«Це так, — погодилася Люсі. — Леді Т’юзді та леді Наталі не вдягли сьогодні прикраси. Як ви».
«Більшість панянок тепер бажають сукні більш прості, на кшталт тих, які полюбляєте ви», — додала Мері.
«Але це все одно не пояснює, чому ви пошили мені червону сукню».
«Звісно, щоб ви могли виділитися на їхньому фоні, — відізвалася Мері. — О, леді Америко, якщо ви насправді йому подобаєтеся, то мусите відрізнятися від інших. Ви були такі ласкаві до нас, особливо до Люсі».
Ми всі, як за командою, повернулися до Люсі. Вона зі згодою кивнула і додала:
«Ви... Ви така гарна, що маєте стати принцесою. З вас вийде чудова принцеса».
Я щосили намагалася придумати якийсь вихід із ситуації. Для мене було б цілковитим жахом опинитися у центрі загальної уваги.
«А якщо всі інші мають рацію? А що коли я подобаюся Максонові саме через те, що не намагаюся виділитися, як інші, а ви одягнете мене у щось таке й усе зіпсуєте?»
«Кожній дівчині необхідно час од часу побути зіркою. Крім того, ми знаємо принца Максона майже все його життя. Йому сподобається», — рішуче відповіла Ен, і я зрозуміла, що чинити спротив немає сенсу.
Я не знала, як їм пояснити, що його записки й увесь час, проведений зі мною, означали лише дружбу. Не могла ж я їм сказати правду, адже вони так раділи! Врешті, потрібно було підтримувати ілюзію, якщо я хотіла залишитися у палаці. А я хотіла. Мені було це вкрай необхідно.
«Ну гаразд, давайте приміряємо», — погодилася я, зітхаючи.
Люсі підстрибнула від радості, однак Ен нагадала їй, що так не належить поводитися. Я натягнула легке шовкове вбрання, а дівчата просто на мені попідшивали у деяких місцях. Чарівниця Мері заходилася по-різному вкладати моє волосся, щоб зрозуміти, яка зачіска краще пасуватиме до сукні. За півгодини я була готова.
Для сьогоднішнього випуску «Новин» декорації встановили трохи по-іншому. Крісла королівської родини стояли збоку, як і завжди, а лави для нас знову розмістили навпроти. Цього разу трибуну пересунули трохи у бік, щоб звільнити місце для двох високих стільців. На одному з них знаходився мікрофон, у який нам належало говорити під час інтерв’ю з Гаврилом. Подумавши про це, мені стало ніяково.
І, безумовно, я була засліплена всіма відтінками блакитного. Сукні одних дівчат впадали в око зеленою барвою, інших — червоною, але загальна тенденція була очевидною. Дивлячись на це розмаїття, мені зробилося ще гірше Я спіймала на собі погляд Селести і вирішила, що триматимуся від неї подалі, доки не настане час сідати.
Повз мене пройшли Кріс із Наталі. Обидві щойно підправили макіяж. Вигляд вони мали дещо невдоволений, хоча про Наталі не можна було цього сказати напевне. Кріс принаймні трохи відрізнялася від решти. Сукня на ній була така блідо-блакитна, аж її колір переходив у білий, ніби на підлогу скочувалися крапельки води.
«Америко, ти виглядаєш неперевершено!» — промовила вона таким тоном, який більше нагадував звинувачення, аніж комплімент.
«Дякую. Твоя сукня просто розкішна».
Вона провела долонями по декольте, рогладжуючи уявні складки.
«Так, мені теж подобається. — Наталі торкнулася мого рукав. — Що це за матерія? Вона переливатиметься у світлі софітів».
«Навіть не уявляю. Нам, П’ятіркам, не часто доводиться вбиратися у такі неймовірні сукні», — стенула я плечима, а потім подивилася на плаття. В мене було принаймні ще одне, пошите з подібного матеріалу, але я так і не дізналася, як він називається.
«Америко! — Я підвела голову та побачила перед собою Селесту. Вона посміхалася. — Можна тебе на хвилинку? Потрібна твоя допомога».
Не дочекавшись моєї відповіді, Селеста потягла мене геть від Кріс і Наталі за товсту блакитну штору, що виконувала роль стіни у студії.
«Знімай сукню», — наказала вона, починаючи розстібати блискавку на своїй.
«Що?»
«Мені потрібна твоя сукня. Роздягайся. О боже! Чортів гачок!» — розсердилася вона, намагаючись виплутатися із свого вбрання.
«І не подумаю», — відмовилася я і попрямувала до виходу. Хоча далеко мені піти не вдалося, оскільки Селеста вчепилася нігтями у мою руку і смикнула назад.
