У двері забарабанили:
— Ув'язнений номер сорок, вам удень лежати заборонено!
Ісаєв, начебто не зрозумівши наглядача, запитливо подивився на Валленберга, який все ще стояв під віконцем з «намордником»; той знизав плечима:
— Мені отак кричали перші півтора року… По-моєму, вимагають, щоб ви встали…
— Ви ж не знаєте російської…
— Це не обов'язково… Вам пояснять інакше…
— Лежати заборонено! — повторив наглядач. — Ясно?! За порушення режиму відправимо в карцер!
— Вас у карцер саджали? — спитав Ісаєв. Валленберг відповів, усміхнувшись:
— Тут у карцери ставлять, співкамернику… Це шафа, яка повторює людське тіло; на другу добу ви втрачаєте свідомість… Склянка води і шматок хліба на день… Мій дядько так мріяв схуднути… Намагався якнайменше їсти, дві години на день скакав на моєму Паулі, страшенно норовистий жеребець, плавав, дві години робили йому масаж — нічого не помагало бідолашному… Йому б три дні карцеру, чудова метода, щоб схуднути…
«Дурнику, — співчутливо подумав Ісаєв, — навіщо ти даєш стільки подробиць тим, хто тебе слухає? Жеребець Пауль — солодка подробиця, її можуть використати через два-три місяці, коли ти забудеш про те, що сам назвав свого жеребця, тебе ці подробиці можуть ошелешити, — як дізналися?! Ось-тоді тебе й почнуть шпигати запитаннями…»
Ісаєв притулився до стіни; як добре, що оббито повстю, в спину не вповзає могильний холод. Несподіваний подарунок, подумав він, дивно, чому мені не дозволяють лежати? В моїй камері цього не забороняли, мабуть, гра вже почалася — з мене роблять жертву, підкреслюючи блага, дозволені Валленбергу. Що ж, нехай собі… Вони грають, і ми пограємо…
Ісаєв знову почав гортати сторінки, звертаючи увагу на сліди нігтя; я так ворожив, згадав він, немає нічого надійнішого, ніж ворожіння на Біблії, велика книжка, кожен рядок таїть у собі багато думок…
— Ваші помітки? — спитав Ісаєв, кивнувши на відкриту наугад сторінку.
— Мої легенькі… Я відкреслював мізинцем, другі, різкі, — генерала Власова, він непогано розумів німецьку…
— Зустрічались?
— День у камері і тричі на очній ставці.
Ісаєв помітив глибокий, гострий ніготь у «Книзі Пророка Єзекіїля»:
«Сину людський, Ізраїлів дім — вони жили на землі своїй, та й занечистили її своєю дорогою та своїми вчинками… І вилив Я гнів Свій на них за ту кров, яку вилили вони на землю, та бовванами своїми занечистили її. І розсіяв Я їх серед народів, і вони були розпорошені по країнах. За їхньою дорогою та за їхніми вчинками розсудив Я їх. І коли прийшли вони до тих народів, куди поприходили, то зневажили святе Моє Ймення, коли стали до них говорити: «Вони — народ Господа, та з землі Його повиходили!» І змилувався Я над Своїм святим Ім'ям, що його зневажив Ізраїлів дім серед народів, куди вони поприходили…»
Чітке відкреслення Власова обривалося саме тут; за цим ішов акуратний, ледь помітний мізинець; Ісаєв мимоволі подивився на руки, що безсило висіли вздовж тіла Валленберга: довгі, тонкі пальці, синюваті нігті, як у всіх, хто хворіє на недокрів'я, досить рівно підрізані (невже йому дають ножиці? Ні, мабуть, обкушує, як і я, тільки в нього це краще виходить; а втім, зрозуміло: він сидить уже не перший рік, досвід — діло наживне, навчусь і я, якщо не шльопнуть у найближчі тижні).
Валленберг підкреслив ті абзаци, які йшли всього через кілька рядків після того, що так люто вм'яв Власов:
«Коли Я покажу Свою святість… І візьму вас із тих народів, і позбираю вас зо всіх країв, і приведу вас до вашої землі. І покроплю вас чистою водою, — і станете чисті; зо всіх ваших нечистот і зо всіх ваших бовванів очищу вас… І ви будете сидіти в Краю, якого Я дав вашим батькам, І будете Мені народом, а Я буду вашим Богом!..»
Ісаєв гортав далі, відчуваючи невідому йому досі радість від прочитання цієї рваної, але водночас литої, єдиної прози.
І знову різке відкреслення Власова з «Левита»:
«Не зробите собі божків та ідола, і кам'яного стовпа не поставите собі, і каменя з фігурами не покладете в вашім Краї, щоб кланятися перед ними. Бо Я Господь, Бог ваш! Якщо будете ходити згідно з постановами Моїми, а заповідей Моїх будете додержувати й будете виконувати їх, то дам вам ваші дощі в їхнім часі, і земля дасть свій урожай… А коли ви не будете слухняні Мені… вас порозпорошую поміж народів, і вийму за вами меча, — і стане край ваш спустошенням, а міста ваші будуть руїною… А щодо позосталих серед вас, то впроваджу в їхні серця полохливість в краях їхніх ворогів, — і буде їх гнати навіть шелест подмухненого вітром листу… та й попадають, хоч ніхто не женеться… І ви не зможете стати проти ваших ворогів. І погинете серед поганів, і пожере вас земля ваших ворогів…»