Ситуація склалася вкрай неоднозначна. Тайні відштовхнула мої руки і кинулася геть із зали. Я дуже сподівалася, що вона не сердиться на мене.
За лічені хвилини зала спорожніла. Апетит у всіх зник. Я й сама не стала затримуватися, не в змозі витримати цей спалах емоцій, який переходив усі межі. Коли я проходила повз Аспена, він прошепотів: «Сьогодні ввечері».
Я ледь помітно кивнула й пішла далі.
Решта дня минула якось дивно. У мене ніколи не було справжніх друзів, за якими я б сумувала. Всі кімнати учасниць Відбору на другому поверсі були відчинені, дівчата бігали туди-сюди, обмінюючись адресами. Ми разом плакали й сміялися. До середини дня у палаці настала тиша.
У коридорі біля моєї кімнати не залишилося нікого, тож не було чутно ані покоївок, ані гуркоту дверей. Я сиділа за столиком і читала книжку, а мої покоївки витирали пил. Цікаво, чи завжди так самотньо у палаці? Я раптом відчула, як несамовито сумую за своїми рідними.
Несподівано у двері постукали. Ен поспішила відкрити, швидко подивившись на мене, чи я добре виглядаю для прийому гостей. Я злегка кивнула.
До кімнати увійшов Максон, і я швидко підвелася.
«Дівчата, — промовив він, поглядаючи на моїх служниць, — ось ми і зустрілися з вами знову».
Покоївки зробили кніксен та хихикнули. Він кивнув у відповідь і повернувся до мене. Я й сама не очікувала, що буду рада його бачити. Все було як у тумані.
«Перепрошую, але мені треба поспілкуватися з леді Америкою. Чи не залишите ви нас наодинці ненадовго?»
Дівчата знову зробили кніксен й захихикали, а потім Ен запитала таким тоном, ніби над принцом був німб, чи не потрібно йому чогось принести. Максон відмовився, і покоївки вийшли. Ми деякий час мовчали.
«Я гадала, ти мене не залишиш», — зізналася врешті-решт.
«Чому?» — здивувався він.
«Тому що ми посварилися. Тому що між нами все так складно. Тому що... Тому що, не зважаючи на те, що ти зустрічаєшся ще з п’ятьма дівчатами, у мене таке відчуття, ніби я зраджую тобі», — закінчила я про себе.
Максон швидко подолав відстань, яка розділяла нас, підбираючи слова. Потім він узяв мене за руку й усе пояснив:
«По-перше, я прийшов вибачитися перед тобою. Я не повинен був так на тебе кричати, — його голос звучав абсолютно щиро. — Просто всі ці комітети та мій батько геть спустошили мене. Я просто зірвався, зіштовхнувшись із черговою ситуацією, коли мої бажання не мають ніякого значення».
«З якою ситуацією?»
«Ти ж бачила, кого я змушений залишити. Народ любить Марлі, і це не можна не враховувати. Селеста має великий вплив, а ще вона з гарної родини, з якою нам було б корисно породичатися. Наталі та Кріс — чудові дівчата, крім того, подобаються моїм родичам. Еліза має зв’язки з Новою Азією. Оскільки ми намагаємося закінчити цю кляту війну, з цим слід рахуватися. Мене оточили з усіх боків».
Пояснення моїй присутності у шістці він не надавав, а я ледь втрималася, щоб не запитати. Майже. Я знала, що ми перш за все друзі і ніяких політичних переваг від зв’язку зі мною він не матиме. Але мені необхідно було почути це від нього, щоб прийняти якесь рішення. Я не мала сили поглянути йому в очі.
«Але чому я досі тут?» — німо прошепотіла.
Я приготувалася до того, що відповідь мене поранить. У глибині душі я була впевнена, що знаходжусь тут лише тому, що не за його правилами порушувати обіцянки.
«Америко, я думаю, що досить зрозуміло висловився, — спокійно промовив Максон. Він зітхнув і взяв мене за підборіддя, підняв його. Коли ж я врешті подивилася йому в очі, він зізнався: — Якби тільки була така можливість, я б уже всіх відіслав додому. Я знаю, як ставлюся до тебе. Можливо, з мого боку необачно так вважати, але я певен, що поряд з тобою я був би щасливий».
Я спалахнула. На очах з’явилися сльози, але я проморгала їх. У його погляді було таке обожнювання, що я просто не могла дозволити собі пропустити це.