«Ай!» — скрикнула я, хапаючись за руку. На шкірі залишаться сліди нігтів, але хоч крові не видно.
«Стули пельку та знімай сукню. Швидко!»
Я рішуче розпрямилася, не думаючи здаватися. Хтось мусить донести до Селести, що вона не центр всесвіту.
«Як не знімеш сама, стягну з тебе», — холодно відрізала вона.
«Я не боюся тебе, Селесто, — склавши руки на грудях відповіла я. — Ця сукня була пошита для мене, і носити її також буду я. Коли наступного разу обиратимеш одяг, спробуй для різноманітності бути собою, а не мною. Хоча ні, раптом Максон побачить, яка ти насправді, та відправить тебе додому?»
Не вагаючись ані секунди, вона простягла руку і з силою смикнула за рукав, так що він тріснув на шві, після чого вона зникла за шторою. Я не могла дихати від гніву, але була так шокована, що не встигла відреагувати. Надірваний рукав жалюгідно звисав з плеча. Сильвія вже кликала всіх сідати на місця, і я, опанувавши себе, вийшла до всіх.
Марлі зберегла для мене місце біля себе. Побачивши мене, її обличчя витягнулося.
«Що трапилося з твоєю сукнею?» — прошепотіла вона.
«Селеста», — пояснила я з огидою.
Еміка та Саманта, які сиділи перед нами, повернулися.
«Вона розірвала твою сукню?» — запитала Еміка.
«Так».
«Піди до Максона і поскаржся на неї, — порадила вона, — ця дівчина — просто кара божа».
«Знаю. Скажу йому, коли буде нагода», — зітхнула я.
Саманта засмутилася:
«Хтозна, коли це станеться. Я гадала, ми проводитимем з ним більше часу».
«Америко, підніми руку», — попросила Марлі.
Вона вправно підправила розірваний рукав, а Еміка висмикнула декілька ниток, що стирчали в різні боки. Тепер ніхто б не здогадався, що із сукнею щось не так. Щодо слідів від нігтів, то вони на лівій руці, отже, вони не потраплять у камеру.
Настав час починати. Гаврил переглядав свої записи, коли з’явилася королівська родина. Максон був вбраний у темно-синій костюм, на лацкані якого поблискувала шпилька у вигляді національного герба. Принц вигляд мав спокійний та зібраний.
«Дівчата, доброго вечора!» — привітався він із посмішкою.
Хор «Світлостей» та «Величностей» пролунав йому у відповідь.
«Зараз я зроблю одне невеличке оголошення, а потім запрошу Гаврила. Внесемо до нашого життя приємне різноманіття, адже зазвичай він мене оголошує! — Максон розсміявся, а ми всі підхопили його сміх. — Я знаю, що дехто з вас дещо нервує, але для цього немає жодних підстав. Будь ласка, будьте самі собою. Люди хочуть познайомитися з вами ближче».
Поки він розмовляв, наші очі декілька разів зустрілися, але жодного разу він не затримав свого погляду на мені довго, щоб я не встигла щось у ньому прочитати. Мої покоївки будуть розчаровані.
Максон підійшов до кафедри і кинув через плече: «Щасти вам!»
Я відчувала: щось відбувається. Схоже, обіцяне оголошення якось пов’язане з тим, про що він нам повідомив учора, але я й досі ламала собі голову, що ж воно означає. Маленький секрет Максона відволік мене, і я перестала хвилюватися. Заграв гімн, і камера крупним планом показала обличчя принца. Я дивилася «Новини» від самого дитинства. Максон жодного разу не звертався до своїх підданних з екрана телевізора. Як і цього разу. Прикро, що я не можу побажати йому щастя у відповідь.
«Пані та панове, доброго вечора! Я знаю, що вся країна із нетерпінням чекала на цю зустріч, оскільки сьогодні нам належить ближче познайомитися із двадцятьма п’ятьма учасницями, які залишилися у Відборі. Не можу висловити, який я радий, що маю честь познайомити їх з вами. Вочевидь, всі погодяться зі мною, що будь-яка з цих чарівних дівчат може стати чудовою принцесою.
Але, перш ніж розпочати цю частину, я хотів би оголосити проект, над яким я зараз працюю і який дуже важливий для мене. Познайомившись з учасницями, я отримав можливість по-новому поглянути на величезний світ за межами палацу, світ, який мені не часто вдається побачити. Мені розповіли як про найсвітліші, так і про найтемніші сторони життя. Спілкуючись з учасницями Відбору, я зрозумів, як потрібні люди, які мешкають за межами цього палацу. Мені відкрили очі на страждання представників найнижчих каст, і я маю намір покінчити з цим».