Якось Георгій Федорович Александров, начальник Управління агітації й пропаганди ЦК, запропонував Сталіну ознайомитися з цілком секретними перекладами щоденників «кульгавого» — так, з легкої руки Деканозова, в близькому оточенні Сталіна називали рейхсміністра пропаганди Геббельса.
Сталін байдуже кивнув на стіл: мовляв, залиште, буде час — подивлюся, але не обіцяю, зайнятий…
Читав усю ніч, насилу стримував себе, щоб не робити олівцем поміток (на «Майн кампф» наслідив, не міг собі цього простити, тим паче що екземпляр був не його, а Ворошилова, випустив ще Зінов'єв у 1927-му для членів ЦК — «загроза № 1»; просити, щоб повернув, не можна, неодмінно погортає, він хоч і простак, але дока). А часом буває гірше, захопившись, він підкреслював нігтем, тюремна звичка; до речі, відучив співкамерник Вишинський: «Коба, у вас міцна рука, давите великим пальцем, дуже помітно, охранка вміє працювати з книжками арештантів (сиділи в Баку), можуть набрати на вас матеріалів, будьте обережні».
Найбільше цікавився церемоніями зустрічей фюрера з нацією — Геббельс організовував це артистично, особливо з дітьми й бабусями, неодмінно в невеликих містечках; справжня легенда, яка залишиться у віках, народжується в сільській місцевості, місто миттю поглинає всі новини, розчиняє їх у собі; безґрунтовність інтернаціонального «асфальту» загрожує втратою національної пам'яті. Молодець Геббельс, дивився в корінь; якщо Петро вчився у шведів, чому нам не повчитись у німців?
…Сталіна зацікавив цей розділ ще й тому, що він на відміну від Гітлера, який любив видовища, вважав за краще триматися в тіні; по-перше, він дуже добре знав росіян, їхню стриманість, у чомусь навіть затисненість, а по-друге — боявся зруйнувати ореол, створений пропагандою: замість високого, широкоплечого російського воєначальника і вченого — тільки тому Вождя — люди побачать рябого, плішивого, маленького чоловіка з прокуреними зубами, сивого й повільного, який боїться, що його може обступити тісна й задушлива юрба незнайомих йому людей.
Наступного дня Александров помітив свою папку точнісінько на тому ж місці; подумав, що Сталін не прочитав; той, вловивши погляд академіка, посміхнувся:
— Якось іншим разом подивлюся… Спасибі… Можете взяти, не було часу…
…Через чотири роки Александров переконався, що Сталін цю папку з рецептами «як робити фюрера» прочитав. Оскільки його останні зустрічі з народом відбулися в кінці двадцять дев'ятого, коли він виїхав до Сибіру в пору трагедії з хлібозаготівлями, настав час дати новий привід для розмов: для цього поетові Долматовському дозволили надрукувати поему про поїздку Вождя на фронт, до солдатів, — розраховано на інтелігенцію; в Понирях і в Орлі, заздалегідь нашпигованих охороною, Сталін пройшовся по вулиці біля станції, де працювали будівельники: назавтра про це знала вся Курська залізниця; на шосе з Сочі в Гагру шофер його машини зупинився біля хлопчика (відділ охорони заздалегідь підібрав росіянина, Колю Саврасова; грузина, абхазця чи вірменина — їх коло Адлера багато — рішуче відкинули); того ж дня радувалося все Чорноморське узбережжя.
Під час відпочинку на своїй скромній невеличкій дачці біля Сухумі (всього сім кімнат, кінозал та більярдна) Сталін зайшов у триповерховий будинок, де жила охорона, і, не звертаючи уваги на майорів та полковників, що виструнчились перед ним, спустився в підвал, згадавши, що туди кинули всю бібліотеку, після того як спочатку Троцького, а потім Бухаріна вивели з Політбюро.
Пробув він там дві години, не менше; сидів на краєчку якогось скрипучого ящика, перечитував Троцького; переживав при цьому нез'ясовне йому самому почуття поблажливо-співчутливого захоплення стилем «ворога-брата». Знайшов бухарінський томик, написаний у двадцятому, «Економіка перехідного періоду»; тоді Врангель і Слащов кинули клич:
«Червоних у полон не брати — землі немає! Вішати вздовж доріг без суду!» Саме він, Сталін, перший подзвонив Бухаріну: «Чудова робота», Ленін трохи покритикував, а загалом схвалив роботу «червоного академіка»; Троцький посміхнувся: «Граємося в якобінство? Ну-ну! Пора думати б про метал та залізниці, які наші революційні «троглодити» пропонують зруйнувати, бо їх будували буржуї…»