«Бувають моменти, коли мені здається, що ми з тобою порушили всі перешкоди до останньої, а часом думаю, що ти тут лишаєшся лише тому, що тобі так зручно. Аби ж я тільки знав, що ти тут заради мене... — Він замовк і похитав головою, ніби несказаним залишилося те, чого він не міг собі дозволити бажати. — Я не помилюсь, якщо скажу, що ти досі не впевнена у мені?»
Мені не хотілося робити йому боляче, але я мусила бути чесною.
«Ні».
«Тоді мені потрібно підстрахуватися. Раптом ти вирішиш поїхати, і я буду змушений тебе відпустити. Але я повинен знайти собі дружину. Я намагаюся прийняти якомога правильніше рішення у межах можливого, але, прошу, повір, що я до тебе небайдужий. Дуже».
Я вже не могла стримувати сльози. Я подумала про Аспена і про те, що я накоїла, і мені стало соромно.
«Максоне, — шморгнула я носом.— Ти... ти пробачиш мене...»
Мені не дали зізнатися до кінця. Він підійшов ближче й висушив мої сльози.
«Пробачити? За що? За нашу безглузду маленьку сварку? Я вже забув про неї. За те, що твої почуття зростають повільніше, аніж мої? Я готовий чекати. — Він знизав плечима. — Я не вважаю, що ти вчиниш щось таке, чого не можна буде пробачити. Варто нагадати тобі про удар в пах?»
Я розсміялася крізь сльози. Максон теж пирхнув й одразу посерйознішав.
«Що трапилося?» — занепокоїлась я.
Він похитав головою:
«Цього разу вони були такими швидкими».
Максон був неприємно здивований можливостями повстанців. До мене раптом дійшло, чим я ризикувала у своєму прагненні врятувати покоївок.
«Зізнаюся, мене це бентежить все більше і більше. Що люди з півдня, що з півночі, одні й інші почали діяти з виключною рішучістю. Схоже, вони не зупиняться, доки не отримають того, чого хочуть, а ми і гадки не маємо, чого саме. — Важка печаль лягла на його чоло. — Таке відчуття, ніби це лише питання часу, коли вони завдадуть шкоди моїм близьким. — Принц поглянув мені в очі. — Америко, ти ще маєш вибір. Якщо ти боїшся, то так мені й скажи. — Він помовчав, замислившись над чимось. — Або якщо ти вважаєш, що не здатна покохати мене, з твого боку буде за краще сказати про це зараз. Я відпущу тебе, доки ми ще можемо розлучитися друзями».
Я обійняла його, поклавши голову Максонові на груди. Мій порив, схоже, водоночас його і порадував, і здивував. Тієї ж миті він міцно пригорнув мене до себе.
«Максоне, я не зовсім чітко розумію, хто ми є один для одного, але точно більш ніж просто друзі».
Він голосно зітхнув. Крізь тканину піджака я чула несамовитий стукіт його серце. Його долоні дбайливо обгорнули моє обличчя. Я поглянула йому в очі й відчула, як міцнішає між нами щось таке, назви чому досі не знала.
А ще в очах Максона читалося німе запитання. Принц не хотів більше чекати, і я була щасливою від цього. Я кивнула ледь помітно, і він, подолавши невеличку відстань між нами, поцілував мене із неймовірною ніжністю.
Мої губи затремтіли в усмішці під його устами.
Глава 25
Я відчула, як хтось торкнувся до мого ліктя. Було темно: або дуже пізно, або дуже рано. На якусь мить мені здалося, що нас знову атакували повстанці. Але я швидко зрозуміла, що помилилася, тому що мене покликали.
«Мер?»
Я лежала до дверей спиною й не одразу повернулася, збираючись з духом, перш ніж поглянути Аспенові в обличчя. Настав час дещо обговорити у наших стосунках. Залишалося лише сподіватися, що моє серце дозволить мені вимовити це уголос.
Я перевернулася на інший бік. У темряві блиснули очі Аспена, і я зрозуміла, що зробити це буде нелегко... Потім я помітила, що він залишив двері до моєї кімнати прочиненими.
«Аспене, ти збожеволів? — прошепотіла я. — Зачини двері».
«Ні, я все продумав. Якщо хтось пройде повз кімнати, я зможу сказати, що почув якийсь шум і зайшов, щоб перевірити, чи все гаразд. Це ж мої обов’язки. Ніхто нічого не запідозрить».
Ідея була простою та чудовою.
«Добре», — погодилась я.
Я увімкнула нічник, щоб у випадкових свідків не виникло ніяких сумнівів, адже нам нічого приховувати. Годинник показував початок на четверту.