Я посміхнулася, пригадуючи, що рівно за день до того ми з Максоном вирішили, що будемо обходитися без цих формальностей.
Марлі продовжувала: «Я відповіла йому: „Так, звісно!“, ніби я могла йому відмовити. Він зайшов за мною, і ми прогулялися палацом. Ми розмовляли про кіно, і з’ясувалося, що нам подобаються одні й ті самі фільми. Ти знаєш, що в них у підвалі кінотеатр? Ми пішли саме туди».
«Ні». — Я ніколи в житті не була у кінотеатрі, і мені кортіло почути, як там все влаштовано.
«О, це просто чудово! Широкі сидіння з відкидними спинками. Можна навіть попкорн собі приготувати — там є апарат. Максон взяв та й зробив для нас відерце! Це було так кльово, Америко! Спочатку він перелив олії, тож перша порція згоріла. Треба було викликати когось, щоб все прибрали, та робити наново».
Я звела очі. Молодець, Максон, та й годі! Ну добре, Марлі вирішила, що це мило.
«Ми дивилися кіно, а потім, коли під кінець почалася романтична частина, він узяв мене за руку! Я ледь не знепритомніла! Ну, тобто, я трималася за його лікоть, коли ми гуляли, але так має бути. А тут він сам узяв мене за руку...» — Вона зітхнула та відкинулася на спинку крісла.
Я захихикала. Схоже, Марлі була в захваті від нього. Так, так, так!
«Не можу дочекатися, коли він знову до мене прийде. Принц такий красень, тобі не здається?» — запитала вона.
Я трохи затнулася: «Так, він милий».
«Ой, Америко! Ти мала б помітити, які в нього очі та голос...»
«...Коли він не сміється! — Від одного спогаду про сміх Максона я сама ледь не почала сміятися. Він спочатку декілька разів видихав із себе все повітря, а потім трохи рохкав, вдихаючи, ніби ніяк не міг зупинитися сміятися».
«Авжеж, сміється він дивно, але кумедно».
«Якщо тобі подобається кожного разу насолоджуватися нападом задухи над своїм вухом щоразу, коли ти жартуєш, то звісно».
Марлі не витримала, склалася навпіл і розсміялася.
«Гаразд, гаразд, — промовила вона, трохи заспокоївшись. — Але хоч щось привабливе ти мусиш у ньому побачити!»
Я відкрила рота, потім закрила, і так двічі чи тричі. Мені так і кортіло щось ляпнути на адресу Максона, але виставляти його в очах Марлі в негативному образі було ні до чого. Тому я замислилася.
Що є привабливого в Максонові?
«Ну, він нормальний, якщо забуває про формальності. Наприклад, коли розмовляє не добираючи слів, або коли дивиться на щось, ніби... Ніби прагне побачити приховану красу».
Марлі посміхнулася, і я зрозуміла, що вона теж вловила цю рису.
«А ще мені подобається, що він видається щиро захопленим, коли він з тобою, розумієш, про що я? Незважаючи на те, що він відповідає за всю країну і йому потрібно зробити цілу купу речей, здається, що з тобою він про все забуває. Він повністю присвячує себе тому, що на даний момент перед ним. Це чудово. А ще... Тільки, будь ласка, не кажи нікому... Я у захваті від... його рук».
Я почервоніла. От дурна! Невже не можна було обмежитися загальними відповідями щодо його чудових моральних якостей? На щастя, Марлі із задоволенням підхопила цю тему.
«Так! Його м’язи дуже відчуваються навіть під його цупкими костюмами. Він, певно, дуже сильний», — заторохтіла Марлі.
«Цікаво, чому? Для чого йому бути таким сильним? Він же зайнятий всілякою паперовою роботою. Дивно».
«Можливо, він любить підтягуватися перед дзеркалом», — Марлі передражнила його, піднявши худі руки.
«Ха-ха! Точно! А ти запитай його про це!»
«Ні в якому разі!»
Вочевидь, Марлі дуже гарно провела час. Цікаво, чому вчора Максон так неохоче розмовляв на цю тему? Він так відреагував, ніби вони взагалі не бачились. Може, просто соромився?
Я подивилася на всіх присутніх у залі й помітила, що більшість дівчат мала напружений та незадоволений вигляд. Джанель, Еміка та Зої уважно слухали Кріс. Розповідаючи, вона активно жестикулювала та посміхалася, тоді як Джанель стурбовано супилася, а Зої кусала нігті. Еміка з відстороненим поглядом терла шию трохи нижче від вуха, ніби в неї там боліло. Поряд із ними щось гаряче обговорювали Селеста з Анною. Селеста, як завжди, спілкувалася самовдоволено. Марлі прослідкувала за напрямком мого погляду і пояснила:
«Засмучені ті, хто ще не був на побаченні. Принц сказав, що тільки за четвер я у нього друга. Він намагається приділити час кожній дівчині».
