Выбрать главу

Озирнувшись навколо, я впевнилася, що у сусідніх будинках було темно. Ніхто не спостерігав за мною, і я обережно вилізла з вікна. Раніше, коли робила це неправильно, на животі часто були синці, але з плином років навчилася виконувати цей трюк бездоганно. До того ж, не хотілося перетворити свою їжу на місиво.

Я поспішала на галявину, одягнена у свою найкращу піжаму. Я могла б залишитися у своїй звичайній одежі, але у піжамі я почувалася значно краще. Я сподівалася, що абсолютно не має значення, у що я була одягнена, але у своїх коротеньких брунатних шортах і білій сорочці я відчувала себе дуже привабливою.

Було зовсім не складно підніматися по рейках, прибитих до дерева, допомагаючи собі однією рукою. Цією навичкою я оволоділа бездоганно. З кожною сходинкою приходило полегшення. Незважаючи на близькість до мого будинку, я ніби опинялася за багато миль від родинної колотнечі. Принаймні тут я могла більше не бути принцесою.

Забираючись у свою хованку, я зрозуміла, що буду в ній не сама. Там хтось на мене вже чекав, ховаючись у темряві у далекому кутку. На мить у мене зупинилося дихання. Я поклала вузлик з їжею та зіщулилася. Людина поворухнулася, запалюючи майже непотрібний недогарок. Світла від нього вочевидь не було — жоден в будинку його б не побачив — але нам цього було достатньо. Врешті гість почав говорити, й легка посмішка з’явилася на його обличчі.

«Привіт, красуне!»

Глава 2

Я прокралася в глиб будинку. Він був зовсім маленький, ледь сягав п’яти футів. Навіть Джерад не міг тут випрямитися у повний зріст, але мені тут подобалося. Всередину був хід, а навпроти — маленьке віконце. Я поставила у кутку стару табуретку, яка виконувала функцію столика для свічки, і принесла килимок. Він був такий старий, що з тим же успіхом можна було сидіти просто на підлозі. Тут не було розкоші, але це був мій прихисток. Наш прихисток.

«Прошу, не клич мене красунею. Спочатку мама, потім Мей, а тепер і ти. Це мене дратує».

Дивлячись на обличчя Аспена, я зрозуміла, що навряд чи він підтримає мою позицію «я негарна». Юнак посміхнувся.

«Нічого не можу з собою вдіяти. Ніколи в житті я не бачив дівчини, красивішої за тебе. Ти не можеш сердитися на мене за те, що я використовую єдину можливість сказати тобі про це». — Він узяв моє обличчя у свої долоні, і я подивилася в його очі.

Цього було достатньо. Його губи накрили мої, і я втратила змогу про що-небудь думати. Більше не існувало ані Відбору, ані моєї набридливої родини, ані Іллєа. Лише руки Аспена, які притискали мене до грудей, та його дихання на моєму обличчі. Мої пальці занурилися у його волосся, ще вогке після душу — він завжди приймав душ щовечора, — та зімкнулися на потилиці. Від нього пахло саморобним милом, яке варила його мати. Цей запах був присутнім у моїх снах. Врешті-решт ми відірвалися один від одного.

Я влаштувалася поміж Аспенових ніг, притискаючись спиною до його грудей, наче маленьке дитя, яке бажає, щоб його колихали.

«Вибач, в мене поганий настрій. Просто... Сьогодні ми отримали це дурне повідомлення».

«Ах, так, лист, — зітхнув Аспен. — Ми отримали два».

Звісно. Його сестрам-близнюкам тільки-но виповнилося шістнадцять років.

Аспен уважно дивився на мене. Так було кожного разу, коли ми були наодинці. Він начебто намагався запам’ятати моє обличчя. З моменту останньої зустрічі минуло вже більш ніж тиждень, та ми обидва не могли витримати й кількох днів один без одного.

Я також подивилася на нього.

Аспен, безумовно, найпривабливіший юнак у місті, з темним волоссям та зеленими очима, а посміхався він так, ніби знав якусь таємницю. Він був високий, але не занадто, худий, але в міру. У тьмяному світлі я помітила під його очима темні кола. Мабуть, працював весь тиждень до пізнього вечора. Його чорна теніска в деяких місцях була зношена майже до дір, також як і його потерті джинси, які він носив ледь не кожного дня.

