Ми з Кріс перезирнулися. Схоже, її зачепило те саме, що й мене. Вона сказала «корону», а не «його». Але я не стала зважати на це, тому що друга частина її невеликої промови торкнулася дещо знайомого відчуття.
«Так, ми з Марлі весь час це обговорюємо. Я маю на увазі, що ми бачимо переваги одна в одній».
Ми всі перезирнулися, і раптом щось змінилося. Мої ревнощі до Наталі перестали бути такими гострими, і навіть неприязнь до Селести трохи вщухла. У кожної з нас був свій шлях та свої причини, через які ми тут опинилися, але принаймні ми всі в одному човні.
«Можливо, королева Емберлі має рацію, — промовила я. — Головне — бути собою. Нехай краще Максон відправить мене додому, тому що я така, яка є, ніж залишить, бо я така, як хтось інший».
«Це правда, — погодилася Кріс. — І в результаті чотирьом дівчатам так або інакше треба буде піти звідси. Якщо б я перемогла, мені було б приємно знати, що решта дівчат мене підтримували. Вважаю, ми мусимо припинити ненавидіти одна одну».
Я кивнула, визнаючи її правоту. Мені це під силу, я впевнена.
І тут до зали увірвалася Еліза. Слідом за нею бігли Зої та Еміка. Зазвичай Еліза була дуже повільною та спокійною, ніколи не підвищувала голос. Сьогодні вона ледь не репетувала.
«Дивіться, які гарні! — волала вона, показуючи всім два чудові гребені для волосся, інкрустовані коштовними камінчиками на багато тисяч доларів. — Це мені Максон подарував! Гарні, еге ж?»
Зала наповнилася новими вигуками, як захопленими, так і засмученими, і моя щойно здобута впевненість десь поділася.
Я спробувала не дозволити розчаруванню взяти верх наді мною. Врешті-решт, я теж отримувала подарунки, і з Максоном я теж цілувалася. Але коли мірою того як зала наповнювалася дівчатами й ті самі історії повторювалися по кілька разів, я спіймала себе на думці, що мені хочеться сховатися від усіх. Мабуть, непогано провести решту дня у товаристві покоївок.
Поки я роздумувала над питанням, чи не піти мені до себе, до зали увійшла Сильвія. Вигляд вона мала водночас і стомлений, і збуджений.
«Дівчата! — вона підвищила голос у спробі заспокоїти нас. — Дівчата, чи всі в залі?»
Всі разом відповіли гучно: «Так!»
«Слава богу! — видихнула вона. — Я знаю, про такі речі слід повідомляти заздалегідь, але ми самі щойно про це дізналися. За три дні до нас прибувають з візитом король і королева Свендвею, як відомо, вони є родичами королівської родини. Крім того, цими ж днями рідні королеви приїдуть познайомитися з вами, отже, буде повен палац людей. Часу обмаль, тому відмініть всі справи. Уроки почнуться у Головній залі одразу ж після ланчу». — І вона пішла до виходу.
Таке враження, що у всіх, хто працює в палаці, було декілька місяців для підготовки. В саду встановили криті павільйони, на галявині поставили декілька столиків з винами та закусками. Охорону палацу посилили, і до іллеанських гвардійців додалися ще декілька іноземних, яких король та королева Свендвею привезли із собою. Мабуть, вони знали, як ризиковано перебувати у палаці.
Під навісом встановили трони для короля, королеви, Максона і для королівської родини із сусідньої країни. Свендвейська королева — її ім’я мені не вдалося вимовити навіть заради порятунку власного життя — виявилася майже такою ж красунею, як і королева Емберлі. Судячи з усього, вони були близькими подругами. Обидві королівські родини з комфортом розташувалися під тентом, за виключенням Максона, який прогулювався галявиною з дівчатами та своїми родичами.
Схоже, він був дуже радий побачити кузенів та кузин, навіть наймолодших, які тільки те й робили, що смикали за поділ його піджака і втікали геть. Майже всі Обрані дивилися на нього із захватом.
«Америко! — хтось покликав мене. Я озирнулася праворуч і побачила Елейн та Лі у товаристві жінки, як дві краплі схожої на королеву. — Ходи-но сюди, познайомся із сестрою її Величності».
У тоні Елейн я почула якійсь незрозумілі нотки, які змусили мене насторожитися.
Я наблизилася до них і зробила кніксен. Жінка гучно розсміялася і промовила:
«Боюся, люба, я тобі не королева. Я Адель, старша сестра Емберлі». — Вона простягнула мені руку для привітання і хихикнула.