«Насправді? Вважаєш, причина у цьому?»
«Гадаю, так. Ось, наприклад, ми з тобою. З нами обома все гаразд, тому що він встиг побачитися з кожною з нас наодинці. Ми знаємо, що подобаємося йому, оскільки він запросив нас на побачення та не відіслав додому одразу ж після нього. Стає відомо, хто вже був на побаченні, а хто — ні. Вони нервують, що він не кличе їх, тому що вони йому не сподобалися, а після того як він врешті таки зустрінеться з ними, він може просто відправити їх додому».
Чому він мені не розповідав цього? Адже ми друзі! А це зовсім не по-товариськи. Зважаючи на те, як сяяли щасливиці, він устиг поспілкуватися принаймні з десятьма дівчатами. Ми з ним провели більшу частину вчорашнього вечора, а він і не натякнув на це! Гарний же він друг, якщо приховує такі речі, тоді як сам вивідує в мене мої ж таємниці.
Т’юзді, яка до цього моменту із заклопотаним виглядом слухала Камілу, підвелася та обвела поглядом залу. Помітивши у кутку нас із Марлі, вона швидко підійшла.
«А ви чим займалися на побаченні із принцом?» — запитала вона раптово.
«Привіт, Т’юзді!» — весело привіталася Марлі.
«Замовкни! — вигукнула вона, знову повертаючись до мене. — Ну ж бо, Америко, розповідай!»
«Я вже все розповіла».
«Ні, я про вчорашній вечір!» — Покоївка підійшла до нас, щоб запропонувати чай, який я б із задоволенням випила, але Т’юзді відіслала її геть.
«Звідки...»
«Тайні бачила вас та всім розповіла, — втрутилася Марлі, намагаючись пояснити настрій Т’юзді. — Ти — єдина, з ким він був двічі. Багато дівчат, хто ще не був на побаченні, скаржаться. Вони вважають, що це несправедливо. Але ж ти не винна, що сподобалася йому».
«Це абсолютно нечесно! — буркнула Т’юзді. — Я жодного разу не бачила його, окрім їдальні, навіть мимохідь. Чим ви двоє займалися?»
«Ми... е-е... гуляли в саду. Він знає, що я люблю проводити час на свіжому повітрі. Ми просто спілкувалися». — Мені стало ніяково, ніби я зробила щось неправильне.
Т’юзді так буравила мене поглядом, що я не витримала й одвернулася. Виявилося, що до нашої розмови прислуховуються інші дівчата, які сиділи за сусідніми столиками.
«Ви просто розмовляли?» — перепитала вона з недовірою.
«Авжеж», — знизала я плечима.
Т’юзді пирхнула і відійшла до столика Кріс. Та із запалом почала знову переказувати свою історію. А я залишилася сидіти абсолютно приголомшена.
«Тобі зле, Америко?» — Голос Марлі повернув мене до реальності.
«Ні-ні. Все гаразд. А що?»
«У тебе сумний вигляд». — Марлі стурбовано насупила лобі.
«Ні, я не засмучена. Все чудово».
Несподівано Анна Фармер — Четвірка, яка заробляла на життя землеробством, — у такому стрімкому пориві, якого б я і не помітила, якби ми з Марлі не знаходилися так близько, вліпила Селесті ляпаса.
Кілька дівчат, разом зі мною, зойкнули. Ті, хто пропустив цей момент, заозиралися і почали розпитувати, що сталося. Особливо голосно цікавилася Тайні. Її пронизливий голос дзвенів у вухах.
«Ох, Анно, ні», — зітхнула Еміка.
Наступної миті до Анни почало повільно доходити, що вона накоїла. Тепер її мали відіслати додому: нам було Заборонено застосовувати фізичне насилля до інших Обраних.
Еміка ледь не плакала. Анна сиділа мовчки, ніби прикута до стільця. Вони обидві були з ферм і встигли потоваришувати. Я уявити собі не могла, що б відчувала, якби Марлі довелося раптово поїхати звідси.
Анна, з якою я ледь була знайома, удавала з себе життєрадісну дівчину. Я знала, що кривдити інших — не в її характері. Коли нас атакували повстанці, більшість часу вона провела, молячись на колінах.
Без сумніву, її спровокували, але їхньої розмови із Селестою ніхто не чув, отже, неможливо було щось довести. У тому, що стосувалося їхньої суперечки, слово Анни було проти слова Селести, але в останньої була повна зала свідків, які могли підтвердити, що вона отримала ляпаса. Скоріше за все, Максон змушений буде відіслати її додому як показовий приклад усім іншим.