Він здавався водночас і чужим, і знайомим. У його зовнішності з’явилося чимало нових рис. Але очі... Це були очі Аспена.
Погляд мій упав на нашивку з ім’ям на його формі. «Офіцер Леджер».
Все це зайняло одну секунду.
Я нічим не видала тієї бурі, яка вирувала у мене в душі, що вже було дивно. Хотілося доторкнутися до нього, розцілувати, накричати на нього, вимагати, щоб він пішов геть з моєї схованки. А ще — розчинитися і зникнути, але ніколи раніше я так фізично не відчувала своєї присутності.
Якась маячня.
Я кашлянула.
«Так. Офіцер Леджер з Кароліни. І навіть не просто з Кароліни, а з мого рідного міста».
Я посміхнулася до Максона.
Без сумніву, Аспен чув, як ми сміялися, повертаючи за ріг, та не міг не помітити, що моя рука все ще лежить на руці принца. Нехай думає що хоче.
Максон, схоже, зрадів за мене.
«Отакої! Вітаю, офіцер Леджер. Певно, ви раді знову бачити вашу переможницю».
Максон простягнув руку, і Аспен потиснув її.
«Так, Ваша Світлосте, — відповів він з кам’яним обличчям, — дуже радий».
До чого все це?
«Я певний, ви також за неї вболіваєте», — продовжував Максон, підморгуючи мені.
«Безумовно, Ваша Світлосте». — Аспен ледь нахилив голову.
А це до чого?
«Чудово. Оскільки ви з Америкою земляки, надійнішої кандидатури на роль її захисника мені не знайти. Я потурбуюсь про те, щоб ви увійшли до лав її охоронців. Ця вперта дівчина відмовляється залишати покоївку біля себе на ніч. Як я її не вмовляв», — Максон похитав головою.
Аспен врешті трохи розслабився.
«Я зовсім не дивуюся, Ваша Світлосте».
Максон посміхнувся: «Що ж, гадаю, у вас ще довгий день попереду. Ми підемо. Доброго всім дня, панове», — Максон коротко кивнув і повів мене геть.
Яких же зусиль мені коштувало не озирнутися!
Сидячи у темряві кінотеатру, я намагалася зрозуміти, що ж тепер робити. Максон ще в найперший наш вечір, коли я розповіла йому про Аспена, однозначно дав мені зрозуміти, як ставиться до людини, яка так повелася зі мною. Якщо я скажу йому, що офіцер, який має мене охороняти, є та сама людина, чи спробує він якось покарати його? Він може. Він же створив цілу програму для підтримки країни, дізнавшись про те, як моя родина часом голодувала.
Отже, я не могла йому всього розповісти. Не маю права. Наскільки б сильно я не сердилася на Аспена, кохання до нього нікуди не поділося. Не можна дозволити, щоб йому нашкодили.
Тоді я маю поїхати? Мене роздирали протиріччя. Я могла уникати Аспена, щоб не бачити його зовсім. Адже стикатися з ним щодня, знаючи, що він мені не належить, буде для мене тортурою. Але якщо я поїду звідси, то буду змушена розлучитися з Максоном теж. А принц вже став для мене кращим другом, якщо не більше. Хіба можна отак взяти й кинути його? І як я поясню йому свій від’їзд, якщо не можна казати, що Аспен тут?
А рідні? Можливо, винагорода зараз і не така висока, але моя родина, все-таки продовжує її отримувати. Мей писала, що тато пообіцяв їм найкраще Різдво у житті, але я була впевнена: він мав на увазі, що наступне Різдво може виявитися не таким вже й гарним. Якщо я поїду звідси, хтозна, скільки грошей принесе моя згасаюча слава? Нам потрібно заощадити зараз якомога більше.
«Тобі не сподобалося?» — запитав Максон за дві години згодом.
«Що?»
«Я про кіно. Ти жодного разу не засміялася».
«А-а. — Я спробувала пригадати хоча б якусь сцену, хоча б репліку, про яку можна було б сказати, що вона мені сподобалася. Але у пам’яті не відклалося геть нічого. — Знаєш, я сьогодні якась несамовита. Вибач, що змарнував свій вільний час зі мною».
«Все нормально, — Максон не звернув уваги на моє виправдання. — Я все одно насолоджувався твоїм товариством. Хоча, я думаю, тобі варто трохи подрімати перед обідом, бо ти якась бліда».
Я кивнула. Дуже хотілося зашитися до своєї кімнати й ніколи звідти не вилізати.
