«Привіт, Ліно, Камбер, Селіє! Як справи?» — привіталася мати.
«Добре!» — гуртом відповіли дівчата.
«Які ж ви симпатичні», — промовила я, поправляючи кучерик у зачісці Селії.
«Ми дуже старалися, щоб гарно вийти на фотографії», — пояснила Камбер.
«На фотографії?» — здивувалася я.
«Так, — стиха підтвердила мати Аспена. Я вчора робила прибирання в одній будівлі магістрату. Ця лотерея насправді не зовсім лотерея. Ось чому вони фотографують учасниць та збирають купу інформації. Яка різниця, скількома мовами ти володієш, якщо вибір роблять випадковим способом?»
Коли я заповнювала анкету, мені це теж здалося дивним, але я вирішила, що інформація знадобиться вже потім.
«І, схоже, ми не єдині, хто знає про це. Тільки подивіться навколо! Дивіться, як деякі нафарбовані та вдягнені».
Я озирнулася. Мати Аспена мала рацію. Різниця між тими, хто знав, і тими, хто — ні, кидалася в очі. За нами стояла дівчина, вочевидь із Сімок, яка прийшла сюди просто в робочому одязі. Її брудні черевики навряд чи буде видно на фотографії, зате запилюжений комбінезон — обов’язково. За кілька кроків від неї стояла ще одна Сімка, виряджена у робочий пасок з інструментами. У неї, принаймні, було чисте обличчя — це єдине, що я могла гарного сказати про неї.
На противагу до цих двох, переді мною стояла дівчина, у якої було прибране у вузол волосся, а обличчя обрамляли грайливі кучері. Її сусідка, судячи з одягу — Двійка, мала таке глибоке декольте, що, здавалося, туди можна покласти Всесвіт. Ще декілька дівчат були так розмальовані, що нагадували клоунів. Що ж, принаймні вони старалися.
Я виглядала досить пристойно, але до них мені було далеко. Як і ті дві Сімки, я нічого не знала про фотографування. Раптово я розхвилювалася.
Але чого? Я заспокоїла себе і почала розмірковувати.
Все це мені не потрібно. Якщо виявиться, що я недостатньо красива, це на краще. Принаймні мені не доведеться змагатися з Аспеновими сестрами. Обидві вони були красунями від природи, а з легким макіяжем виглядали ще привабливіше. Якщо Камбер та Селія переможуть, вся родина Аспена підніметься соціальними сходами. Мати вже точно не буде проти мого одруження з Одиницею лише тому, що він не Принц. Як добре, що мене ні про що не попередили!
«Так, ти маєш рацію, — погодилася мати. — Ця дівчина виглядає так, ніби вона зібралася на Різдвяний бал».
Вона розсміялася, але з її тону я зрозуміла, що думка про моє невигідне становище її не тішить.
«Не розумію, чому більшість дівчат докладають таких зусиль. Ось подивіться на Америку. Вона така гарнюня. Я так рада, що ти не наслідуєш їх», — сказала місіс Леджер.
«У мені немає нічого особливого. На що я можу розраховувати поряд із Камбер та Селією?»
Я підморгнула їм, і вони засміялися. Мати теж посміхнулася, але якось натягнуто. Мабуть, вона роздумувала, чи залишитися стояти у черзі, чи відіслати мене додому перевдягтися.
«Дурниці! Кожного разу, коли Аспен повертається додому після роботи, допомагаючи твоєму братові, він завжди каже, що Сінгери успадкували більшу частину талантів і краси», — промовила місіс Леджер.
«Справді? Який чудовий хлопець!» — провуркотіла мати.
«Так. Кращого сина не можна й бажати. Не уявляю, що б ми без нього робили. Він так багато працює».
«Його обраниці дуже пощастить», — сказала мати. Вона частково долучилася до розмови, однак продовжувала оцінювати мої шанси у змаганні.
Місіс Леджер озирнулася навколо: «Чесно кажучи, я гадаю, в нього вже хтось є».
Я завмерла, не розуміючи, чи варто щось сказати з цього приводу, чи промовчати. Будь-яка реакція могла мене видати.
«І як вона виглядає?» — поцікавилася мама.
Незважаючи на те, що мама мріяла видати мене заміж за абсолютно незнайому людину, вона не могла відмовитись від насолоди попліткувати.
«Я не впевнена. Взагалі-то я ще її не бачила. Це все припущення. Останнім часом він виглядає дуже щасливим».
