Всю решту вечора я сумлінно не слухала підколювання Мей, поки, врешті, не пішла до своєї кімнати. Я ніяковіла від однієї думки про те, що можу опинитися поряд із Максоном Шривом. Передражнювання Мей всю ніч не виходили в мене з голови, не даючи заснути.
Я прокинулася від якогось незрозумілого звуку. Роблячи вигляд, ніби сплю, я обережно подивилася навколо: раптом хтось потрапив до кімнати.
Тук-тук-тук.
Я повільно повернула голову до вікна й побачила Аспена, який посміхався мені. Я вилізла з ліжка, навшпиньки підійшла до дверей і міцно зачинила їх на замок. Потім повернулася, відкрила вікно й обережно розчинила стулки.
Коли Аспен переліз через підвіконня й сів на ліжко, мене кинуло у жар, який не мав нічого спільного з по-літньому теплою погодою.
«Що ти тут робиш?» — прошепотіла я, посміхаючись у темряві.
«Я мусив тебе побачити», — видихнув він мені у щоку, а потім обійняв і поклав на ліжко.
«Аспене, мені стільки потрібно тобі розказати!»
«Тихіше. Якщо хтось почує, нам буде зле. Просто дозволь мені помилуватися тобою».
Я послухалася. Ми лежали поряд одне одного, не ворушилися і мовчали. Аспен дивився мені в очі. Потім він устромив носа мені в щоку та волосся. Його руки ковзнули від моєї талії униз до стегон, потім піднялися, і так знову і знову. Дихання в нього почастішало, і я раптом теж почала задихатися.
Його губи, які спочатку так легко торкалися моєї шиї, перейшли до поцілунків. Я переривчасто зітхнула, потім ще і ще. Губи Аспена подорожували моєю шиєю та підборіддям, потім знайшли мої губи і накрили їх, надійно стишивши звуки, що рвалися з мене. Я притиснулася до нього: наші тіла поєдналися в обіймах палкої та вологої ночі.
Це була злочинна насолода.
Врешті-решт, Аспенові губи спинилися, хоча мені цього й не хотілося. Але ми мусили бути розсудливими. Якщо ми дозволимо собі щось більше, і стосунки стануть очевидними, ми обидва потрапимо за ґрати.
Це одна з причин того, чому всі одружувалися молодими — чекати було боляче.
«Мені потрібно йти», — прошепотів він.
«Я дуже хочу, щоб ти лишився». — Мої губи майже торкалися його вуха. Я знову відчула запах Аспенового мила.
«Америко, коли-небудь ти будеш засинати у моїх обіймах щоночі. І прокидатися від моїх поцілунків щоранку. І не тільки від них. (Від однієї думки про це, я закусила губу). — А зараз мені потрібно йти. Не слід випробовувати долю».
Я зітхнула та розчепила руки. Він мав рацію.
«Я кохаю тебе, Америко».
«Я кохаю тебе, Аспене».
Спогадів про ці таємні миті повинно вистачити, щоб допомогти мені все витримати: розчарування матері, коли я не пройду до Відбору, роботу, якою потрібно буде займатися, щоб допомогти Аспенові заощадити грошей, неминучий скандал, коли коханий прийде до мого тата, щоб заручитися зі мною. А ще — труднощі, які ми матимемо після весілля. Все це не має значення. Байдуже, якщо поряд зі мною буде Аспен.
Глава 5
Наступного тижня я випередила Аспена, з’явившись у нашій хатинці на дереві першою.
Треба було докласти зусиль, щоб підняти всі необхідні речі на дерево у повній тиші, але в мене все вийшло. Я саме закінчувала розкладати тарілки, як почула, що хтось лізе на дерево.
«Гав!»
Аспен здригнувся від несподіванки і розсміявся. Я запалила нову свічку, яку купила спецільно для нас. Він підійшов і поцілував мене, а потім я стала розповідати йому про все, що трапилося протягом тижня.
«Ну як все пройшло? Мати казала, була неймовірна кількість людей».
«Це було справжнє шаленство. Якщо б ти тільки бачив, як дехто вдягся! Ти, мабуть, вже знаєш, що це не зовсім лотерея, як нас запевняють. Від самого початку я мала рацію. У Кароліні дуже багато більш цікавих дівчат, ніж я. Не варто було й розпочинати це».
«Байдуже, дякую тобі, що виконала моє прохання. Для мене це дуже важливо. — Він не відводив від мене погляду і не дивився більше ні на що. Він поглинав мене поглядом, як завжди».
