Заграв гімн. Можливо, це безглуздо, але він мені завжди подобався. Я дуже люблю його співати.
На екрані з’явилася королівська родина. На трибуні стояв король Кларксон. З одного боку сиділи його радники, які повинні були повідомити новини про господарські, екологічні та інші проблеми. Камера показала їх великим планом. Судячи з усього, сьогодні ми мали почути декілька оголошень. У лівій частині екрана королева та принц Максон у розкішному вбранні сиділи у схожих на трони кріслах. Вони виглядали по-царськи.
«Дивись, твого „нареченого“ показують», — пожартувала Мей, і всі розсміялися.
Я уважно придивилася до Максона. Очевидно, він був навіть красивим. Не таким, як Аспен, звісно. Такий сонячний вид зовнішності — коротко підстрижене волосся медового кольору, карі очі — багатьом він здається привабливим. Він виглядав бездоганно у сірому піджаку. Ось тільки тримався принц занадто скуто й напружено. Ідеальна зачіска, відмінно підігнаний строгий костюм — все занадто бездоганно. Він був схожий скоріше на свій портрет, аніж на живу людину. Мені було прикро за дівчину, яка стане його обраницею. На неї чекає надто сумне життя.
Я подивилася на його матір. Сидячи у кріслі, вона здавалася спокійною, але не справляла враження крижаної брили. Королева, раптом здогадалася я, на відміну від короля та принца Максона, не росла у палаці. Вона була Обраною дочкою Іллеа. Її історія загалом могла бути подібною до моєї.
Король вже почав говорити, але мені потрібно було отримати відповідь на своє запитання.
«Мамо», — прошепотіла я, намагаючись нікому не заважати.
«Що?»
«Королева... Ким вона була? Я маю на увазі, з якої касти?»
Моя зацікавленість викликала в мами посмішку.
«Четвірка».
Четвірка. Отже, її юність пройшла десь на фабриці чи в магазині, а можливо, і на фермі. Цікаво, як вона жила? Чи велика у неї родина? Мабуть, у дитинстві їй не потрібно було турбуватися про їжу. Чи заздрили їй друзі, коли її обрали? Якби я мала справді близьких друзів, чи стали б вони заздрити мені?
Дурниця якась. Мене ніхто нікуди не обере.
Я сконцентрувалася на промові короля.
«Сьогодні вранці було здійснено черговий напад на наші бази у Новій Азії. Військо зазнало невеликих втрат, але, ми впевнені, що новий призов, який має відбутися наступного місяця, зміцнить бойовий дух, а також поповнить лави армії».
Я ненавиділа війну. На жаль, наша держава ще зовсім молода і змушена боротися за існування. Ще одне вторгнення ми навряд чи переживемо..
Після того як король повідомив останні новини про рейд на табір повстанців, відділ фінансів прозвітував про стан зовнішнього боргу, а голова комітету з інфраструктури оголосив, що за два роки планується початок роботи з налагодження деяких автомагістралей, частина з яких залишалася зруйнованою ще з часів Четвертої світової війни. Нарешті на трибуні з’явився останній оратор, головний розпорядник.
«Доброго вечора, пані та панове. Як вам відомо, нещодавно поштою були розіслані повідомлення про участь у Відборі. Ми отримали перші дані про кількість заповнених анкет, і я радий повідомити вам, що тисячі прекрасних дочок Іллеа вже подали заявки до участі у відбірковому турі!»
На задньому плані Максон ледь поворушився у кріслі. Мені здалося, чи він насправді спітнів?
«Від імені королівської родини я хотів би подякувати вам за ваше відчайдушне прагнення та патріотизм. Якщо нам пощастить, до Нового року ми відсвяткуємо заручини нашого дорогого принца Максона та однією з чарівних, розумних і талановитих дочок Іллеа!»
Декілька радників зааплодували. Максон посміхнувся, але він явно був не у своїй тарілці. Коли аплодисменти вщухли, розпорядник знову заговорив:
«Природно, що в ефір вийде чимало передач, присвячених знайомству з дівчатами Відбору, не кажучи вже про їхнє життя у палаці. Для висвітлення цієї важливої теми нам не вдалося віднайти кращої кандидатури, аніж наш знаменитий, всім відомий Гаврил Фадей!»
Здійнялися чергові оплески, але цього разу звук долинув від мами і Мей. Гаврил Фадей був легендою. Ось вже більш як двадцять років він коментував трансляції парадів, з нагоди Свята Подяки, Різдвяних шоу та всіх інших урочистостей, які відбувалися у палаці. Я не можу пригадати жодного інтерв’ю з членом королівської родини та найближчими друзями, яке б обходилося без нього.
