«Це було її друге побачення з Максоном. Вона єдина встигла двічі з ним зустрітися», — відізвалася Баріель.
«А ось і не єдина», — пробурмотіла я.
Декілька голів повернулися до мене, погоджуючись із моїми словами. Загалом, це правда. Джанель справді була тією дівчиною, котра встигла побувати на побаченні з Максоном двічі, окрім мене. Хоча я й не зациклювалася на підрахунках.
«Повернулася вона вся в сльозах, — продовжувала Кріс. — Я запитала її, що сталося, а вона відповіла, що їде додому, оскільки Максон прогнав її. Я обійняла її, адже вона була геть вбита, та спробувала дізнатися, що саме сталося. Вона сказала, що не може про це розповісти. Не розумію. Невже ми не маємо Права повідомити про причини відсіювання?»
«Але в правилах про це нічого не було сказано, чи не так?» — запитала Т’юзді.
«Власне мені про таке ніхто не повідомляв», — погодилася Емі, і ще декілька дівчат закивали головами.
«Що ще вона сказала?» — прискорила дівчат Селеста.
Кріс знову зітхнула: «Що радить мені добре подумати, що саме я кажу. А потім вона пішла до своєї кімнати та зачинила двері».
В залі на мить настало напружене мовчання.
«Мабуть, вона наговорила йому грубощів», — промовила Елейн.
«Якщо її виключили саме через це, то це несправедливо, адже, зі слів Максона, хтось із присутніх зневажив його під час їхньої першої зустрічі», — вигукнула Селеста.
Дівчата почали озиратися навколо, намагаючись виявити винуватицю, мабуть, для того, щоб її, тобто мене, також виключили. Я з тривогою подивилася на Марлі, але та одразу кинулася в бій.
«Може, вона щось сказала про нашу країну? Про політику чи щось таке подібне?»
Баріель цокнула язиком: «Я тебе прошу. Це ж як потрібно засумувати на побаченні, щоб розпочати обговорювати політику? Чи хтось із вас розмовляв з Максоном на теми, хоча б віддалено пов’язані із справами країни?»
Всі промовчали.
«Ось бачите, — підтвердила Баріель. — Максон шукає собі не союзницю, а дружину».
«А тобі не здається, що ти його недооцінюєш? — заперечила Кріс. — Ти не думаєш, що Максону потрібна дівчина з власними ідеями та власними поглядами?»
Селеста закинула голову і розсміялася: «Максон в змозі керувати країною самостійно. Його цьому навчали з дитинства. До того ж, у нього купа радників, які допомагають йому приймати рішення, тож навіщо йому ще хтось, хто буде намагатися його вчити, що йому треба робити, а що ні? На твоєму місці, я б повчилася вчасно закривати рота. Принаймні доки він не одружиться з тобою».
Баріель нахилилася до Селести: «Чого ніколи не відбудеться».
«Це точно, — з посмішкою підтвердила Селеста. — Навіщо йому пов’язувати життя із заучкою Трійкою, коли він може одружитися із Двійкою?»
«Гей! — обурилася Т’юзді. — Максона не хвилюють касти».
«Ще й як хвилюють, — відізвалася Селеста таким тоном, яким зазвичай розмовляють з маленькими дітьми. — Чому, на твою думку, всіх, хто нижчий Четвірки, відправили додому?»
«Врешті, одну все ж залишили, — нагадала я. — Отже, якщо ти вважаєш, що змогла його розкусити, то помиляєшся».
«Ой, та це ж та сама дівчина, яка не вміє вчасно заткнути пельку», — з глузливим здивуванням протягнула Селеста.
Я стиснула кулаки, намагаючись втриматися від того, щоб не вдарити її. Можливо, це частина її плану? Однак, не встигла я й поворухнутися, як до зали залетіла Сильвія.
«Дівчата, пошта!» — проголосила вона, розрядивши напруження.
Про сутичку всі одразу забули: всім кортіло якнайшвидше отримати те, що принесла наша кураторка. Ми мешкали у палаці вже майже два тижні, і, якщо не враховувати листів від рідних, які прийшли наступного дня, це перша справжня звістка з дому.
«Ось що в нас тут, — сказала Сильвія, переглядаючи листи, ніби не була свідком сутички лише мить тому. — Леді Тайні!»
Вона подивилася навколо.
