Це вони підказали йому найти собаку, яких ми навіть по тілівізорі у мірє животних не бачили. Вона була, як теля, у тому смислі, що завбільшки. Але б я краще із любим телям бодався, аніж з отаким псом.
Чорним таким скрізь, що й навіть у пащі, де був лише красний язик. Словом, цей собака виявився ще більш жилавий, аніж його господар. І хоч книжок він тих не читав по причині собачої неграмотності, однак міг би посперечатися з будь-ким начитаним у плані єдіноборства.
Підчинявся він лише Матвєйові путьом тайно іздаваємих через свисток сигналів і, окрім них, нічого, що б положено було знати собаці, жилать не жилав.
От яким путьом об’явився в нас у селі цей сторож охороняти колгоспні сади од колгоспників. Що мені особисто не вдавалося ніколи, хоч я був на них на ставці охранніка. Не получалося! В період цвітіння, чи почкування в мене це ще якось виходило. Чого нізя сказати про мене в період, коли дозрівали плоди яблук. А особино груш. Рішить цю проблему в правлінні колгоспу удавалося лише путьом Матвєя. Який би рішив цю проблему і без свого барбоса. Так він усіх нас налякав, носясь із дикими китайськими криками між дерев, нанося їм удари чим попало, включай сюди навіть і голову. Бо він, відімо, представив для себе і собаки цей сад у вигляді полігона, де осущиствляються його усі мєчти, переписані ним із книжок. До такої сили, що навіть недозрєвша зав’язь, содрогаясь ударами, рясно осипала землю. По якій слідом мчала тінь, чорной молнії подобна, його дресірованої собаки, радуясь на свого хазяїна, що він такий ловкий.
Наші хлопці почали обходить його сторонкою, особино в магазіні. По причині свого одтока із села в місто. Тобто, своєї малочисленості, яка робиться щороку ще малочисленішою. Такою, що навіть наш бригадир і то спасався й навіть не питався із Матвєйом роздавити флакона, як тіки взнав, що той весь час про щось записує в товсті зошити...
Та в кожного пропадала охота мати з ним справи.
Варто лише в край ока глянути на його жилаве лице.
Тепер добавить ще до цього лиця отого собацюру, дога по національності, на яку жодна наша псина сільська побоялася навіть писнути, не те що гавкну ти, поховавшись при одному прибліженії хто куди. Так тихо, що цей беззвучний ужас поволі передався і їхнім двоногим односельцям...
Ну тут була ще одна причина цієї історії, а саме: страшна нужда в смислі бєдності. Усіліна ростом цен налогообложенія. Яка рано чи пізно мусіла зіткнутися з оцим новим сторожом колгоспного достатку.
Матвій же, начитаний многого із книжок, ним же списаних, дуже дивувався, що не може постигнуть: ну чого він, такий класний, такий столичний, а не знаходить у жінках ніякого одзиву. Навіть у тих, хто сільського фасону. Незважаючи навіть на свою кругом жилавість. Та ще й у нас, у селі, де котірувалися куда мєнєє жилаві і по віку мєнєє молоді дядьки, яких ставало кожного сезону менше по причині загибання сільського господарства.
Це було й мені дивно. Особино тоді, коли до мого куреня й забреде, не буду казать хто, яка-небудь доярка погомоніти по причині взятої на фермі банки молока чи сметани.
А до нього — ні-ні. Хоч він уже був тою сметаною переповнений. І накидаємий на самописні книжки по три рази, жаждая отвєта по тій причині, що там його не було.
Не було його навіть серед наших місцевих алкоголічок. Так вони його, по-відіму, поважали, що од одного його вигляду ставали тверьозі.
І от він окончатєльно почина дозрівати для цього. І сад також, лише яблуками. Куди вдень колгоспниці приходили робити на колгосп, а вночі — щоби трошки попрацювати й на себе. В смислі яблуків, яких оно сила-силенна пропадає, розбиваяся об землю, гниючи.
Це, мабуть, у тих самописах він начитався, що в такому случаї не пора бігати із японськими криками, а тихцем собі підстерегти яку нарушитєльніцу і, на цькувавши собакою, справедливо наказати за це. Тим, що завжди носить при собі кожен нестарий мужчина. Щоби вона кричала по-японському, чи по якому хоч, запугана предварітільно собакою, яка своїми гарчаннями й гавканнями глушила не лише її воплі, но й навіть страх, тим гаканням визиваємий.
Так продовжувалося не часто, але доволі й не рідко. Особино перед хорошими святковими базарними днями. Особино, коли дозрівали ранети «Слава побідітєля», виведені для того, щоби нагадувати салют перемоги. І ріс він у самому опасному місці — найдалі од сусідньої лісопосадки, у якій було зручно ховати велосипеда для швидкої втечі, для врятування своєї нічної жіночої добичі.
Но в случаї з Матвєйом та лісосмуга не захищала, бо він умів бігать садом, не стукая по ньому своїми кінцівками, включаючи в них і голову, а дивлячися нею, куди окривається порушник, особино, якщо він — порушниця нестарої статі.