— По-перше, я ніколи — принаймні офіційно — не був ще «коронований» званням полковника МДБ. Я просто Штірліц… З мене досить… І потім це якесь дивне нововведення — держати полковника МДБ в камері внутрішньої тюрми… А втім, можливо, у керівництва щодо цього є свої новаторські міркування… По-друге, ви сказали «нам». Отже, ви не розділяєте себе з Деканозовим? І з тим, до кого ви мене підняли, коли він кричав на мене в присутності Деканозова, як кримінальник з базару в Хитрово… Ви єдині з Сергієм Сергійовичем? А він тримав мене на стільці, поки я не звалився на підлогу, втративши свідомість. Ви єдині і з тими, хто знущався з мене під час морської подорожі? Не розділяєте себе з ними?
— Не розділяю, — відрубав Аркадій Аркадійович; узявши олівець, швидко написав кілька слів на маленькому аркушику паперу й мовчки передав Ісаєву, приклавши при цьому палець до губів.
Ісаєв подивився на папірець, відставивши його від себе, — почерк був дрібний, нерозбірливий; Аркадій Аркадійович простяг йому окуляри, рубаючи й далі слова:
— І ніколи не відділятиму себе від моїх друзів, затямте це! А демагогія вам не до лиця, соромно!
На папірці було написано: «Ще й як відділяю!»
— Якщо не відділяєте себе від них, тоді я взагалі не розмовлятиму з вами, — відповів Ісаєв, кивнувши на олівець.
Аркадій Аркадійович немов ждав цього; простяг йому «фарбер».
— І взагалі я не говоритиму в цьому кабінеті, — сказав Ісаєв, — де кожне моє слово записується, а потім з цього цілком може бути склеєна потрібна вам композиція з обрізків плівки.
На папірці написав: «Запросіть у ресторан — якщо підемо пішки, говоритиму»; останні слова жирно підкреслив — так жирно, що навіть обламався кінчик гостро заструганого грифеля.
Аркадій Аркадійович прочитав відповідь; Ісаєв, пильно дивлячись на нього, рвучко підсунувся до великого столу, закривши ліктем обламаний шматок грифеля.
— Так, цікаво, чорт візьми, — після довгої паузи відповів Аркадій Аркадійович, усміхаючись, — здавалося б, політик, тобто економіст, а не розумієте, що в країні дефіцит срібла! А без нього немає плівки для записуючої апаратури… Всі гроші — особливо золото й срібло — йдуть на те, щоб підняти з руїн Мінськ, Сталінград, Харків, Смоленськ…
Витяг пачку «Герцеговіни Флор» й простяг Ісаєву:
— Куріть…
Витер сірника, запалив папірець, старанно розтер попіл пальцями, висипав на килим, пройшовся підошвою і, кивнувши на віддушини, зіграв:
— Що, відвикли від папірос? Сигарети легше розкурюються? — і витер другого сірника, піднісши його до Ісаєва.
— Ваші папіроси відвологли, — відповів Ісаєв, не одводячи очей від обличчя Аркадія Аркадійовича. — На вашій дачі ці ж папіроси були добре висушені…
— Я не даремно спитав про те, чому ви нам не довіряєте… У мене для вас є два повідомлення… Перше — неприємне, друге — радісне… Від того, як ви прореагуєте на ці повідомлення купно, залежить багато що… З якого починати?
— З неприємного.
Аркадій Аркадійович повільно підвівся з-за столу й підійшов до сейфа.
Ісаєв неквапно взяв шматочок грифеля й поклав його під язик; Аркадій Аркадійович витяг з сейфа папку, повернувся до столу, простяг її Максиму Максимовичу:
— Читайте.
Ісаєв зробив три швидкі, глибокі затяжки; тютюн був гіркуватий, міцний; запаморочилася голова; але це запаморочення було приємним, чимось нагадувало відчуття після випитого келиха хорошого сухого шампанського; старанно загасив папіросу — курив до картону, жадібно; лише після цього відкрив папку.
Перше, що він побачив, була його заява Лозовському; прочитав записочку, приколоту до неї: «Дорогий Матвію Федоровичу, якщо мене не зраджує пам'ять, автор заяви досить серйозно працював — коли, звичайно, це той самий Юстас, як він себе рекомендує; органи, я певен, розберуться в цьому. Його батько, Владимиров, знайомий мені по еміграції. Хоч він і був меншовиком, але ніколи не займав ворожих до нас позицій. Він відійшов від меншовизму без будь-якого натиску, зрозумівши безперспективність ідейної боротьби, і загинув від білогвардійської кулі разом з комісаром Шелехесом… Буду вам вдячний, якщо Ви подивитесь особисту справу Юстаса: коли він справді чесно виконував свій службовий обов'язок, перебуваючи за кордоном, то чи не можна подумати про поблажливість? Лозовський».
— Хто такий Матвій Федорович? — спитав Ісаєв.
— Совість партії, — урочисто оголосив Аркадій Аркадійович. — Голова Комісії партійного контролю при ЦК ВКП (б) Матвій Федорович Шкирятов.