Я зраділа від думки, що сьогодні після вечері до мене зайде Максон.
Раптово заграв гімн, на невеликих екранах, які були розвішані по периметру кімнати, з’явився національний герб. Я трохи посовалася на місці та випрямила спину. Зараз я була у стані думати лише про те, що сьогодні ввечері моя родина побачить мене по телевізору, і мені дуже хотілося, щоб мої родичі мною пишалися.
Король Кларксон з трибуни почав говорити про нетривалу атаку на палац, яка повністю провалилася. Я, згодом, не сказала б, що вона не мала успіху. Більшість з нас були до смерті налякані. Одна заява йшла за іншою, та я щосили намагалася зрозуміти все, про що ішлося, але це було занадто складно. Я ж звикла сприймати новини, влаштувавшись на зручному дивані з мискою попкорну та коментарями рідних.
Тема повстанців проходила майже крізь усі виступи: їх обвинувачували то в одному, то в іншому. Будівництво доріг у Самнері йшло з відставанням у графіку через бунтівників, а брак місцевих урядовців в Етліні пояснювався тим, що їх відправили у Сент-Джордж, оскільки місцева влада не могла владнати безлад, спровокований тими ж злочинами. Я й гадки не мала ні про одне, ні про інше. Порівнюючи те, що я бачила та чула, доки росла, і те, про що встигла дізнатися за час перебування у палаці, в мене виникло запитання, що взагалі відомо про повстанців. Можливо, звісно, я чогось не розуміла, але мені здавалося, не можна обвинувачувати окремі угруповання у всьому, що відбувалося не так як треба в Іллеа.
Потім, начебто з’явившись з повітря після анонсу головного розпорядника, на сцені опинився Гаврил:
«Доброго усім вечора! Сьогодні я маю зробити важливе повідомлення. Отже, Відбір вже триває цілий тиждень, і вісім учасниць вже поїхали додому, тим самим зменшивши вибір принца Максона до двадцяти семи чудових дівчат. Наступного тижня більша частина „Новин Іллеа“ буде присвячена знайомству з цими прекрасними молодими леді».
Я відчула, як у мене на скронях з’явилися краплинки поту. Сидіти мовчки на місці та випромінювати красу мені не складно. Але відповідати на запитання? Я знала, що все одно не стану переможницею Відбору, отже, заковика не у цьому. Просто мені не дуже хотілося виглядати ідіоткою на очах у всієї країни.
«Перш ніж перейти до леді, давайте трохи уваги приділимо людині часу. Ваша Світлосте, як справи?» — поцікавився Гаврил, прямуючи до Максона.
Це запитання збентежило принца. У нього не було мікрофона, й він не готував відповіді на запитання заздалегідь.
За мить до того як Гаврил сунув свого мікрофона під ніс принцові, я упіймала його погляд та підмигнула йому. Цього нехитрого прийому виявилося достатньо, щоб викликати у Максона посмішку.
«Чудово, Гавриле, дякую».
«Чи подобається вам перебувати у товаристві цих дівчат?»
«О, так! Можливість познайомитися з кожною з них ближче мене дуже тішить».
«І як, чи всі вони милі та сором’язливі створіння, якими ми їх уявляємо?» — поцікавився Гаврил.
Я посміхнулася, передчуваючи відповідь Максона. Тому що здогадувалася, якою вона буде.
«Ну-у, — Максон поглянув на мене понад Гавриловим плечем. — Майже».
«Майже? — перепитав із подивом в голосі Гаврил та повернувся до нас. — Невже хтось із них виявився з характером?»
На щастя, всі дівчата гуртом захихотіли, тож ніхто не звернув на мене уваги. От маленький зрадник!
«Що саме зробили ці дівчата?» — не заспокоювався Гаврил.
«Ну гаразд, я розповім. — Максон закинув ногу на ногу та зручніше влаштувався у кріслі. Мабуть, я ніколи раніше на бачила його таким розкутим, як зараз, коли він сидів на сцені та глузував з мене. — В однієї з них вистачило зухвальства накричати на мене під час першої нашої зустрічі. Мене вибатькували як тільки можна».
Король з королевою позаду перезирнулися. Судячи зі всього, вони теж нічого про це не знали. Дівчата навколо почали спантеличено перезиратися. До мене нічого не доходило, поки я не почула запитання Марлі:
«Я не пригадую, щоб хтось кричав на нього у Головній залі. А ти?»
