Тиждень потому я дізналася, що мене обрали».
Максон прошепотів щось незрозуміле.
«Востаннє я його бачила, коли мене проводжали сюди, — вичавила я з себе. — Він був з іншою дівчиною».
«Що?!» — скрикнув Максон.
Я закрила обличчя руками.
«Я божеволію від цього. У нього завжди була купа шанувальниць, а нині немає жодної причини відмовляти їм. Можливо, зараз він саме з тією дівчиною, з якою приходив на мої проводи, не знаю. Я не в змозі щось змінити. Але від одної думка про те, що я повернуся додому та буду змушена все це бачити... Я просто не можу, Максоне...»
Я ридала і ридала, а Максон намагався заспокоїти мене. Коли сльози врешті скінчилися, я знову заходилася розповідати.
«Максоне, я сподіваюся, що ти знайдеш ту, без котрої не зможеш жити. Чесно. І ще я дуже сподіваюся, що тобі ніколи не доведеться дізнатися, як це — жити без неї».
На обличчі принца відобразився нехай і слабкий, але біль. Моя історія вочевидь його засмутила. І навіть більше того — розсердила.
«Вибач, Америко. Я не... — Його обличчя дещо посвітліло. — Зараз не той момент, щоб поплескати тебе по плечу?»
Непевність у його голосі викликала в мене посмішку.
«Так. Більш ніж не той».
У його погляді світився сумнів, як і минулого разу, але замість того щоб просто поплескати мене по плечу, він нахилився і обійняв мене.
«Я нікого ніколи не обіймав. Так добре?»
«Складно обійняти когось неправильно, — розсміялася я і після короткої паузи зізналася: — Хоча я розумію, що ти маєш на увазі. Насправді я якщо і обіймаю когось, то лише своїх рідних».
Я відчувала себе зовсім поламаною після довгого дня, який я провела у незручному одязі на зйомках «Новин Іллеа», під час вечері та за розмовами. В обіймах Максона, який час од часу пестив моє волосся, було дуже затишно. Незважаючи на розгублений вигляд, він поводився вельми чемно. Принц терпляче чекав, поки я перестану хлипати, а потім відсторонився, аби поглянути на мене.
«Америко, присягаюся, що буду тримати тебе тут до останнього. Наскільки я розумію, вони хочуть, щоб з усієї Еліти я залишив трьох дівчат, а потім зробив би остаточний вибір. Але я обіцяю, що залишу двох і протримаю тебе у палаці до цього моменту. Я не відправлю тебе додому, доки не змушений буду цього зробити. Або доки ти сама не будеш готова поїхати. Побачимо, що станеться раніше».
Я кивнула.
«Я знаю, ми з тобою ледь знайомі, але думаю, що ти чудова дівчина. І мені дуже боляче бачити тебе такою засмученою. Якщо б він тут опинився, я б... я б... — Максон здригнувся від обурення, а потім зітхнув: — Мені дуже шкода, Америко».
Він знову пригорнув мене до себе, і я поклала голову йому на плече. Я знала, що Максон стримає свою обіцянку. Ніколи б не повірила, що знайду тут справжню втіху.
Глава 16
Наступного ранку я прокинулася з набряклими повіками. Добре, що я все розповіла Максону. Хто б міг уявити, що палац — золота клітка — виявиться єдиним місцем, де я зможу дозволити собі відверто розповідати про свої відчуття.
Обіцянка, дана Максоном минулої ночі, закарбувалася у моїй пам’яті, і я була спокійна, що тут мені нічого не загрожує. На те, щоб обрати з тридцяти п’яти дівчат одну-єдину, у Максона піде декілька тижнів, якщо не місяців: А все, що мені потрібно, — це час та місце. В мене не було впевненості, що я коли-небудь зможу забути Аспена. Мати колись сказала, що перше кохання залишається у серці назавжди. Але, можливо, за цей час мені таки вдасться отямитися.
Покоївки нічого не сказали про мої заплакані очі, лише мовчки потурбувалися про те, щоб зняти підпухлість. Також вони не поцікавилися, чому моє волосся сплутане, просто мовчки привели його до ладу. Я була їм дуже за це вдячна. Вдома, навіть коли всі бачили, що мені сумно, ніхто не кидався мені чимось допомогти. Але тут я відчувала, що всі турбуються про мене та оточують безмежним піклуванням.