«У всій цій історії є один чудовий момент. Оскільки мати не підозрювала, що я вже пообіцяла тобі взяти участь, вона зробила мені дуже цікаву пропозицію в обмін на заявку. — Я не могла стримати посмішку. Чимало родин вже почали влаштовувати свята на честь своїх доньок, чомусь впевнені, що саме їх оберуть для участі у Відборі. Цього тижня я співала вже на семи таких святах, маючи навіть два виступи за один вечір. Все заради того, щоб заробити побільше. Мати чесно тримала слово. Я і не підозрювала, як це чудово мати власні гроші».
«Цікаву пропозицію? І що ж вона запропонувала?» — зацікавився Аспен.
«Зрозуміло, гроші. Дивись, я влаштувала для тебе бенкет!» — Я відірвалася від нього і почала присувати поближче тарілки. Я багато всього приготувала, саме для того, щоб Аспенові залишилося побільше. А до цього я декілька днів поспіль робила пиріжки. Ми з Мей дуже полюбляємо солодке, і вона була на сьомому небі від щастя від того, що я витрачаю зароблені мною гроші.
«Що це?»
«Їжа. Сама готувала».
Я пишалася собою. Нарешті Аспен буде ситий досхочу! Але він лише подивився на тарілки, і його посмішка згасла.
«Аспене, щось не так?»
«Це неправильно». — Він похитав головою, відвертаючись від їжі.
«Що ти маєш на увазі?»
«Це я повинен піклуватися про тебе. Мені соромно, що ти все це для мене робиш».
«Але ж я завжди тебе годую».
«Тим, що у вас лишається. Ти думаєш, я нічого не бачу? Мені не соромно брати те, що не потрібно вашій родині. Але коли ти спеціально... Це я повинен...»
«Аспене, ти весь час мені щось даєш. Ти піклуєшся про мене. Ти кожного разу приносиш мені...»
«Монетки? Ти вважаєш, зараз варто розмовляти на цю тему? Невже ти не розумієш, як це принизливо? Я люблю слухати, як ти співаєш, але не можу заплатити тобі по-справжньому, як усі».
«Ти взагалі не повинен мені платити! Це подарунок. Я б з радістю віддала тобі все, що маю!» — Я розуміла, що ми не повинні створювати галас. Але мені стало байдуже.
«Америко, я не об’єкт для благодійності. Я чоловік. Я повинен бути годувальником».
Аспен запустив пальці у волосся. Він важко дихав.
Як завжди під час наших суперечок, він намагався обміркувати свою позицію. Тільки цього разу в його погляді було щось інше, незнайоме. Замість зазвичай зосередженого виразу на його обличчі де-не-де з’являлося збентеження. Увесь мій гнів зник. Він виглядав таким розгубленим, що я відчула себе винуватою. Я хотіла попестити його, а не принижувати.
«Я кохаю тебе».
Він похитав головою.
«Я теж кохаю тебе, Америко». — Він не підводив на мене очей. Я взяла шмат хліба, який сама спекла, і поклала йому в руку. Аспен був занадто голодним, щоб не відкусити.
«Я не хотіла тебе образити. Я сподівалася, тебе це звеселить».
«Ні, Мер, мені все подобається. Я не можу повірити, ти зробила все це для мене. Це просто... ти не знаєш, як мене непокоїть те, що я не можу зробити так само для тебе. Ти заслуговуєш на краще», — дякуючи богові, він говорив не припиняючи жувати.
«Викинь ці думки. Коли ми з тобою наодинці, я не П’ятірка, а ти не Шістка. Ми просто Аспен і Америка. І ніхто, окрім тебе, мені не потрібен».
«Але я не можу про це забути. Мене так виховали. З раннього дитинства я тільки й чую, що „Шістки народжені прислуговувати“ та „Шістки повинні бути непомітними“. Все життя мене вчили бути невидимим. — Він стиснув мою долоню. — Мер, якщо ми з тобою будемо разом, ти також будеш змушена стати невидимкою. А я не хочу такого для тебе».
«Аспене, ми вже сто разів це обговорювали. Розумію, що все зміниться, і я готова до цього. Не знаю, як це пояснити. — Я притиснула руку до його серця. — Як тільки ти зрозумієш, що готовий, я одразу відповім тобі згодою».
Було дуже страшно ось так відкривати свою душу, освідчуватися у тому, наскільки глибокими є мої почуття. Те, що я сказала, він знав. Але якщо той факт, що я зроблю себе вразливою, допоможе йому стати хоробрішим, я це витримаю. Аспен подивився мені в очі. Якщо він намагався знайти там сумнів, то лише марнував час.