Розмовляла вона з легким акцентом, але справляла враження дуже домашньої та затишної. Вона мала пишні форми, а в руці тримала майже порожній келих. Її трохи примружений погляд свідчив, що він був не перший.
«Звідки ви? У вас такий приємний акцент», — поцікавилася я.
Дівчата з півдня мали таку ж вимову, і мені їхня манера розмовляти здавалася дуже романтичною.
«З Гондурагуа. З самого узбережжя. Ми виросли ось у тако-о-му будиночку, — вона звела великий та вказівний пальці, демонструючи, яким маленьким був їхній дім. — А тепер подивіться на неї. Та й на мене також, — вона вказала на свою сукню. — Яка переміна».
«Я мешкала в Кароліні. Батьки якось возили мене на узбережжя. Мені там дуже сподобалося», — одізвалася я.
«Що ти, дитинко, — відмахнулася вона. Елейн та Лі ледь стримували сміх. Вони, мабуть, вважали, що сестра королеви не повинна так розкуто поводитися. — Ваші пляжі аж ніяк не можна порівнювати з тими, які є у нас, на півдні. Дуже раджу тобі якось з’їздити та подивитись власними очима».
Я кивнула з посмішкою. Було б чудово побувати у різних куточках країни, але навряд чи це може бути здійснено. Незабаром один з чисельних дітей Аделі прийшов по неї та повів геть. Елейн і Лі одразу ж розсміялися.
«Неймовірно смішно, чи не так?» — веселилася Лі.
«Не знаю. Вона справляє враження дружелюбної леді», — знизала я плечима.
«Вона вульгарна, — відповіла Елейн. — Ти б тільки почула, що вона верзла до того, як ти підійшла».
«Що ж в ній такого жахливого?»
«Мені здається, що за стільки років її могли б навчити вмінню поводитися у товаристві. І куди тільки Сильвія дивиться?» — здивувалася Лі.
«Взагалі, якщо ти забула, вона виросла Четвіркою. Як і ти». — Я стала на захист королівської сестри.
Самовдоволений вираз з її обличчя геть зник. Вона пригадала, що різниця між нею та Адель не така вже й суттєва. Елейн, яка від народження була Трійкою, не збиралася відступати.
«Будьте певні, якщо я виграю, мої рідні або будуть змушені навчитися гідно поводитися, або їхати куди подалі від мене, Я не дозволю їм себе ганьбити».
«А що в цьому такого ганебного»? — здивувалася я.
Елейн клацнула язиком: «Вона сп’яніла. І це в присутності короля і королеви Свендвею. Її слід було б ізолювати».
Я вирішила, що з мене досить, і пішла на пошуки вина. Узявши келих, я подивилася навколо і зрозуміла, що мені геть ніде не хочеться влаштовуватися. Усе навколо було негарним, нецікавим і абсолютно безликим.
Але я замислилася над словами Елейн. Якщо я залишусь у палаці, чи зможу я очікувати від рідних, що вони зміняться? Я подивилася на діток, які бігали навколо, на людей, які ходили групами. Хіба я не захочу, щоб Кенна залишилася такою, якою є, щоб її діти також насолоджувалися всім цим незалежно від того, як вони поводяться?
Наскільки змінить мене життя у палаці?
Чи вимагатиме Максон, щоб я відповідала монаршому життю? Можливо, саме тому він цілується з іншими дівчатами? Тому що зі мною щось не так?
Невже до самого кінця Відбору мене дратуватиме це змагання?
«Посмішка».
Я озирнулася, і Максон клацнув фотоапаратом. Від несподіванки я відскочила. Цей знімок став останньою краплею, і я відвернулася.
«Щось не так? — запитав принц, опускаючи камеру. — Що трапилось?»
«Нічого. Сьогодні мене просто бісить участь у Відборі», — відізвалася я з надривом.
Зовсім не здивований моєю відповіддю, Максон підійшов ближче і тихо промовив: «Хочеш з кимось поговорити? Можу просто зараз потягнути себе за вухо».
Я зітхнула, спробувавши зобразити ввічливу посмішку: «Ні, мені просто треба сконцентруватися».
Я зібралася йти геть.
«Америко, — покликав він мене стиха. Я зупинилась і подивилася на нього. — Я щось не так зробив?»
Я завагалася. Запитати його, чи цілувався він з Наталі, чи ні? Чи зізнатися, як мені стало ніяково у товаристві інших дівчат відтоді, як наші стосунки перестали бути тільки дружніми? Розказати, наскільки не хочеться змінюватися самій, ще й вимагати від рідних пристосовуватися до цього всього? Я майже була готова вивергнути на нього всі свої побоювання та сумніви, коли за спиною почувся пронизливий голос: