Моє серце розривалося на шматки, тому що це було неправдою. Але казати йому про це не мало сенсу, адже він все одно не послухав мене. Аспен відповідав за всіх, кого любив. І якимось неймовірним чином я опинилася серед цих людей. Тому я щосили намагалася полегшити той тягар, що був пов’язаний зі мною.
«Заспіваєш мені? Що-небудь, щоб гарно заснути?»
Я посміхнулася. Обожнюю йому співати. Я посунулася до нього ближче і тихенько замуркотіла колискову.
Він декілька хвилин слухав мене, потім його пальці ковзнули по моїй шиї донизу. Він розстібнув комір моєї сорочки і став цілувати мені шию. Потім загорнув і без того короткий рукав і заходився вкривати поцілунками руку. У мене стислося горло. Він робив це майже кожного разу, коли я йому співала. Мені здається, моє переривчасте дихання дарувало йому більшої насолоди, аніж власне спів.
Незабаром ми сплелися на брудному тоненькому килимку. Аспен повернувся так, щоб я опинилася зверху. Я перебирала його скуйовджене волосся, абсолютно загіпнотизована цим відчуттям. Він продовжував несамовито мене цілувати. Його пальці ковзали по моїй талії, стегнах, упинаючись у шкіру. Я щоразу дивувалася, чому після цього в мене не було синців.
Ми були обережними і жодного разу не дійшли до того, чого нам так сильно хотілося. Досить було й того, що ми порушували комендантську годину. І навіть не дивлячись на всі обмеження, мені важко було уявити кого-небудь в Іллеа, хто міг би відчувати більшу пристрасть, аніж ми..
«Америка Сінгер, я кохаю тебе. І буду кохати все життя», — вимов він ледь тремтячим голосом, і моє серце стислося.
«І я кохаю тебе. Ти завжди будеш моїм принцом».
Він цілував мене, доки не догоріла свічка.
Мабуть, минула не одна година, і в мене заплющувалися очі. Аспен ніколи не переймався тим, що не відпочине сам, але тільки тим, що не дасть мені відпочити. Час було прощатися. Я стомлено зійшла по сходах, захопивши порожню тарілку і чесно зароблену монету в один цент.
Коли я співала, Аспен вбирав кожен звук. Час од часу, коли йому вдавалося щось заробити, він платив мені за співи один цент. Краще б він віддавав ці гроші своїм рідним. В їхній родині без перебільшення рахували кожен цент. Але, з іншого боку, ці монетки — витратити їх я не могла — були нагадуванням про те, на що здатен Аспен заради мене і як багато я важу для нього.
Повернувшись до себе в кімнату, я витягла зі схованки невелику склянку, повну монет, і поклала до неї зароблений сьогодні цент. Він весело дзенькнув. Потім хвилин десять чекала біля вікна, доки не побачила, як Аспен зліз з дерева й побіг стежкою додому.
Деякий час я не могла заснути, думаючи про Аспена і про те, як міцно я його кохаю і як чудово усвідомлювати, що це почуття навзаєм. Я здавалася собі особливою, безцінною, незамінною. Жодна королева, мабуть, не відчувала себе поважнішою, ніж я.
Я заснула з цими думками, які так палко зігрівали мені серце.
Глава З
Аспен, у всьому білому, був схожий на янгола. Ми все ще перебували у Кароліні, й навколо не було геть нікого. Нам ніхто більше не потрібен. Аспен зробив мені з лозинок корону, і ми насолоджувалися одне одним.
«Америко!» — Крикливий голос матері пробудив мене зі сну.
Вона увімкнула лампу, і я стала терти очі, намагаючись звикнути до світла.
«Прокидайся. Я хочу тобі дещо запропонувати».
Я подивилася на годинник. Початок на восьму. Скільки я проспала — годин зо п’ять?
«Ти хочеш запропонувати мені ще трохи поспати?» — пробурмотіла я.
«Ні, люба, сідай-но. Мені необхідно обговорити з тобою дещо серйозне».
Я змусила себе сісти на ліжку у зім’ятому одязі та зі скуйовдженим волоссям. Мати заплескала у долоні, ніби це могло якимось чином прискорити процес.
«Ну ж бо, Америко, прокидайся».
Я позіхнула. Двічі.
«Ну що ти хочеш?»
«Щоб ти подала заявку на участь у Відборі. Я вважаю, що з тебе вийде чудова принцеса».