Тайні підняла руку й підійшла по лист.
«Леді Елізабет! Леді Америка!»
Я ледь не біжучи кинулася до неї й висмикнула конверт з її рук. Я так скучила за спілкуванням з рідними! Ухопивши лист, я відійшла вбік, щоб мені ніхто не заважав.
Люба Америко,
Я вже не можу дочекатися, коли настане п’ятниця. Мені просто не віриться, що ти будеш розмовляти з Гаврилом Фадеєм! Яка ж ти щаслива!
Я почувалася якою завгодно, тільки не щасливою. Завтра ввечері нам треба буде відповідати на складні запитання Гаврила, а я й гадки не мала, про що він запитуватиме. Проте я була впевнена, що справлю враження цілковитої ідіотки.
Як чудово буде знову почути твій голос. Мені так не вистачає твого співу. Мати не співає відтоді, як ти поїхала, і вдома стало дуже тихо. Ти махнеш мені рукою зі студії?
Як тривають змагання? В тебе там багато подруг? Ти розмовляла з дівчатами, які вже вибули? Мати весь час повторює, що навіть якщо ти програєш, тепер це вже неважливо. Половина дівчат, відправлених додому, вже заручені з синами мерів або знаменитостей. Вона каже: як не схоче Максон, то знайдеться інший бажаючий. Джерад сподівається, що ти вийдеш заміж за баскетболіста, а не за старого нудного принца. А мені все одно, що всі балакають. Максон такий кльовий!
Ви вже з ним цілувалися?
Цілувалися? Та ми з ним тільки-но познайомилися. І взагалі, навіщо Максону мене цілувати?
Вочевидь, він цілується краще від усіх на світі. Він же принц!
Мені так багато треба тобі розповісти, але мати кличе мене малювати. Напиши мені листа скоріше. Тільки обов’язково довгого! Та з цілою купою подробиць!
Я люблю тебе! Ми всі тебе любимо!
Мей
Отже, дівчата, яких відправили додому, були дуже популярними серед заможних чоловіків. Хто б міг подумати, що ті, хто не сподобався принцові, перетворяться на цінний товар?
Я ходила туди-сюди удовж стіни. З голови не йшли слова Мей.
Хотілося б більше дізнатися про те, що відбувається. Я намагалася розвідати, що насправді могло трапитися із Джанель. Цікаво, чи збирається Максон на побачення з кимось ще. Мені необхідно було його побачити.
Мозок напружено працював, намагаючись знайти спосіб поговорити з ним. Я неуважно ковзнула поглядом на лист у руці.
Друге послання ледь розпочате. Я відірвала від нього стрічку. Одні дівчата все ще читали домашні новини, інші ділилися враженнями. Обійшовши залу по колу, я зупинилася біля столика, на якому лежала Книга відгуків, взяла ручку і швидко написала:
Ваша світлосте, я смикаю себе за вухо. В будь-який час.
Я вийшла з кімнати з таким виглядом, ніби мені треба було до туалету, і подивилася у коридор. Нікого не було. Я стояла і чекала, доки з-за рогу не з’явилася служниця з чаєм на таці.
«Перепрошую! — покликала я її неголосно. У цих довжелезних коридорах кожен звук розносився дуже далеко. Дівчина зробила кніксен. — Ви часом не принцу це несете?»
«Так, міс», — посміхнулася вона.
«Чи не могли б ви передати йому ось це?» — Я простягнула складену навпіл цидулку.
«Звісно, міс».
Дівчина з готовністю взяла папірець і з подвійною енергією попрямувала геть. Я була впевнена, що вона розгорне її, як тільки залишиться на самоті, але водночас, я не мала сумніву, що смислу вона не зрозуміє.
Коридори тут були надзвичайно гарні. Кожен був прикрашений багатше, ніж увесь наш будинок. Шпалери, люстра із позолотою, величезні вази, наповнені свіжими квітами. На м’яких килимах не було ані натяку на бруд, вікна блищали чистотою, стіни були прикрашені барвистими картинами.
Окремих митців я знала: Ван Гога, Пікассо, інших — ні. Крім картин, тут були ще фотографії будівель, які я колись бачила. Я впізнала легендарний Білий дім. Якщо виходити з фотографій та з того, про що я читала у старенькій книжечці, палац був набагато більший за розмірами та багатством. Але мені було прикро, що я не могла там побувати.