Абакумов спалив ці показання в себе в кабінеті, жахнувшись того, що стільки років вони валялися в спецархіві.
Довелося ліквідувати сорок співробітників, усіх, хто мав до цього причетність (членів їхніх родин заслали в Магадан, почали стежити за всіма знайомими; потім для підстраховки заарештували й тих).
Сталін тоді поклав на списку резолюцію «ВМСЗ» — «вища міра соціального захисту» (інколи писав «ВМП» — вища міра покарання»), бо Абакумов йому пояснив: «Вони зберігали архіви, пов'язані з наклепницькими заявами синів ворогів народу, які жили в Кремлі».
Один раз пихнувши, Сталін прополоскав рот тютюновим димом, відклав люльку на бік («Що б я робив без Виноградова, Вовсі й Когана? Чверть століття вони зі мною, чверть століття тримають мені форму, оце так розумники») і неквапливо мовив:
— Коли я їхав у Лондон, до Леніна, на з'їзд, один з делегатів теж багато говорив про англійську «специфіку». На мій погляд, усе-таки там немає ніякої специфіки… Одна острівна амбіційна гординя… І ми зіб'ємо цю саму міфічну амбіційну специфіку… Дайте тільки час… Отож не треба захищати Майського, його безглузде базікання посиланнями на якусь специфіку… Вся їхня специфіка полягає в тому, що на сніданок дають вівсяну кашу, наче там не люди живуть, а жеребці з кобилами… І Майський і Еренбург нам потрібні… Поки що, принаймні… Ось прийдуть нові кадри, які вміють розмовляти з людьми Заходу без принизливого російського плазування, тоді й… Робіть свою справу, Абакумов… Інформуйте нас, а вже вирішувати дайте нам можливість… Завжди пам'ятайте слова нашого вчителя, нашого Ілліча: якщо Чека вийде з-під контролю партії, вона неминуче перетвориться в охранку, а то й ще гірше… Отак… За вами — інформація, за нами, ЦК, — рішення… Умовилися?
— Спасибі за вказівки, товаришу Сталін, звичайно, умовилися…
…Повертаючись після таких розмов додому, Абакумов відчував себе зовсім виснаженим, наче цілий день дрова рубав.
Єдине заспокоєння він знаходив у розмовах з дочкою, запрошував її у свій кабінет, пригощав дивовижними французькими цукерками і, слухаючи її веселе щебетання, розслаблювався, помалу заспокоювався, запевняючи себе в тому, що заради щастя дітей батьки мусять нести свій хрест, повсякчас дотримуючись при цьому умов гри — тих, які ніким не були написані, ніколи не публікувалися, вголос не проголошувались, але вони завжди існують в дійсності…
…Комурова міністр завжди приймав без черги, перериваючи зустрічі з іншими співробітниками, бо знав, як дружить Богдан з Берією.
Так і сьогодні він радо зустрів його й посадив за маленький столик, замовив порученцеві «ліптон» з англійським печивом «афтер ейт» і, розпитавши про домашніх, приготувався слухати свого могутнього підлеглого.
…Абакумов соромився признатися собі в тому, що панічно боявся Комурова. Він боявся його не тому, що бачив у ділі: і на фронтах, коли траплялася якась надзвичайна подія, і в камерах, де він сам катував тих, хто відмовлявся співробітничати зі слідством при написанні того чи іншого сценарію для процесу (працював у майці — волохатий, несамовитий; від нього смерділо потом, і це найбільше запам'яталося Абакумову: не крики начальника Генерального штабу Мерецкова, якого він мордував у липні сорок першого, а саме їдкий запах поту); він боявся Комурова тому, що не міг збагнути таємничої непослідовності його вчинків і пропозицій, котрі якимсь дивним способом виявлялися зрештою вершиною логічної умопобудови, закінченим, абсолютним кругом.
Може, він щасливчик, є такий сорт людей, яких завжди береже бог, а може, в ньому була схована якась таємна, невідома йому машина, яка вміла перетворити хаос у порядок.
Це останнє лякало його найбільше, навіть більше, ніж дружнє покровительство Берії.
Мені Берія також протегує, розмірковував Абакумов, він мою кандидатуру назвав, повік не забуду, зате я тепер буваю у генералісимуса частіше, ніж Лаврентій Павлович; хто знає, може, настане час мого торжества, коли я відчую, що на стіл Сталіна треба покласти ті матеріали, які без мого наказу, самі по собі надходять у цей дім, лягаючи плямою на Берію. Тут і думати нічого! А якби дізнався генералісимус про дівок маршала?! Коли б п'ять-шість, у кого цього не буває — а то ж уже до двохсот доходить! Дівок цих, як шлюшок, так і іменитих матрон, моя служба перевіряє: чи не ляпають язиком, чи немає молодих коханців з трипаком або сифілісом, чи не мають засуджених родичів…