітей».
«З п’ятьох? Нічого собі!»
«Так. У звичайних людей, як правило, багато дітей. Я теж би хотіла мати багато дітей, якби могла».
«Правда?» — здивувався Максон.
«Так», — стиха промовила я.
Не знаю чому, але ця подробиця здалася мені дуже інтимною. Крім мене, про це знала лише одна особа.
Мені стало сумно, але я силоміць відігнала від себе журбу.
«Моя старша сестра Кенна одружена з Четвіркою. Вона тапер працює на фабриці. Мама мріє, щоб я теж одружилася як мінімум з Четвіркою, але тоді б мені довелося кинути співи, а я цього не хочу — занадто це люблю. Хоча тепер же я Трійка. Так дивно про це думати. Напевно, я спробую і надалі займатися музикою, якщо вийде.