Схоже, Максон забув, що сам прохав мене зберегти нашу першу зустріч у таємниці.
«Думаю, він дещо перебільшує заради жарту. Якось я сказала йому у розмові декілька серйозних речей. Можливо, він має на увазі саме мене».
«Ви кажете, вибатькували? За що?» — допитувався Гаврил.
«Чесно кажучи, я і сам не зовсім зрозумів. Думаю, причиною всього був сум за рідною домівкою. Тому я, звісно, пробачив дівчині».
Максон поводився абсолютно невимушено, ведучи бесіду з Гаврилом так, ніби, крім них двох, у студії більше нікого не було. Подумки я пообіцяла собі не забути сказати йому, що він бездоганно тримався.
«Отже, вона все ще серед нас?» — Гаврил з широкою посмішкою подивився на всіх дівчат та повернувся до принца.
«О, так, вона досі тут, — відповів Максон, не зводячи очей з обличчя Гаврила. — І я маю намір надовго її тут затримати».
Глава 15
Під час вечері я почувалася пригніченою і майже нічого не з’їла. Я вирішила, що наступного тижня треба буде обов’язково попередити своїх покоївок, щоб не робили мої сукні такими вузькими у талії.
Ен, Мері та Люсі вже очікували на мене, бажаючи допомогти роздягтися. Я змушена була пояснити, що це дещо зарано. Ен першою здогадалася про майбутній візит Максона, адже зазвичай мені одразу кортіло позбутися свого тісного вбрання.
«Якщо бажаєте, ми можемо зачекати. Нам не складно», — з надією у голосі запропонувала Мері.
Пам’ятаючи те занепокоєння, яке викликав у них минулий візит Максона, я вирішила, що найкраще буде у такому випадку відпускати їх раніше. Крім того, мені зовсім не хотілося, щоб вони сиділи та дивилися на мене в очікуванні на його прихід.
«Ні-Ні. Все гаразд. Якщо знадобиться допомога із сукнею, я вам зателефоную».
Вони проти волі пішли до виходу, а я залишилася очікувати на принца. Невідомо, коли він з’явиться, тому досить безглуздо починати читати, щоб одразу ж перерватися, або сідати за піаніно, щоб одразу ж підскочити. Врешті, я просто присіла на ліжко. Думки хаотично снували у голові. Я подумала про Марлі та її щирість. Адже, за виключенням дрібних подробиць, мені нічого про неї не відомо. І все-таки я вірила, що у її поведінці не було брехні. Тут думки перескочили на дівчат, які були наскрізь просякнуті фальшею. Цікаво, чи бачив Максон цю різницю?
Досвід Максона одночасно здавався таким багатим і таким мізерним. Він був джентльменом, але варто йому було опинитися досить близько, він втрачав над собою контроль. Максон начебто знав, як поводитися з жінками, але й гадки не мав, що робити на побаченні.
Повна противага Аспенові.
Аспен...
Його ім’я, його обличчя так швидко спалахнули у моїй пам’яті, що я не встигла отямитися. Чим він зараз займається? У Кароліні вже мала настати комендантська година. Він, мабуть, ще працює, якщо взагалі ставав до роботи сьогодні. А можливо, пішов кудись із Бренною або якоюсь іншою дівчиною, на яку вирішив переключитися після того, як ми розлучилися. Частина мене хотіла знати... інша частина хотіла заховатися від однієї лише думки про нього.
Я подивилася на склянку. Потім взяла її в руки. Самотня монетка на дні розгублено брязнула.
«Мені теж самотньо, — прошепотіла я, — мені теж».
Мабуть, нерозумно було брати її з собою. Я залишила все позаду, так навіщо ж чіплятися за одну-єдину монетку? Невже це все, що мені залишилося? Сонет в скляній банці. Колись я покажу її своїй донечці, розповідаючи про своє перше таємне кохання.
Але повністю поглинути у спогади-співчуття мені не дали. У двері рішуче постукали. Максон! Я раптом, неочікувано для самої себе, підірвалася до дверей та розчинила їх навстіж.
Максон вочевидь не очікував побачити мене на порозі.
«А куди поділися покоївки?» — поцікавився він, огледівши кімнату.
«Пішли. Я відсилаю її після вечері».
«Кожного дня?»
«Так. Я поки що здатна сама зняти з себе сукню».
Максон звів брови і посміхнувся. Я почервоніла. Якось двозначно вийшло.