Якби я могла сісти та зашити йому одяг! Мені нічого іншого не потрібно було б для щастя. Я не хочу бути принцесою Іллеа. Я мрію лише належати Аспенові.

Розлука з ним завдавала мені фізичного болю. Іноді я гризла себе, гадаючи, чим він був зараз зайнятий. А коли ці думки ставали нестерпними, шукала спасіння в музиці. Отже, треба дякувати Аспенові за мої успіхи. Я від нього божеволіла.

І це дуже погано.

Аспен — Шістка. Це каста прислуги, яка лише на одну сходинку вища за Сімок у тому сенсі, що вони більш освічені та виконують роботу в домі. Аспен був розумніший з усіх, кого я знала, і до того ж нечувано красивий. Проблема в тому, що жінки майже ніколи не виходили заміж за чоловіків кастою нижче. Чоловік з нижчої касти міг освідчуватися жінці, яка була вищою за становищем, але рідко отримував згоду. До того ж, одружуючись з представником іншої касти, необхідно було заповнити купу документів і потім ще чекати три місяці, перш ніж братися до інших формальностей. Декілька разів я чула припущення про те, що це робилося навмисно, аби дати людям змогу змінити свою думку. Отже, наші побачення наодинці, та ще й після настання комендантського часу, могли обійтися нам надто дорого. Не кажучи вже про прочухан, який обов’язково влаштувала би мені моя мати.

Але я кохала Аспена. Майже два роки. Й він мене кохав. І зараз, коли він торкався мого волосся, я навіть думати не могла про те, щоб брати участь у Відборі.

«І що ти про це думаєш? Про Відбір?» — запитала я.

«Та нічого я не думаю. Треба ж йому, бідненькому, якось знайти собі дівчину». — У його тоні я відчула натяки на сарказм. Але мені таки хотілося знати його думку.

«Аспене...»

«Гаразд, гаразд. Насправді я думаю, що це прикро. Невже принц не ходить на побачення? Я маю на увазі, як вийшло так, що він не може нікого собі знайти? Якщо вони видають принцес за інших принців, чому б їм не зробити таким же чином і з ним? Де-небудь же має бути особа королівської крові, яка йому пасуватиме. Я не розумію цього. Ось, загалом, і все. Але з іншого боку... — Він зітхнув: — У чомусь ця ідея мені здається непоганою. Це захопливо. Він має закохатися на очах у всієї країни. До того ж, мені подобається, що хтось отримає шанс на краще життя і таке інше. Нашою наступною королевою може стати хто завгодно. Це підтримує у мені віру в те, що і в мене є шанс на краще життя».

Він торкався пальцем моїх губ. Його зелені очі, здавалося б, дивилися мені прямісінько в душу, і в мене знову з’явилося відчуття невидимого зв’язку, яке було лише з ним.

«Отже, ти не проти того, щоб твої сестри брали участь у конкурсі?»

«Звісно ні. Тобто ми всі час від часу бачимо принца по телевізору, він начебто непоганий хлопець. Шмаркач, звісно, але огидний. До того ж, дівчатка мріють про те, як вони будуть змагатися у конкурсі. Так весело на них дивитися. Коли я повернувся сьогодні з роботи, вони влаштували вдома танці. Згодом це було б моїй родині на користь. Мама дуже сподівається, адже від нашої родини будуть брати участь дві особи, а не одна».

Це була перша гарна новина про цю кошмарну подію. Я до такої міри була зосереджена на собі, що навіть не подумала про сестер Аспена. Якби одна з них пройшла, якби одна з них перемогла...

«Аспене, ти хоч розумієш, що все це означає? Якщо Камбер або Сесилія переможуть?»

Він міцно мене обійняв і його губи легенько торкнулися мого чола. Він почав гладити мене по спині.

«Я сьогодні цілий день лише про це й думаю», — зізнався він. Я божеволіла від його трохи хриплого голосу, та все, чого я хотіла, аби він торкався мене, цілував мене. І саме цим би все й закінчилося, якби в нього раптом не забурчало в животі. Я стрепенулася.

«Ой, я ж принесла нам трохи поїсти», — промовила я.