Мій Саня тут, Ісаєв обірвав себе; зараз треба зробити все, щоб мені його показали. Я мушу побачити його… І зажадати його справу… Інакше я піду під кулю, але не поворухну пальцем, щоб допомогти їм вийти із «скрутного становища» зі Швецією…
…Іванов цього разу підвівся з-за столу, вийшов йому назустріч, мовчки потиснув руку, кивнув на довгий стіл засідань, де стояв скромний обід (бульйон з яйцем, котлети з шматочком солоного огірка і пюре), зняв свій потертий піджак і сказав:
— Як ви розумієте, я чув усю вашу розмову з Гавриліною… Я не схильний до сентиментів, але мене вхопило за серце, признаюсь… Ви ж наполягали на побаченні, не я…
— Сподіваюсь, ви дозволите нам побачитися ще раз?
— Пізніше.
— Це залежить від тих умов, які ви маєте намір мені поставити?
— Ні. Їжте, а то прохолоне…
Їв Аркадій Аркадійович зосереджено, дуже швидко, зате каву пив смакуючи, маленькими ковточками, ледь відставивши мізинець; закінчивши, натиснув кнопку під столом; увійшов статечний чоловік, забрав піднос, якось артистично придержавши двері ліктем лівої руки так, що вони не стукнули, а м'яко причинились.
Аркадій Аркадійович підвівся з-за столу, походив по кабінету, потім спинився навпроти Ісаєва й суворо спитав:
— Тепер, мабуть, ви захочете дізнатися все про сина?
— Так.
— Ви не вірите, що він пропав безвісти?
— Не вірю.
— Правильно робите… СМЕРШ схопив його в Пльзені, коли там ще стояли американці… Він запевняв, що кинувся шукати вас… Начебто йому сказав полковник військової розвідки Берг, що вас заарештували в середині квітня, а потім, як і всіх ув'язнених, транспортували в район «Альпійського редуту»… Звідки Берг з військової розвідки міг дізнатися про ваш арешт? Ви вірите у це?
— Вірю. Берг був не прямо, а побічно зв'язаний з учасниками змови проти фюрера… Я ж повідомляв… Його могли зламати на цьому, завербувавши в гестапо… А Мюллер активно працював зі мною до двадцять восьмого квітня… Він міг вичислити Саню, хлопчик був йому вигідний, вони вміють… уміли ламати батьків і матерів, приставляючи пістолет до скроні дитини…
— Ви згодились би працювати на Мюллера, якби скоїлося таке?
— Не знаю, — відповів Ісаєв, і подумав, що він погано відповів, знову відкрився, прокол. — Мабуть — ні… Я просто збожеволів би… Думаю, якщо у вас є діти, з вами сталося б подібне…
— Я покажу вам справу сина…
— Цього мало. Я хочу мати з ним побачення.
— Я ж сказав: матимете. Після закінчення роботи…
— Я почну працювати лише після того, як ви звільните мою дру… Олександру Гавриліну й сина…
— Ви з Лозовським зустрічались?
— Хто це? Знайоме прізвище…
— Соломон Лозовський, голова Профінтерну…
— У сімнадцятому зустрічався… І в двадцять першому також, на конгресі…
— Як думаєте, генсек Профінтерну Лозовський — він тепер депутат Верховної Ради, заступник товариша Вячеслава Михайловича Молотова — пам'ятає вас?
— Навряд…
— А вашого батька?
— Мабуть, пам'ятає…
Аркадій Аркадійович знову заходив по своєму величезному кабінету, потім узяв зі столу купку паперу, самописку (дуже дорога, зразу зауважив Ісаєв, «монблан» із золотим пером і трьома золотими обідками, мільйонерський рівень) і поклав перед Ісаєвим.
— Пишіть, — сказав він. — Депутату Верховної Ради СРСР Лозовському С. А.
— Я не вмію писати під диктовку… Який смисл листа?
— Ви звертаєтесь до представника вищого органу влади країни з проханням про помилування Гавриліної і вашого сина…
— Як хто я звертаюсь до Лозовського?
— Підписуйтесь Штірліцем… Цей псевдонім, думаю, був відомий вищому керівництву наркомату, тьху, міністерства закордонних справ…
— «Ув'язнений Штірліц»? — спитав Ісаєв. — Чи «штандартенфюрер»?
Іванов розсміявся:
— Я сам поїду з цією заявою до Соломона Абрамовича… І покажу вам його візу — хоч би якою вона була… Другий лист напишете товаришу Кузнецову Олексію Олександровичу, секретареві ЦК ВКП(б), він тепер курирує органи, попросите його перевести вас на дачу в зв'язку з початком операції по шведу…
— Другого листа я напишу після того, як ви покажете мені резолюцію Лозовського.