Селеста щось прошепотіла їй на вухо та швидко вийшла. На очах в Анни з’явилися сльози.
Під час вечері її вже не було.
Глава 17
«Хто був президентом Сполучених Штатів під час Третьої світової війни?» — екзаменувала нас Сильвія.
Я не знала, тому сховала очі в надії, що мене не викличуть. На щастя, Емі підняла руку і відповіла: «Президент Уолліс».
Ми знову зібралися у Головній залі. Тиждень починався з уроку історії. Або, точніше сказати, з іспиту з історії. Це одна з тих сфер науки, в якій уявлення різних людей категорично не співпадають як у тім, що стосується безпосередньо фактів, так і в їхній інтерпретації. Мама завжди навчала нас історії усно. Англійською та математикою ми займалися за підручниками та робочими зошитами. Події з минулого, у вірогідності яких я була впевнена, можна було перерахувати на пальцях.
«Правильно. Уолліс був президентом до нападу Китаю та продовжував очолювати Сполучені Штати протягом усієї війни», — підтвердила Сильвія. Уолліс, Уолліс, Уолліс. Я дуже хотіла зберегти у пам’яті все це, щоб потім розповісти Мей та Джераду, коли повернуся додому, але ми так багато всього вивчали, що все запам’ятати і нічого не переплутати було дуже складно. «Які причини нападу? Селесто?»
Та посміхнулася: «Гроші. Американці заборгували чимало грошей і не змогли повернути борг».
«Чудово, Селесто». — Сильвія подивилася на дівчину з обожнюванням.
Як Селесті вдавалося обдурювати людей? Це дуже дратувало мене.
«Коли Сполучені Штати виявилися неспроможними виплатити астрономічний борг, китайці напали на країну. Але, на біду, грошей їм це не принесло, оскільки Сполучені Штати були банкротом. Однак вони отримали американську робочу силу. А коли Китай переміг, як перейменували Сполучені Штати?»
Я та ще декілька дівчат підняли руки.
«Дженна», — кивнула Сильвія.
«Американський Штат Китаю».
«Вірно. Американський Штат Китаю зовнішньо нічим не відрізнявся від колишньої країни, але це була лише видимість. Насправді всі важелі керування були зосереджені у руках китайців. Вони впливали на всі масштабні політичні події та змінювали законодавство на свою користь».
Сильвія неквапливо походжала поміж столами. Я відчувала себе мишеням, над яким кружляє шуліка, наближаючись із кожною хвилиною.
Я обвела залу поглядом. Вигляд у більшості дівчат був спантеличений. А я думала, що це відомо геть усім.
«Хто-небудь може щось додати?»
«Вторгнення Китаю змусило деякі країни, наприклад, європейські, об’єднатися та утворити альянси», — відізвалася Баріель.
«Абсолютно вірно, — погодилася Сильвія. — Але Американський Штат Китаю на той час не мав жодних друзів. Їм знадобилося п’ять років на те, щоб перегрупуватися, й вони ледь владнали усе це. Про жодні альянси не було й мови. — Вона спробувала передати складність того періоду стомленим поглядом. — АШК збирався нанести Китаю удар у відповідь, але зіштовхнувся зі ще одним нападом. Яка держава намагалася загарбати АШК згодом?»
Цього разу була переважна кількість піднятих рук.
«Росія», — промовив хтось без виклику. Сильвія озирнулася навколо у пошуку порушниці порядку, але не знайшла її.
«Правильно, — із невдоволенням у голосі промовила вона. — Росія розпочала експансію в обох напрямках, але отримала нищівну поразку, а цей програш дав можливість АШК нанести удар у відповідь. Яким чином?»
Крісс підняла руку і відповіла: «Всі держави, розташовані на територіях Північної Америки, об’єдналися, щоб відбити напад Росії, оскільки остаточною її метою був не лише АШК. А воювати з Росією було простіше, оскільки вона ще воювала і з Китаєм, який, у свою чергу, намагався загарбати частину її території».
Сильвія гордовито посміхнулася: «Так. А хто очолив боротьбу проти Росії?»
«Грегорі Іллеа!» — гуртом вигукнула вся зала. Деякі дівчата навіть заплескали у долоні.
