— Часом на язик він слабий, це правильно, але з противником працює віртуозно. Це перекрито іншою інформацією, товаришу Сталін. Мабуть, інакше з англійцями не можна.
Сталін знизав плечима:
— А що, Еренбург також англієць? Чи Майський і з ним, працює? Він меншовик, як і Еренбург… Тільки Ілля малював карикатури на Леніна в паскудних паризьких виданнях, а Іван сидів міністром у Колчака…
Переборюючи себе, потухлим голосом Абакумов відповів:
— Я зрозумів, товаришу Сталін…
Сталін стомлено відкинувся на спинку крісла, потім, злякавшись, що цей широкоплечий красень побачить його старечу немічність, миттю присунувся до столу:
— То що ж ви зрозуміли?
— Матеріалів досить на обох: були знайомі з Бухаріним, Зінов'євим, Риковим, Радеком, дружили з Мейерхольдом, Мандельштамом, Тухачевським…
Сталін зібрав тіло, примусив себе легко встати з-за столу, походив по кабінету, не виймаючи люльки з рота, але й не розкурював її, а лише посмоктував; ходив бадьоро, хоч страшенно болів весь правий бік тіла і пальці терпли. Нарешті він зупинився перед Абакумовим і, не відводячи од його обличчя рисячих очей з мінливими зіницями, спитав:
— Кайдани у вас є?
— Тільки наручники, товаришу Сталін. У нас в тюрмах немає кузні: Дзержинський наказав знищити…
— Мене цікавить: у вас з собою є ці самі наручники?
— Товаришу Сталін, ніхто з тих, хто входить до вас, не має права носити з собою не тільки зброю, а й будь-який металевий предмет… Я підтвердив цю вказівку тридцять четвертого року новим наказом…
— Боїтесь, що Ворошилов мене шаблею зарубає? — похмуро усміхнувся Сталін. — Чи Молотов маузер витягне? Він сліпий, стріляти не вміє, та й від страху помре… Даремно ви не принесли з собою наручників. — Сталін по-арештантськи простяг йому руки. — Вам би мене треба першим саджати в острог… Я ж ближче, ніж Майський і Еренбург, співробітничав і з Бухарчиком, і з Каменевим… Він мене Коба називав, а я його Льовушка… Та й голова Реввійськради для мене був не Іудушкою, а товаришем Троцьким…
Зіниці його очей розширились, як після кокаїну, в них була туга й ненависть, але говорив з усмішкою, обличчя жило своїм життям, лише очі жахали, а найдужче його ворушкі зіниці.
— Ну, чого ж не саджаєте? Я ж для вас солодкий… Який процес можна поставити?! Жаль, хороших режисерів не лишилось…
Сталін повернувся до себе за стіл. Абакумову кивнув на стілець, знову пихнув порожньою люлькою (професори Виноградов і Вовсі радили не відмовлятися від звички смоктати люльку, запах тютюну зберігається. «А коли вже не терпиться, то разів зо два пополощіть рот димком, але не затягуйтесь. Хоч здоров'я у вас богатирське, але й богатирям треба вміти себе щадити»).
— При кому в нашу партію вступив колишній меншовик Майський? — суворо спитав Сталін, не спускаючи очей з Абакумова.
Той мовчав. Сталін відчеканив:
— При Леніні. Більше того, Ленін публічно просив у нього пробачення в пресі за якусь неточність у своєму виступі. При кому в нашу партію вступив Вишинський, колишній терорист, меншовик і переслідувач Ілліча в червневі дні? Га? Чого мовчите? Боїтеся вскочити в клопіт? При Леніні! Йому про це доповідав Молотов, і Ленін погодився з необхідністю прийняти в партію грамотного юриста… Ленін терпіти не міг зводити особисті рахунки зі своїми політичними противниками і нам це заповідав… А Заклавський, що називав Ілліча «німецьким шпигуном» і вимагав суду над ним у сімнадцятому? При кому він примкнув до нас? При Леніні… А зараз фейлетоніст у «Правде»… І от ці колишні меншовики громили групи Троцького, Зінов'єва і Бухаріна ще дужче за багатьох більшовиків… Ті заради страху іудейського, відмовчувались, бачте… Хоч були росіянами й українцями, як, наприклад, Постишев чи Чубар з братами Косіорами…
— Я зрозумів, товаришу Сталін, — очі Абакумова сяяли, бо Хазяїн уперше так конфіденційно, по-батьківськи, розмовляв з ним, не сказавши жодного різкого слова (хоч від нього все можна прийняти, геній). А він, виявляється, бовкнув те, що! Сталіну зовсім не до душі…
— Що ж ви зрозуміли? — очі вмить змінилися, в них з'явилась доброзичливість. — Що ви зрозуміли? — повторив Сталін.
— Я зніму спостереження з товариша Майського…
Сталін мовчки розкурював люльку.
Абакумов раптом з жахом згадав показання сина Троцького, Сергія Седова. Той з батьком поїхати відмовився, більшовик, військовий інженер, патріот держави, його розстріляли в тридцять сьомому, а спочатку сидів у Сибіру. Перед стратою; надійшов наказ Єжова поговорити про його життя-буття в Кремлі. Квартира Троцького була неподалік від сталінської, синочок тоді такого нарозповідав… Особливо закарбувався у пам'яті епізод: «Я дуже дружив з Яковом Сталіним, він у нас іноді ночував… Батько бив його смертним боєм, коли охорона доносила, що він курить. «Мій батько — звір», — сказав якось Яків, трясучись від сліз. Мама поклала його спати в нас, а він її благав: «Залиште мене жити у вас, я його ненавиджу…»