Ще більше я здивувалася, коли він саме це і зробив.
Від несподіванки я смикнулася. Максон миттєво відступив назад.
«Вибач», — пробурмотів він, почервонівши.
«Ти що?» — приголомшено прошепотіла я.
«Вибач». — Він не дивився мені в очі, явно соромлячись.
«Навіщо ти це зробив?» — я притиснула пальці до губів.
«Врешті.... ти ж сама казала... і вчора ти шукала мене... Ти так поводилася.. Я подумав.... можливо, твої почуття змінилися. Крім того, ти подобаєшся мені. Я вважав, ти це бачиш... — Він поглянув мені в обличчя. — І... Ох, невже це було так жахливо? В тебе такий вигляд...»
Я спробувала стерти приголомшення зі свого обличчя.
«Вибач мені, будь ласка. Я ні з ким раніше не цілувався. Сам не знаю, що роблю. Я... Пробач, Америко», — він важко зітхнув і, притиснувшись до поручнів, кілька разів провів рукою по волоссю.
Я не очікувала на це, але несподівано мене охопила хвиля тепла і ніжності.
Він хотів, щоб його перший поцілунок був зі мною.
Я подумала про Максона, якого встигла пізнати за цей час, про людину, в якої для кожного знаходилося тепле слово, який віддав нагороду за програне мною парі, який пробачив мені те, що я зробила йому боляче і морально, і фізично. І зрозуміла, що я зовсім не проти.
Так, мої почуття до Аспена нікуди не зникли. Я нічого не могла з цим вдіяти. Але якщо я не могла бути разом з ним, що заважає мені зустрічатися з Максоном? Нічого, крім моїх принципів, які не мали ніякого стосунку до того, ким принц був насправді.
Я підійшла до нього й провела долонею по його чолу.
«Що ти робиш?»
«Витираю цей спогад. Ми можемо замінити його чимось кращим».
Я опустила руку й завмерла поряд із ним, спиною до саду. Максон не ворухнувся, але на обличчі з’явилася посмішка.
«Америко, навряд чи можна змінити минуле».
Однак в його очах промайнула надія.
«Ще й як можна. І потім, хто буде про це знати, окрім нас?»
Максон якийсь час дивився на мене, напевне, намагаючись зрозуміти, чи я жартую, чи ні. Потім сумнів на його обличчі змінився на обережну впевненість. Ми стояли, дивлячись один одному в очі, доки мені не пригадалося, що саме промовила тоді.
«Я ж не винна, що народилася досконалою».
Він присунувся до мене ближче і обійняв за талію так, що ми опинилися обличчям один до одного. Своїм носом він лоскотав мого. Він провів пальцями по моїй щоці так обережно, ніби боявся, що я можу розбитися.
«Так, я думаю, ти в цьому не винна». — І, не відриваючи долоні від обличчя, торкнувся губами моїх губів найневагомішим з поцілунків.
Від його боязкості мені защеміло серце. Хоча ми не вимовили жодного слова, я безпомилково зрозуміла, яким захопленням його наповнила ця мить, і яким страхом. Але найгостріше я відчула його захват.
Так ось як це — бути леді.
Наступної миті він відсторонився і запитав: «Так краще?»
Я змогла лише кивнути. Максон мав такий вигляд, ніби міг зрушити гори. В мене виникло аналогічне відчуття. Це стало несподіванкою. Все відбулося занадто швидко, занадто дивно.
Занепокоєння, мабуть, відобразилося на моєму обличчі, тому що Максон вмить став серйозним:
«Можна тобі дещо сказати?»
Я знову кивнула.
«Я не настільки дурний, щоб повірити, ніби ти абсолютно забула свого колишнього коханого. Ти чимало всього пережила й опинилася на Відборі за не зовсім звичних обставин. Я в курсі, що ти вважаєш, ніби тут є привабливіша для мене дівчина, якій таке життя без сумніву підійде, але мені не хотілося б тебе квапити. Але я... я просто хочу знати... чи можливо...»
Складне питання. Чи готова я вести життя, якого ніколи не прагнула? Чи готова я спокійно дивитися, як він залицяється до інших дівчат, аби переконатися, що не робить помилку? Розділити з ним відповідальність, яку накладає на нього обов’язок принца? Чи готова я кохати його?
«Так, Максоне, — прошепотіла я. — Це можливо».
