Ісаєв спитав:
— А як же ви йому це доставите? Там же літак сісти не може.
Аркадій Аркадійович щиро здивувався:
— Але ж вантажі ми туди з парашутами скидаємо!
Потім ще більше потемнів на обличчі і досадливо махнув рукою:
— Все ще не вірите? Пастки ставите?
— Тепер не ставлю. — відповів Ісаєв. — Відповідь логічна.
Аркадій Аркадійович простягнув йому конверт:
— Лист від Сашеньки і фотографія.
Ісаєв прочитав листа кілька разів, вдивляючись у кожен рядок, кадик ходив туди-сюди в горлі, але обличчя було непроникливим.
— Спасибі.
Аркадій Аркадійович походив по кабінету і, підвівши очі на віддушини, багатозначно подивився на Ісаєва.
Той ледь помітно кивнув: якщо тут усе знімають, то глядачеві здалося б, що він лише стомлено опустив голову.
— Всеволоде Володимировичу, я порадився з товаришами, і ми прийшли до висновку, що Валленберга не можна везти на дачу…
— В камері він говорити не буде… Ви ж фіксуєте наші з ним розмови… Я з самого початку попередив його, щоб він не затівав розмов про справу… Це ваша вина; якби ви задовольнили мої вимоги, все склалося б інакше…
— Я думаю, — після довгої паузи відповів Влодимирський, люто стримуючи себе, аби не дати цьому гаду по морді й не спитати, що він писав шведу на Біблії. — справі можна допомогти… Але це… Мені навіть страшно говорити… Це призведе вас до страждань…
— Вважаєте, що зараз я благоденствую?
— Працюєте, — сухо відрубав Аркадій Аркадійович. — Ви на службі, Всеволоде Володимировичу. Ви під погонами… Так от, коли ми повернемо вас після дводенної відсутності в камеру, то повернемо в наручниках… А зараз вип'єте таблетку брому, щоб зразу впасти на койку… Вас піднімуть… Ви знову впадете, вам накажуть встати, але ви не зможете, тоді вам оголосять карцер… Поспите в іншій камері, хоч добу… Потім знову надінуть наручники й приведуть до Валленберга. І ви сповідаєтесь йому, бо, скажете ви, цілком можливо, що вас розстріляють, а ви хочете, щоб правда про ваше життя залишилася в пам'яті бодай однієї людини…
— І я розповім йому про себе всю правду?
— Саме так.
— Він спитає, чому ви мені не вірите? — Ісаєв знизав плечима. — А коли вірите, то чому держите в браслетах і хочете розстріляти? В голові нормальної людини таке не вкладається…
— По-перше, ми вам віримо, Всеволоде Володимировичу, і ви це зрозуміли. По-друге, саме тому, що ми вам начебто не віримо, він вам повірить. І відкриється.
17
— Брехня породжує брехню, — задумливо мовив Валленберг і поміняв ганчірку, змочену в холодній воді, на розпухлих оладках-кистях Ісаєва. — Я не сказав тутешнім слідчим жодного слова брехні і чим більше переконував їх у тому, що кажу правду, тим менше вони вірили мені… А особливо, коли це стосувалося «Джойнт Дістрібьюшн Коміті»…
— Чому?
— Не знаю. Вони весь час вимагали відкрити агентуру «Джойнта» у Східній Європі… Спочатку я не міг збагнути, плутав, ви ж знаєте, скільки в Англії й Америці цих самих «джойнтів»?! Що не комітет, то неодмінно «джойнт» — «об'єднаний»… Я їм говорив, що в Штатах було тільки одне скорочення, зрозуміле всім: «Борд»…
— Я не знаю цього скорочення, — признався Ісаєв.
— Мабуть, забули, — відповів Валленберг, і Ісаєв ще раз подивувався його такту. Тільки вір мені, дружище, тільки вір, я знаю, що зроблю на процесі — «пострижись, як у Кракові»; ніколи ми з Санькою про це не розмовляли, а перервали нас саме на цьому моєму запитанні, вони змонтували плівку — це ясно. Що ж, їм за цю підступність і відповідати… І в листі Сашеньки є рядки Гумільова, вона їх недарма вставила. Я говорив їй у Владивостоці, що цей поет несе в собі повсякчасне відчуття тривоги й невіри в реальність того, що відбувається.
— Ви просто забули, — повторив Валленберг, спохмурнівши, наче хотів прийняти трудне рішення. — Першим забив тривогу про тотальне знищення всіх євреїв, що живуть у Європі, британський міністр Антоні Іден у своєму виступі в палаті общин, що рівнозначно зверненню до всієї імперії… Але при цьому британці прикидалися: насправді вони не хотіли пускати євреїв у Палестину: «можливе непорозуміння з арабами». Скрізь і всюди «поділяй і владарюй», як прикро це, як усталено… Ви знаєте, що Лондон запропонував Рузвельтові провести нараду про гітлерівський геноцид євреїв? І що той спочатку відмовився?
— Не знав. РСХА таких відомостей не мало…
— Британські служби вміють зберігати свої таємниці, — сказав Валленберг, й Ісаєв одразу відзначив, яка небезпечна ця його фраза: почнуть мотати, звідки йому це відомо… Якщо не гестапівський шпигун, то британський — а їм все одно…