Я не була готова обговорювати це у такий ранній час.
«Мамо, будь ласка, я...»
Пригадуючи обіцянку, дану Аспенові минулої ночі, я тяжко зітхнула. Тепер, коли вже день, я не була впевнена, що зможу переконати себе зробити це.
«Я знаю, ти проти. Але я подумала, що, можливо, ти зміниш свою думку, якщо я укладу з тобою угоду».
Я нагострила вуха. Що вона хоче запропонувати?
«Ми з татом вчора ввечері поговорили і вирішили, що ти вже достатньо доросла, щоб працювати самостійно. Ти граєш на піаніно не гірше від мене, а якщо докладеш трохи зусиль, ще й на скрипці гратимеш бездоганно. А кращого голосу, ніж у тебе, не знайти у всій провінції, повір мені».
Я мляво посміхнулася: — «Дякую, мамо. Щиро дякую».
Врешті, працювати самостійно мені не особливо подобалося. Я не дуже розуміла, яким чином ця пропозиція могла мене мотивувати.
«Це ще не все. Ти можеш приймати замовлення на власний розсуд, працювати самостійно і... залишати собі половину прибутку».
Вона трохи скривилася.
Очі в мене миттєво розплющилися.
«Але все це можливо лише за умови, якщо ти оформиш документи на участь у Відборі», — вона не могла стримати посмішки.
Вона вже розуміла, що перемога на її боці, хоча й очікувала від мене більшого спротиву. Але який в цьому сенс? Я все одно збиралася подати заявку, а тепер виявляється, що я матиму змогу заробляти власні гроші!
«Ти ж розумієш, що я можу погодитися лише надіслати свою анкету? Я не можу змусити їх обрати мене».
«Розумію. Але варто спробувати».
«О-о-ох, мамо. — Я похитала головою, все ще перебуваючи під враженням. — Гаразд, я заповню анкету. Ти серйозно щодо грошей?»
«Звісно. Однак рано чи пізно ти стала б виступати самостійно. До того ж, тобі буде корисно навчитися поводитися зі своїми власними грошима. Прошу тільки, не забувай про родину. Ми все ще потребуємо тебе».
«Я не забуду про вас. Так ти мені це і дозволила!» — я підморгнула, і мати розсміялася. Угоду було укладено.
Стоячи під душем, я роздумувала про все, що встигло трапитися за останню добу. За просте заповнення заявки я отримаю схвалення від родини, зроблю приємне Аспенові та зможу заробити гроші, які допоможуть нам одружитися!
Гроші не надто хвилювали мене, але Аспен наполягав на тому, що нам потрібно трохи заощадити, перш ніж укладати шлюб. За всі формальності треба платити. Крім того, після вінчання ми хотіли влаштувати маленьку вечірку для рідних. Я вважала, що ми швидко назбираємо достатню суму. Головним було вирішити, що ми до цього готові. Але Аспенові хотілося більшого. Можливо, якщо я насправді почну працювати і добре заробляти, він врешті повірить, що наші труднощі не назавжди.
Після душу я підібрала волосся і за такої нагоди трохи підфарбувалася. Потім підійшла до шафи й замислилася: вибір невеликий. Майже весь мій гардероб складається з речей у бежевих, коричневих або зелених кольорах. Для роботи в мене є декілька суконь у трохи веселіших тонах, але всі вони безнадійно вийшли з моди. Хоча, Шістки та Сімки майже завжди носять джинси та ще щось таке ж практичне. Більшість П’ятірок одягалася скромно, тому що художники однаково натягували поверх одягу робочі халати, а танцюристам і музикантам ошатні речі потрібні лише для виступів. Вищі касти заради урізноманітнення життя час од часу одягали джинси або хакі, але на них ці речі чомусь завжди виглядали недосяжно розкішно. Крім того, маючи практично все, що хотілося, вони перетворювали буденне, те, що для нас було вимушеною мірою, на розкіш.
Я натягнула шорти й зелену туніку — мій найпрекрасніший денний комплект — і, перш ніж вийти, подивилася у дзеркало. Я відчувала себе майже гарненькою. Мабуть, через блиск в очах.
Мама з татом сиділи на кухні, про щось неголосно балакаючи. Час від часу вони дивилися на мене, але навіть сьогодні їхня прискіплива увага не зіпсувала мого настрою.