Глава 19
Про те, що відбулося між мною та Максоном, я не розповіла нікому, навіть Марлі та моїм покоївкам. Мені подобалося зберігати таємницю, яку я могла пригадувати протягом якогось нудного уроку Сильвії або чергового нескінченного дня у Жіночій залі. Та, чесно кажучи, я думала про наші поцілунки — і про перший, трохи невмілий, і про другий, чудовий, набагато частіше, ніж сама очікувала.
Я розуміла, що не покохаю Максона миттєво. Моє серце цього б не дозволило. Але несподівано я опинилася у світі, в якому-могла цього захотіти. Отже, я мовчки розмірковувала на цю тему, хоча траплялися моменти, коли мені так і кортіло розкрити таємницю.
Особливо мене розібрало, коли три дні потому Наталі на всю Жіночу залу оголосила, що вони з Максоном цілувалися.
До власного здивування, ця новина мене просто вбила. Я спіймала себе на тому, що увесь час дивлюся на Наталі, прагнучи зрозуміти, що в ній особливого.
«Розповідай скоріше, що трапилося!» — вимагала Марлі.
Решті дівчат теж було цікаво, але Марлі кортіло більше від інших. Відтоді, як вони з Максоном зустрічались востаннє, вона почала активно цікавитися тим, як просуваються справи в інших. Що, власне, стоїть за цією зміною поведінки, я не мала й гадки, а запитати не вистачало сміливості.
Вмовляти Наталі не треба було. Вона сіла на диванчик, красиво розклавши свої спідниці. Таке враження, що вона вже тренувалася стати принцесою. Мені захотілося їй сказати, що один-єдиний поцілунок — це ще не ознака перемоги.
«Не хочу вдаватися у подробиці, але це було так романтично, — протягнула вона грайливо. — Ми з ним гуляли на даху. Там є таке місце, щось на зразок балкона, але, схоже, воно використовується для охорони. Не знаю напевно. Звідти відкриваться краєвид, і місто було перед нами як на долоні. Принц притиснув мене до себе й поцілував». — Вона просто нестямилася від захвату.
Марлі зітхнула. Селеста мала такий вигляд, ніби їй хотілося щось розчавити. Я сиділа мовчки.
Мені однаково, вмовляла я себе, це все є частиною Відбору. І взагалі, хто каже, що я хочу бути з Максоном? Врешті, я повинна дякувати богові. Селеста вочевидь знайшла новий об’єкт для знущання, а після епізоду із сукнею — до речі, я зовсім забула повідомити про це Максонові — я повинна була радіти, що її перемкнуло на когось іншого.
«Як думаєш, вона єдина, хто з ним цілувався?» пошепки запитала мене Т’юзді.
Кріс, яка стояла поруч, почула це і також не змогла залишитися осторонь.
«З іншими він не цілувався. Певно, вона вміє правильно поводитися», — зітхнула вона.
«А що як він перецілувався з половиною зали, але дівчата мовчать про це? Ну, така в них стратегія».
«Я не думаю, що всі, хто тримає це у таємниці, обов’язково розглядають це як стратегію, — заперечила я. — Можливо, вони вважають, що нікого, окрім них, це не стосується?»
«А раптом всі ці розповіді — просто гра з боку Наталі? — ахнула Кріс. — Тепер ми всі почали хвилюватися, але ніхто з нас не буде розпитувати Максона, чи цілувався він з нею насправді. Звідки нам знати, правда це чи брехня?»
«Хіба вона могла так вчинити?» — засумнівалася я.
«Шкода, я не додумалася до цього першою», — засмучено відповіла Т’юзді.
Кріс зітхнула: «Це набагато складніше, ніж я думала».
«І не кажи», — пробурмотіла я.
«Мені подобаються майже всі дівчата у цій залі. Але коли я чую, що Максон з кимось займався чимось особливим, єдине, чого я хочу, це придумати, у чому я можу всіх перевершити, — зізналася вона. — Мені не подобається з вами змагатися».
«Щось таке саме нещодавно я пояснювала Тайні, — підхопила Т’юзді. — Я розумію, вона трохи сором’язлива, але зате дуже жіночна, я вважаю, що з неї була б чудова принцеса. Я не можу на неї сердитися за те, що вона більше разів була на побаченні з ним, ніж я, навіть якщо мені самій хочеться отримати корону».