Була субота, отже, жодних заходів не планувалося, але всім належало бути у Жіночій залі. По суботах до палацу приїжджали гості, тож нас заздалегідь попередили, що з нами, можливо, схочуть зустрітися. Мене зовсім не надихала така перспектива, зате я могла вбратися у новенькі джинси. Звісно, так бездоганно на мені ще не сиділи жодні джинси. Можливо, Максон дозволить мені їх собі залишити, коли я поїду додому, якщо в нас зав’язалися такі дружні стосунки.
Я повільно спустилася сходами. Втома минулої ночі далася взнаки. Не встигла я дійти до Жіночої зали, а вже почувся галас. Варто ж було переступити поріг, як на мене налетіла Марлі та потягла до крісла у кутку зали.
«Нарешті! — вигукнула вона. — Я вже зачекалася!»
«Вибач. Я вчора пізно лягла спати, тому вчасно не прокинулася».
Певно, вона помітила присмак суму у моєму голосі і уважно подивилася на мене, але вирішила тактовно зосередитися на джинсах.
«Ти виглядаєш неперевершено!»
«Я знаю. В мене нічого подібного не було, — мій голос трошки повеселішав. Я вирішила повернутися до свого колишнього правила: тут немає місця для Аспена. Я відкинула думки про нього та зосередилася на другій важливій для мене тут людині. — Вибач, що змусила тебе чекати. Про що ти хотіла порозмовляти?»
Марлі вагалася. Ми присіли, і вона закусила губу. Поблизу нікого не було. Вона, схоже, мала якусь таємницю.
«Взагалі-то, я подумала, можливо, і не варто тобі про це розповідати. Іноді я забуваю, що ми все-таки суперниці».
Ось у чому справа. Її таємниця стосувалася Максона. Мені необхідно було це почути.
«Марлі, я поділяю твої почуття. Я думаю, ми зможемо по-справжньому стати подругами. Не можу я тебе вважати за ворога, розумієш?»
«Так. Ти така мила. І люди тебе обожнюють. Тобто, мабуть, ти переможеш...»
У її голосі відчувався невеликий сум.
Я ледь втрималася від того, щоб не скривитися чи розсміятися.
«Марлі, можна я відкрию тобі один секрет?» — запитала я довірливо.
Я дуже сподівалася, що вона повірить у щирість моїх слів.
«Звісно. Будь-який».
«Я не знаю, хто переможе. Насправді, будь-хто у цій кімнаті може стати майбутньою принцесою. Мабуть, кожна вважає, що нею стане саме вона, але я точно знаю: якщо перемога дістанеться не мені, я хочу, щоб виграла ти, тому що ти справляєш враження людини справделивої та доброзичливої. Я вважаю, з тебе вийшла б відмінна принцеса. Чесно».
Це була майже вся правда.
«Я думаю, ти розумниця та красуня, — прошепотіла вона у відповідь. — З тебе також вийшла б чудова принцеса».
Я опустила голову. Така висока оцінка з її боку мене зворушила. Хоча кожного разу я ніяковіла, коли чула подібні слова на свою адресу. Від мами, Мей, Мері... Просто дивовижно, яка кількість людей вважала, що з мене вийде гарна принцеса. Невже ніхто не помічав моїх вад? Манери в мене далекі від вишуканих. Я не люблю командувати і я не досить організована. Егоїстична, маю жахливий характер, не терплю світитися на публіці. До того ж, мені бракує сміливості. А без сміливості не варто й братися за таку роботу. Адже це саме робота, а не тільки шлюб.
«Стосовно багатьох дівчат в мене схожі думки, — зізналася вона. — Таке враження, будь-яка має такі якості, яких я позбавлена, що робить їх кращими за мене».
«В тому-то й справа, Марлі. У кожної з тих, хто присутній у цій залі, можна знайти щось особливе. Але ось тільки хто знає, що саме потрібно Максону?»
Вона похитала головою.
«Отже, давай не будемо турбуватися з цього приводу. Можеш розповісти мені все, що захочеш. Я зберігатиму твої секрети, а ти — мої. Я вболіватиму за тебе, а ти, якщо хочеш, вболівай за мене. Добре мати друзів».
Вона посміхнулася, потім озирнулася навколо, щоб впевнитися, що нас ніхто не чує.
«В мене було побачення з Максоном», — прошепотіла Марлі.
«Та ти що?» — здивувалась я. Я розуміла, що виявляю занадто багато зацікавленості, але це сильніше від мене. Мені хотілося дізнатися, чи поводився принц більш розкуто з нею та чи сподобалася йому Марлі.
«Він передав через моїх покоївок листа із запитанням, чи могли б ми побачитися у четвер».