Отут він, видно, відчув спалахи не тільки з голови, й зробив останню свою помилку: замість того, щоби падати попід оте дерево, де вірно рвався з поводка волкодав, що не може видрати із землі коріння, сторож почина падати садами у зовсім протилежний цьому бік, який не рятує його од гострих ударів гострого ящика. Падая по черзі на всі дерева, що були теж ударами, лише не тренувальними, як раніше, а з усього розмаху. Тому сад відповідав тугими яблучками, сиплячись дрібно ними крізь свої пахощі. А, особливо, підкочуюючись під самі ноги Матвєя, що підбивало його з рівноваги дужче, аніж настигаючі його повсімєсно каблучки вєздєсущої Тетяни.
Собаковод, по-відіму, й не подозрівав, що Танька знає цей сад краще за нього. Що вона пам’ятає тут кожне деревце ще тоді, коли жодного з них тут не було. І що ця заплутана географія має в своєму центрі сторожку, якою гордо іменувався курінь, лише за те, що там навколо валявся різний іржавий реманент у вигляді сапок, грабель та лопат. Яку вона й вибрала і перший же удар так сильно рвонув Матвєя у темряву, що він зміг, нарешті, одірватися з неї накарачках і тим самим заховатися в густий кущ живця.
Де тихо, по-японському здогадався мовчати там по-китайському, хоч у нього по книжках ніколи про таке не писалося.
Чого не скажеш про пса, який був тут єдиний на весь сад, хто ще продовжував люто гавкать. Не знайшовши ніякого Матвєя, Тетяна побігла до собаки і за третім ударом лопати замочила його на труп.
Коли розвиднілося, дерева побачили дивовижну картину: як до найсмачніших із них ішла незвичайна процесія у вигляді жінок, які несли хто порожній мішок, хто корзини, а хто й лантуха. Передувала усім цим їм не хто інша, як коридорна медсестра Танька.
І хоч вона вже була зовсім без лопати і без темряви, Матвєй одразу упізнав її. Він щойно за лісосмугою поховав свого відданого собачого друга, і ця робота, невелика для чоловіка, виснажила його геть.
— Здоров, сука, — привіталася до нього Танька.
Він хотів відповісти, але не знайшов.
— Чого став? Ану, сука, бери оці лантухи, — наказала вона.
Жінки позад неї не впізнавали його такого. Він виконував, причому мовчки. Повзаючи по траві, піднімаючи до лантуха збите ним за ніч.
— Ти, що, сука? — мовчки сказала вона. — Ти що падаль насипаєш? Із дерев вибирай.
Жінки ахнули. Бо, якби не були такі налякані Танькою, через те, що були дуже налякані Матвєйом, що мало не зверталися дехто до фершалського пункта.
Тому вони жодна не повірила своїм очам, які бачили, як він висипає з лантуха, нещасно озираючись. Жінки, усі, як одна, не хотіли упізнавати його не лише тому, що доводилося стикатися із ним у суцільній темряві саду. А тому, що він уже зовсім не був схожий на двоногу істоту, а, здавалося, так назавжди й застигне на чотирьох.
__________________
Розповідь прораба
Ходять разні люди вулицею, коли бачать: із сімнадцятого поверху починає падати дитинка, годіків їй так три з половиною, не більше. А вона вже падає, що навіть батьки в це не повірили.
Особинно в те, що хоч вона й зовсім маненька була, а сказалася вся жива. Безо всякого тобі синяка чи якого ще нарушенія. Чому причиною послужило дерево, а потім кущ, прийнявший усе на себе у смислі удара.
Так от: наша історія болі нівіроятна. Бо вона про дорослих людій. Не в понятії їх падєнія на дерево, чи кущ, — а в значенні падєніїв зовсім інших, болії губітільних.
Бо один чоловік грав на електричній хвізгармоні.
Ну? А схибнувся він не на ній, не на віолончелі, чи ще на якойся музикі, а на зовсім посторонньому предметі, який є в кожної нормальної тьоті. Но є такі любітілі, які б вимагали, щоби цей предмет у неї був всевозмождно більших розмірів, здоровеннійший, вплоть до самої його невозможності. І всячискі собі хотять таких тьотів, ненормальних у смислі предмета, а іменно: таза. Таких нещасних жінок, які часто, може, страждають од безобразія своєї задньої конечності тєлостроєнія. Бо в цих таких ненормальних любітілів до всяких інших жінок не возникла ні любові, ні чого іншого.
От цей хвізгармонщик попадає із концертами в село, де влюбляється в наречену. Не в свою, яка стане за це його дружиною, ні, а в нівєсту зовсім іншого тіпа. Голови колгоспу! По причині гуляння ним із нею весілля, приглаша, нічого не подозріває послєдствій, такого от музиканта, не здогадуючись при етом, хто він є насправді.