«Сильно?»
«Максоне, це ще більше тебе засмутить».
«Можливо, — глухим голосом відізвався він. — Але зараз я починаю розуміти, скільки всього я не знаю про свою країну. Будь ласка».
«Іноді було дуже складно, — зітхнула я. — У більшості випадків, якщо треба було робити вибір, ми віддавали перевагу їжі та відмовлялися від електроенергії. Найгіршим був рік, коли це трапилося напередодні Різдва. Було страшенно холодно, й ми були змушені ходити по дому, одягнені з голови до ніг, а з рота йшла пара. Мей ніяк не могла зрозуміти, чому на Різдво немає подарунків. Як правило, все, що поставлено на стіл, у нашій родині з’їдають до останньої крихти. Завжди буде той, хто не наївся».
Він на очах зблід, і я раптом зрозуміла, що мені боляче бачити його таким засмученим. Потрібно терміново розбавити враження та закінчити розмову на позитивній ноті.
«Чеки, які ми отримували протягом останніх декількох тижнів, дуже допомогли, а мої батьки вміють розпоряджатися грошима з розумом. Я впевнена, що вони вже щось відклали на чорний день, отже, цього вистачить надовго. Максоне, ти стільки для нас зробив», — я знову спробувала посміхнутися йому, але вираз його обличчя залишився тим самим.
«Боже милосердний! Отже, тоді, коли ти сказала, що знаходишся тут тільки заради їжі, ти не пожартувала?» — він похитав головою.
«Максоне, чесно, останнім часом справи налагодилися. Я...» — Але закінчити свою фразу я не встигла.
Максон нахилився до мене і поцілував у чоло: «Побачимося під час вечері».
З цими словами він пішов геть, затягуючи на ходу краватку.
Глава 18
Королева прийшла на вечерю сама. Ми схилили голови, вітаючи її, а потім і самі сіли до столу.
Я обдивилася навколо у пошуках вільного стільця, гадаючи, що принц на побаченні, але всі дівчата були на своїх місцях.
Те, що я наговорила Максонові, увесь день крутилося у мене в голові. Нічого дивного, що я не маю друзів. Я зовсім не вмію з ними поводитися.
Аж тут до зали увійшли принц і король Кларксон. Принц був у піджаку, але волосся так само скуйовджене. Батько й син про щось розмовляли, схилившись головами. Розмова велася жваво. Максон жестикулював, щоб краще донести до батька свої думки, а король кивав, визнаючи правильність поглядів сина, але вираз обличчя при цьому в нього був дещо стомлений. Вже біля столу Кларксон з рішучим виглядом ляснув Максона по спині.
Але варто було йому подивитися у наш бік, як його обличчя абсолютно змінилося.
«Боже мій, любі дівчата, сідайте, будь ласка». — Він поцілував королеву у чоло й теж сів.
А Максон залишився стояти.
«Леді, я хочу зробити оголошення».
Всі погляди сконцентрувалися на ньому. Що він для нас приготував?
«Я знаю, що вам була обіцяна винагорода за участь у Відборі. — У його голосі чулася владність, яку я помітила лише одного разу — того вечора, коли він наказав охоронцям випустити мене до саду. Свідомо використовуючи своє становище, він робився ще привабливішим. — Однак від сьогодні впроваджуються нові правила. Якщо ви від народження Двійка чи Трійка, фінансування вам більше не надаватимуть. Четвірки та П’ятірки будуть отримувати винагороду, але дещо меншу».
Дівчата пороззявляли роти від здивування, адже гроші були частиною угоди. Селеста, наприклад, ледь не вибухнула від обурення. Мабуть, ті, в кого чимало грошей, звикли жити з думкою, що вони мусять багатіти. А думка про те, що вискочка на кшталт мене отримуватиме те, чого вона позбавлена, вочевидь стояла кісткою у горлі.
«Я перепрошую за незручність, але поясню все завтра ввечері у „Новинах Іллеа“. Це розпорядження не підлягає обговоренню. Всі, хто не задоволений таким нововведенням та не хоче більше продовжувати брати участь у Відборі, можуть залишити палац після вечері».
Він сів до столу й продовжив розмову з батьком, якого, здавалося, більше цікавила їжа, ніж слова сина. Я трохи засмутилася, що моя родина отримуватиме менше, але нам принаймні виплати не відмінили. Спроба зосередитися на вечері не надто вдалася. Я ніяк не могла відволіктися від думки про те, що все це означає. І я була така не єдина. Залою пішов шепіт.
«До чого все це, як гадаєш?» — стиха запитала Тайні.
