Посол провадив далі свою розповідь про те, як Валленберг поїхав з Будапешта до Дебрецена на зустріч з представниками Червоної Армії і, виїжджаючи з міста, на вулицях якого йшли бої, зустрів російських солдатів і спитав їх про те, як краще добратися до штабу. Після цього він зник.
— Він їхав на вашій машині? Під прапором Швеції? — спитав товариш Йосиф Віссаріонович Сталін.
Посол відповів ствердно, що він їхав саме на шведській машині. Товариш Йосиф Віссаріонович Сталін поцікавився, чи відомо пану послу, що радянській авіації було дано наказ ні в якому разі не атакувати машини під шведським прапором? Посол відповів, що він дуже добре пам'ятає цей наказ і вдячний за нього Генералісимусу Сталіну. Товариш Йосиф Віссаріонович Сталін відповів, що дякувати треба не йому, а Молотову з Вишинським. «Я певен, — заявив посол, — що радянська авіація не нападала на шведський автомобіль, таку можливість ми виключаємо».
Звернувшись до т. Лозовського, товариш Йосиф Віссаріонович Сталін сказав: «Треба подивитися, чи був такий же наказ у німців і салашистів?»
Потім товариш Йосиф Віссаріонович Сталін запитав шведського посла: «Яке пояснення цьому сумному інциденту дала радянська сторона?»
Посол сказав, що ніякої відповіді не було одержано, хоч у сорок п'ятому році посол СРСР у Швеції пані Коллонтай і заступник міністра закордонних справ пан Деканозов заявили, що Валленберг перебуває під протекцією військ Червоної Армії…
Товариш Йосиф Віссаріонович Сталін припинив розмову на словах, що він обіцяє зробити все можливе, щоб вивчити питацня, підняте шведською стороною.
Запис розмови зроблено Павловим».
— Ясно? — зітхнувши, спитав Берія. — Отож… У мене раз по раз це крутилося в пам'яті… Неспокійно було на душі… Я ж був у від'їзді, коли відбувалася ця розмова, товаришу Сталіну готував відповідь Деканозов, але матеріал не задовольнив товариша Сталіна, він попросив обдумати все ще раз, але більше чомусь до цього не повертався… Їдьмо, повечеряємо на Качалова, мені сьогодні сидіти годин до трьох…
У машині замислено сказав:
— Але найцікавіше те, що через чотири дні після цієї розмови в Кремлі член Політбюро Угорської компартії Ласло Райк улаштував гала-концерт в «пам'ять про героя Рауля Валленберга»… І знаєш, з ким він радився з цього приводу по лінії Міністерства закордонних справ?
— Уявити не можу, Лаврентію Павловичу…
— І я не міг. З Соломоном Абрамовичем, нашим другом Лозовським… Розумієш, куди я хилю?
— Ні, — відверто признався Комуров. — Ваша думка, Лаврентію Павловичу, завжди така несподівана, витончена, всеохватна, що я не в силі передбачити поворот…
— Не люблю компліментів, — відрубав Берія, хоч вислухав їх до кінця. — Думка як думка, нормальна думка… Оскільки країна в ізоляції, оскільки нам потрібні контактні зони, товариш Сталін може перерішити: замість процесу над агентом гестапо Валленбергом він накаже розшукати його і подарує Стокгольму. Пояснення? У нас шведської ніхто не розуміє, немає перекладачів, не второпали, хто такий, думали, мовляв, фашист маскується. Тоді що?
— Тоді погано. Адже його сильно тисли…
— Так от, нехай з ним цей ваш Штірліц попрацює в камері, ублажить, коли, як ти мені сказав, ваш «граніт» погодиться на співробітництво. Нам потрібна правда, розумієш? Абсолютна правда!
…Повернувшись від Берії до себе, Комуров роботу на дачі відмінив: нехай Ісаєв починає «розминати» Валленберга в камері. Той тепер на допитах мовчав, вимагав побачення зі своїми шведами й матір'ю… Нехай цей самий Штірліц допоможе нам дізнатися всю правду, а там вирішимо, як діяти далі.
Влодимирський відповів:
— Але ж Ісаєв одразу попередив Валленберга, товаришу генерал: «Про справи не говорити». Він цим цілком ясно роз'яснив шведові, що камера «на підслуху»… Ми можемо дізнатися правду тільки на дачі.
Комуров підвів на Влодимирського очі:
— Наказ зрозуміли?
— Так точно, товаришу генерал.
— От і виконуйте…
…Аркадій Аркадійович зустрів Ісаєва біля дверей, передав дві радіограми від сина: «Бушують вітри, пострижусь, як ти велів, обіцяли відновити зв'язок найближчими днями». У другій, більш розгорнутій, просив поцілувати маму, дякував за те, що батько влаштував її у такий чудовий санаторій і просив негайно вислати, якщо, звичайно, це не дуже важко, набір американських вітамінів.
Аркадій Аркадійович кивнув на три коробки американських вітамінів, що лежали на столі:
— З ранку цим займався.