Сильвія продовжила: «І це призвело до народження нашої держави. Альянси, створені АШК, злилися у єдиний фронт, але репутація США була настільки зіпсована, що ніхто не хотів знову носити цю назву. Отже, нова держава, утворена під керівництвом Грегорі Іллеа, отримала його ім’я. Він врятував нашу країну».
Еміка підняла руку, і Сильвія кивнула.
«У всіх нас в якомусь сенсі є щось спільне з ним. Адже нам належить служити нашій країні. Він був звичайним громадянином, який пожертвував свої гроші та знання. І він все змінив», — із здивуванням в голосі вимовила вона.
«Чудово помічено, — погодилася Сильвія. — І, як колись він, одна з вас увійде у королівську родину. Грегорі Іллеа став королем, одружившись із королівською донькою, і комусь із вас належить вийти заміж за королівського сина».
Сильвія поринула у побожне тремтіння, отже, коли Т’юзді підняла руку, вона не відразу відреагувала.
«Е-ем... чому про це не пишуть у книжках? Щоб ми могли вивчити це?» — в її голосі були помітні дратівливі нотки.
Сильвія похитала головою: «Любі дівчата, історію не потрібно вчити. Її просто потрібно знати».
«А ми вочевидь не знаємо», — прошепотіла Марлі, озирнувшись до мене.
Вона посміхнулася власному жарту, потім знову спинила погляд на Сильвії.
Я замислилася над тим, що у кожної з нас була власна історія, та про істину ми могли лише здогадуватися. Чому в нас не було підручників з історії?
Я пригадала, як декілька років тому я пішла до батьківської спальні у пошуках книжки: мати дозволила мені прочитати що-небудь на свій смак до уроку літератури. Роздивляючись обкладинки, я помітила у дальньому кутку товстеньку стару книжку й витягла її. Це був підручник з історії США. За декілька хвилин до кімнати зайшов тато, побачив, чим я займаюся, і сказав, що я можу читати і далі, але тільки якщо нікому про це не говорити.
Коли тато попросив мене не розповсюджуватися про те, що я читаю, я беззаперечно його послухала. Мені подобалося роздивлятися ці сторінки. Багатьох у книжці не вистачало, її краї виглядали так, ніби вона побула у вогні, але саме з неї я дізналася про минулі свята та побачила зображення давнього Білого дому.
Мені ніколи й не спадало на думку замислюватися про брак правди, доки я не зіштовхнулася з нею один на один. Навіщо потрібно королю, щоб ми лише здогадувалися, що відбувалося насправді?
Спалахи блиснули знову, висвітивши Максона і Наталі, які широко посміхалися.
«Наталі, опустіть, будь ласка, підборіддя трохи нижче. Ось так. — Фотограф знову зняв картинку, і кімнату залило різке світло. — Думаю, цього достатньо. Хто наступний?» — запитав він.
Звідкись узялася Селеста. Покоївки продовжували клопотати біля неї, поки фотограф знову не взявся за апаратуру. Наталі, яка не поспішала відходити від Максона, щось прошепотіла йому та грайливо шаркнула ніжкою. Він стиха відповів, і вона, пирхнувши, відійшла.
Після вчорашнього уроку історії нам сказали, що знімки будуть робити для розваги публіки, але мене не залишала думка, що у всьому цьому присутній якийсь таємний сенс. В якомусь журналі вийшла стаття про те, як має виглядати принцеса. Я її не читала, зате Еміка та ще хтось з дівчат ознайомилися з нею. За їхніми словами, там було написано, що Максон має обрати ту, яка виглядатиме по-справжньому велично та добре вийде на фотографіях та марках Іллеа.
Отже, тепер ми всі, одягнені в абсолютно однакові кремові сукні із заниженою талією та рукавами-крильцями, а також важкою червоною стрічкою через плече, по черзі фотографувалися з Максоном. Гарні світлини будуть опубліковані в тому-таки журналі, й редколегія мала зробити свій вибір. Мене все це не надто захоплювало. Із самого початку я боялася, що Максон шукає лише симпатичне обличчя. Тепер, після знайомства з ним, я була впевнена, що це не так, але, схоже, люди вважали, що метою Максона є саме це.