Глава 21
Врешті я все-таки вирішила не ховатися в кімнаті. Замість цього я бігала взад-вперед: то в бібліотеку, то на прогулянку з Марлі, то зазирала до себе провідати покоївок. Але тепер я користувалася Жіночою залою як сховищем. Чоловікам, навіть охоронцям, вхід туди був без особливої вказівки королеви заборонений. Для мене просто ідеальна ситуація.
Хоча ідеальною вона була протягом трьох днів. При такій кількості дівчат рано чи пізно в когось мав трапитися день народження. У четвер Кріс виповнювалось дев’ятнадцять років. Мабуть, вона розповіла про це Максонові, який ніколи не пропускав можливості зробити комусь приємне, і результатом стала вечірка, присутність на якій була обов’язковою для всіх Обраних. У четвер всі дівчата з самого ранку почали бігати з кімнати в кімнату, запитуючи одна в одної в що вони вдягнуться та в очікуванні на неймовірний прийом.
Про необхідність щось дарувати нічого не говорилося, але я вирішила, що зроблю для Кріс приємний сюрприз.
Я одягла одну із своїх найулюбленіших суконь і взяла скрипку. До Головної зали я прокрадалася, як шпигун, визираючи з-за кожного кута, перш ніж рушити далі. Перед входом до зали я обережно роздивилася, кого з охоронців виставили вздовж стін. На щастя, Аспена серед них не виявилося, і я хмикнула, побачивши таку кількість чоловіків у формі. Вони що, бояться бунту чи ще чогось такого?
Головна зала була розкішно прибрана. Стіни прикрашали кашпо з композиціями із жовтих та білих квітів, а на підлозі стояли вази зі схожими букетами. Невеликі столики накриті яскравими скатертинами і оздоблені яскравими конфетті. Спинки стільців прикрашали стрічки.
В кутку чекав на свій час величезний торт, який за кольором чудово гармонійював з прикрасами у кімнаті. Поряд на столику приготували подарунки для іменинниці.
Біля стіни розмістився струнний квартет, який просто перекреслив мою ідею з подарунком, а залою походжав фотограф, який робив знімки публіки.
У залі було весело. Тайні, яка досі не зблизилася ні з ким, крім Марлі, розмовляла з Дженою та Емікою. Вона була такою збудженою, якою мені ще ніколи не доводилося її бачити. Марлі зайняла позицію біля вікна і нагадувала одного із чисельних охоронців, які стояли по периметру зали. Вона не зробила жодної спроби зрушитися зі свого місця, але зупиняла всіх, хто проходив повз неї, щоб перемовитися парою фраз. Зграйка Трійок — Кейлі, Елізабет та Емілі — щойно мене побачили, ніби за командою повернулися до мене, посміхнулися та замахали руками. Я відповіла їм тим самим. Всі видавалися такими привітними та милими.
За виключенням Селести та Баріель. Зазвичай ця парочка була завжди разом, але сьогодні вони розійшлися у протилежні кінці зали. Баріель про щось розмовляла із Самантою, а Селеста на самоті сиділа за столиком, тримаючи у руках кришталевий келих із рубінового кольору напоєм. Вочевидь, з моменту нашої останньої вечері між ними відбулося щось таке, про що я не знала.
Я міцніше притиснула до себе футляр із скрипкою й почала пробиратися до Марлі.
«Марлі, привіт. Чудово, правда?» — запитала я, опускаючи інструмент.
«Авжеж. — Вона обійняла мене. — Я чула, Максон збирався заскочити сюди, щоб особисто привітати Кріс з днем народження. Це так мило з його боку. Я впевнена, він і подарунок для неї приготував».
Вона продовжувала балакати у своїй звичній запальній манері. Питання, що Марлі приховує, все ще не давало мені спокою, але я вірила: якщо їй насправді знадобиться про це поговорити, вона звернеться до мене. Ми трохи попліткували, а згодом почули гомін у протилежному кінці зали.
Коли ми озирнулися, на обличчі Марлі не ворухнувся жоден м’яз, а я й зовсім засмутилася.
До вибору сукні Кріс підійшла дуже продумано. Ми всі вдяглися у денні сукні, короткі та по-дівочому тендітні, а вона вирядилася у вечірнє довге вбрання. Але довжина сама по собі нічого не означала. Справа була у кольорі — кремовому, майже білому. Волосся їй вклали у високу зачіску, прикрашену ниткою жовтих перлин, які трохи нагадували корону. Вона видавалася зрілою та величною і мала вигляд справжньої принцеси.