Останнім часом?! Ми з Аспеном зустрічаємося вже майже два роки. Чому тільки останнім часом?
«Він увесь час щось муркотить собі під ніс», — озвалася Селія.
«Так, і навіть співає», — підтвердила Камбер.
«Він співає?!» — вигукнула я.
«Еге ж!» — гуртом одізвалися близнючки.
«Тоді він точно з кимось зустрічається! — погодилася мати. — Цікаво, з ким?»
«Я теж хотіла б про це знати. Думаю, вона чудова дівчина. Декілька місяців він працює щосили. Ще більше, ніж звичайно. Ще й почав відкладати гроші. Можливо, заощаджує на весілля».
Я проти волі тихо зойкнула. На щастя, всі це зрозуміли як ефект несподіванки.
«Я тільки рада, — продовжувала мати Аспена. — Навіть якщо він поки не готовий сказати нам, хто вона, я вже її люблю. Він весь час посміхається. Після того як помер Херрік, нам всім дуже тяжко, а Аспену — особливо. Якщо йому з цією дівчиною так добре, вона мені вже як донька».
«їй пощастило! Твій Аспен — чудовий хлопчик», — відповіла мати.
Я не могла повірити. Його родина ледь виживає, а він намагається заощадити гроші, щоб одружитися зі мною! Мені хотілося одночасно його насварити і розцілувати. Мені бракувало слів.
Він справді збирається освідчитися мені!
Я не могла думати ні про що інше. Аспен, Аспен, Аспен. Я відстояла в черзі, розписалася у віконці, підтвердивши, що всі відомості в анкеті вірні, й пішла фотографуватися. Я сіла на стілець, трохи причепурила волосся, щоб воно природніше виглядало, і повернулася до фотографа.
Не думаю, що на той момент можна було знайти дівчину в Іллеа, в якої була б щасливіша посмішка.
Глава 4
Була п’ятниця, і о восьмій мали показувати Столичні Новини Іллеа. Дивитися начебто було необов’язково, але і пропускати їх було недоречно. Навіть Вісімки — безхатьки та робітники — намагалися у цей час опинитися десь поблизу магазину чи церкви, де транслювалися Новини. А тепер, коли почався Відбір, ігнорувати Новини здавалося неймовірним. Всім хотілося дізнатися, що відбувається у змаганні.
«Як ти вважаєш, сьогодні ввечері оголосять переможниць?» — запитала Мей з повним ротом картопляного пюре.
«Ні, люба. До закінчення подачі заявок залишилося ще дев’ять днів. Ми дізнаємося про результат у кращому разі за два тижні».
Такого спокійного маминого тону я не чула вже кілька років. Вона перебувала у стані спокою, задоволена тим, що їй вдалося досягти свого.
«Ну ось! Не можу дочекатись, аби скоріше про все дізнатися», — поскаржилася Мей.
Вона не могла дочекатися? Але ж це я брала участь у конкурсі!
«Мати казала, що ви були змушені відстояти у великій черзі», — на мій подив обізвався батько.
«Так. Не очікувала, що буде так багато дівчат. Навіщо ж чекати аж дев’ять днів. Можу заприсягтися, що записалася вже вся провінція».
Тато посміхнувся: «І як тобі суперниці?»
«Не знаю, я їх не роздивлялася, — відверто відповіла я. — Я надала матері право їх оцінювати».
«Так-так, — погодилася мама. — Я просто не могла стриматися. Але, думаю, Америка виглядала дуже непогано. Витончено та природно. Ти така красуня, сонечко. Якщо вони насправді оцінюють претенденток, а не обирають їх випадково, в тебе ще більші шанси, ніж я очікувала».
«Ну не знаю, — промовила я. — Там в однієї дівчини губи були так яскраво намальовані червоною помадою, що здавалося, ніби вона стікає кров’ю. Хтозна, може, принцові такі до вподоби».
Всі розсміялися, і ми з мамою почали всіх розважати коментарями щодо вбрання претенденток. Мей жадібно поглинала все до останнього слова, а Джерад лише їв та посміхався. Іноді ми навіть забували, що відтоді як Джерад почав по-справжньому розуміти, що відбувається навколо, потрібно уважно слідкувати за кожним словом.
О восьмій ми влаштувалися у вітальні: тато у своєму кріслі, Мей на софі поряд із мамою — на колінах у неї зручно вмостився Джерад, я на підлозі — і увімкнули громадський канал, за який не потрібно платити, отже, навіть Вісімки могли його дивитися, якщо в них був телевізор.