«Може, це якась перевірка?» — припустила Кріс.
«Я впевнена, що серед нас є такі, хто пішов на це заради грошей».
Я помітила, як Фіона підштовхнула Олівію ліктем та подивилася на мене. Я відвернулася від них, щоб вони не здогадалися, що я все бачу.
Дівчата без перестанку висували різні теорії, а я не зводила очей з Максона. Я намагалася примусити його звернути на мене увагу, щоб потягти себе за вухо, але він так і не подивився у мій бік.
Ми з Мері були вдвох у кімнаті. Сьогодні ввечері я мусила з’явитися перед Гаврилом та всією країною у «Новинах Іллеа». Не кажу вже про інших дівчат, які увесь час стежитимуть за мною та одна за одною й критикуватимуть. Я дуже нервувала. Я не могла всидіти на місці, доки Мері перераховувала запитання, які, на її думку, можуть зацікавити глядачів.
Чи подобається мені у палаці? Який найромантичніший вчинок зробив Максон відносно мене? Чи сумую я за своїми рідними? Чи цілувалися ми вже з принцом?
Коли Мері запитала про це, я здивовано подивилася на неї. До цього моменту я відповідала автоматично, намагаючись не надто замислюватися. Але тут я помітила, що запитала вона це лише через зацікавленість. Це було видно з її посмішки.
«Звісно ні! — я спробувала зобразити обурення, але мені було дуже смішно, щоб злитися, тож я посміхнулася. Мері одразу ж хихикнула. — Знаєш що... Чому б тобі не розпочати прибирання?»
Вона засміялася, але не встигла я сказати, щоб вона припинила, як до кімнати увірвалися Ен і Люсі, тримаючи у руках чохол для одягу.
Такою схвильованою я не бачила Люсі з часу мого перебування у палаці. Очі в Ен жваво блищали.
«Що це ви тут задумали?» — запитала я підозріло в Люсі, яка зупинилася переді мною та зробила кніксен.
«Ми дошили сукню для виступу у „Новинах“, міс», — радісно одізвалася вона.
Я здивовано підвела брови: «Ще одну? А чим вас не влаштувала блакитна, яка висить у шафі? Адже ви її тільки-но закінчили. Вона мені подобається».
Всі троє перезирнулися.
«Що ви задумали?» — запитала я, вказуючи на чохол, який повісили на гачок біля дзеркала.
«Ми ж балакаємо з рештою покоївок, міс. Та чуємо чимало різних речей, — відповіла Ен. — Тому й знаємо, що ви та леді Джанель — єдині, хто був на побаченні з принцом більше одного разу, і, наскільки зрозуміли, її від’їзд може бути пов’язаний з вами».
«Це чому ж?»
«Ходять чутки, — продовжила Ен, — що її відрахували тому, що вона дозволила собі погано про вас говорити. Принц не погодився з її оцінкою і негайно відіслав її додому».
«Що?!» — я з жахом прикрила рота долонею.
«Ми впевнені, що його фаворитка — ви, міс. Майже всі так говорять», — Люсі задоволено зітхнула.
«Я думаю, вас ввели в оману», — відповіла я їм.
Ен з посмішкою знизала плечима. Мабуть, мої слова її не переконали.
Раптом я пригадала, з чого все починалося.
«Але до чого тут моя сукня?»
Мері підійшла до Ен і потягнула за блискавку на чохлі, який вони принесли з собою. Всередині була неймовірно красива червона сукня. Вона блищала і мерехтіла в останніх промінчиках вечірнього сонця, які пробивалися крізь вікно.
«О, Ен, — видихнула я у захваті, — ти зробила неможливе!»
Ен задоволено кивнула, приймаючи подяку.
«Дякую вам, міс. Ми втрьох його шили».
«Вона неперевершена. Тільки я все одно не розумію, яке відношення вона має до всього, про що ви мені розповіли».
Мері витягла сукню з чохла, щоб провітрити, а Ен тим часом продовжувала:
«Як я вже сказала, чимало людей у палаці вважають, що ви — фаворитка принца. Він тепло відгукується про вас та віддає перевагу товариству з вами. І, схоже, дівчата це помітили».
«Що ви маєте на увазі?»
«Зазвичай ми шиємо сукні у майстерні. Там зберігаються матеріали, там роблять взуття, та й інші покоївки теж туди ходять. До сьогоднішнього вечора всі вимагають блакитні сукні. Покоївки вважають, що це тому, що ви майже завжди у синьому, ось решта дівчат і наслідує вас».