…Звідки англійці могли взяти фото Сашеньки, спитав себе Ісаєв. Це запитання не полишало його, породжувало якесь напружене почуття, воно ще не оформилося в думку, але вже затаїлося в усій його істоті.
Йде гра, йому це було ясно, йде за тими правилами, які він ще не зміг збагнути, але вони, ці правила, були витончені, бездоганні за формою, та до того ж ще й занадто приховані.
Цей Макгрегор легко довів мені, що він знає про Штірліца, Ісаєва, про Сашеньку і, нарешті, про Пола Роумена. Це дуже багато, це успіх, я в нокауті. Але чому він не закріпив своєї позиції наступом? Чому? Англійці — при всьому їхньому такті — жорсткі політики, їхній національний характер найдужче виявляється у спорті: вони подарували світові теніс, футбол і бокс, вони вміють силою, виснажливо, але тактовно атакувати, чому ж не атакував Макгрегор? По-моєму, його взагалі не дуже й цікавили мої відповіді, він добивався іншого. Чого?
…Чоловік у напіввійськовій формі без погонів увійшов до нього з підносом, як і ввечері: тарілка з вівсянкою, шматок хліба з сиром і чашка з неміцною кавою. Як і ввечері, він діждався, поки Ісаєв закінчить сніданок, забрав спочатку, тарілку, а потім уже чашку й ложку.
— Коли у вас час прогулянок? — спитав Ісаєв.
— У нас поки що немає прогулянок.
— Чому? Мене покарали?
— Спитайте про це того, хто веде вашу справу.
— А бібліотека? Я можу користуватися послугами тюремної…
— Тут не тюрма.
Чоловік вийшов, тихо причинивши за собою масивні, на пневматиці, двері…
…Через п'ять днів знову прийшов Макгрегор, простяг Ісаєву аркуш паперу:
— Розпишіться.
Ісаєв прочитав текст: «На вимогу штандартенфюрера СС Штірліца, який свідчить про свою належність до російської розвідки («М. М. ІСАЄВ»), вищеназваний Штірліц передається радянським властям».
Хвацька закарлючка замість підпису під текстом: «помічник начальника відділу»; дата; ні номера, ні печатки.
— Згодні з таким рішенням? — спитав Макгрегор.
— Цілком.
— Прошу дописати: «З рішенням згоден». І розпишіться. Тим прізвищем, яке для вас найбільш зручне.