«Ах, Америко, ти побачиш Гаврила!» — зраділа мати.
«Ось і він сам!» — сплеснула у долоні Мей.
На екрані з’явився, як завжди дуже енергійний, Гаврил у строгому синьому костюмі. Йому було біля п’ятдесяти років. Коли він проходив сценою, у світлі прожекторів на відвороті його піджака блиснула золотом шпилька. Цей швидкоплинний спалах був як знак «форте» у моїх нотах.
«Добрррого вечоррра, Іллеа! — проспівав він. — Маю сказати, що для мене велика честь бути причетним до Відбору. Лишень подумати, мені випала можливість опинитися у колі тридцяти п’яти чудових дівчат! Тільки ідіот відмовився б від такої роботи! — Він підморгнув у камеру. — Але перш ніж познайомитися з чарівними дівчатами, однією з яких належить стати нашою принцесою, я матиму честь порозмовляти з нашим принцом Максоном!»
Тут Максон підвівся і рушив застеленою килимом сценою до двох стільців, що були поставлені для нього і Гаврила. Принц поправив краватку й обсмикнув костюм, ніби хотів виглядати ще бездоганніше. Він потиснув руку Гаврилу й сів навпроти, узявши мікрофон. Стільці були досить високими, отже, Максон поставив ноги на спеціальний обніжок. У такій позі він виглядав дещо невимушено.
«Ваша світлість, радий Вас бачити знову».
«Дякую, Гавриле. Мені теж дуже приємно». — Голос у Максона виявився таким же стриманим, як і він сам. Він увесь так і випромінював офіційність. Я зморщила ніс, ледь подумавши про те, щоб опинитися з ним в одному приміщенні.
«Менш ніж за місяць у Вашому будинку мешкатимуть тридцять п’ять молодих жінок. Які Ви маєте відчуття стосовно цього?»
«Чесно кажучи, я трохи нервуюся, — розсміявся Максон. — Уявляю, як галасно буде у палаці з такою кількістю гостей. І в той же час, я чекаю на цей момент з нетерпінням».
«Чи Ви запитували свого досвідченого і мудрого батька, яким чином йому вдалося знайти таку чудову дружину?»
Максон і Гаврил, наче за командою, повернулися до короля з королевою, і камера великим планом показала, як монархи, посміхаючись, дивляться один на одного, тримаючись за руки. Вони виглядали щирими, але хтозна, як там воно насправді?
«Взагалі-то, ще ні. Як вам відомо, ситуація у Новій Азії останнім часом серйозно загострилася, і ми з батьком більше зайняті військовими питаннями. Тож ми не мали часу обговорювати дівчат».
Мати і Мей розсміялися. Вочевидь, це прозвучало кумедно.
«Часу в нас залишилося не так багато, отже, я хотів би Вам поставити ще одне запитання. Якою Ви уявляєте собі ідеальну обраницю?»
Схоже, Максон трохи розгубився. Стверджувати це було складно, але мені здалося, що він почервонів.
«Відверто кажучи, я навіть не знаю. Але в цьому і полягає привабливість Відбору. У ньому не буде жодної учасниці, яка була б цілком схожа одна на іншу зовні, за смаками чи за характером. Сподіваюся, що під час Відбору, спілкуючись із ними, вдасться з’ясувати, що саме мені потрібно, що я очікую від своєї обраниці», — Максон посміхнувся.
«Дякую Вам, Ваша світлосте. Чудові слова. Вважаю, цілком правильно буде зараз сказати, що не тільки я, а й усі громадяни Іллеа від усього серця бажають Вам щастя».
«Дякую», — відповів Максон, потискаючи руку Гаврилу.
Камера не встигла переключитися, і глядачі побачили, як принц озирнувся до батьків, ніби мовчки запитуючи, чи так він усе сказав. Але тут у кадрі з’явилося обличчя Гаврила, отже, ми не дізналися про їхню реакцію.
«На жаль, на сьогодні наш час вичерпано. Дякую, що дивилися „Новини Іллеа“, і до наступного тижня».
Заграла музика, на екрані з’явилися титри.
«Америка та Максон разом назавжди», — проспівала Мей.
Я схопила подушку й пошпурила нею в сестру, але мені й самій було смішно. Максон здавався настільки скутим, що неможливо було уявити, як хтось взагалі може бути щасливим поряд з таким чемним хлопчиком.