Прикидку зібраного рукопису Сталін, як це було заведено з ленінських часів, пустив «по кругу», розіславши членам Політбюро; знову чекав бодай одного знаку запитання на полях: «Яка імперія мається на увазі? Британська? Але її більше немає. Отже, Російська?..» «Чому «Жовтневий переворот»? Так про нас писали білогвардійці».
Однак ніхто не зробив жодного зауваження, лише захоплені відгуки!
Писали членам ПБ їхні помічники, самі не можуть, а який помічник рискне підставляти свого шефа?! Ось він, механізм, якому віддано роки праці, ось вона, Система, яка гарантує єдність рівних при беззаперечності Суду Першого!
…Коли книжка вийшла, її переклали всіма мовами світу й ввели в курси всіх університетів, Сталін, перегортаючи свій труд (вже звик до того, що писав він, тих, хто готував, просто викреслив з пам'яті), раптом натрапив на фразу: «Мова вмирає разом зі смертю суспільства. Поза суспільством немає мови».
Як завжди, Сталін дозволив собі почути цю фразу, полюбуватися її безапеляційною карбованістю, а потім раптом рвучко підвівся з тахти: «А латинь?! Чи давньоруська?! Це ж нісенітниця якась? Мови живуть без суспільства!»
Він зразу витяг папку з «нарізами» — був певен, що цей ідіотизм вписав у текст якийсь ворог; з прикрою втомою побачив свій олівець; сам писав; «жоден з академіків не наважився сказати, що це абракадабра… А хто винен? Я, чи що? Їхній рабський характер винен, їхній вроджений страх винен, не я!»
Подзвонив міністрові державної безпеки й попросив підготувати на ранок (було вже близько четвертої, незабаром світатиме) документи з негативними відгуками найзапекліших антирадянщиків з приводу брошури «Мовознавство».
…Міністр зразу поїхав до себе, підняв на ноги заступників, але, ознайомившись з відгуками, зрозумів, що Сталіну, принаймні, особисто він, їх не понесе. Як він може покласти на стіл генералісимуса, наприклад, таке: «В умовах сталінської темниці, при небувалій в історії людства особистій диктатурі, коли люди вимушені зі сльозами показного щастя називати «день» «ніччю», а «зло» «добром», як може «комуністичний імператор», який знищив цвіт країни, терпіти висловлювання академіка Марра про те, що «мова» (звукова) стала тепер вже здавати свої функції новітнім винаходам, що перемагають простір, а мислення йде вгору від невикористаних його накопичень у минулому… Майбутня мова — мислення…». Як може терпіти подібне Сталін, який забороняє саму думку, розстрілює видатних учених Росії, проголошує біоніку «мракобіссям», кібернетику — «підступами єврейських космополітів», а генетику — «змовою світового сіонізму»?! В принципі ми можемо радіти з цього, бо Сталін зримо довів, що комунізм не має будь-якого здорового глузду, коли забороняє розробляти першооснову військової науки — кібернетику, але ми не можемо не співчувати великому Народові, який попав у лапи тирана…»
Далі міністр не читав, а сказав собі, що він не має сили бачити цю гидоту заздрісних інтриганів, куплених американською розвідкою; наказав підібрати відгуки з ліворадикальної преси — комуністичні газети Сталіна не влаштували б, він вимагав абсолютно «неупереджену інформацію». Сяк-так настригли.
Сталін приїхав на роботу раніше ніж завжди, не о першій, а о дванадцятій: кивнув міністрові, взяв у нього з рук папку й сказав:
— Ждіть вказівок.
Той ждав вказівок до п'ятої вечора, коли Сталін вирішив щось попоїсти; вийшов зосереджений; здивувався:
— А ви тут що робите? Я ж сказав — спасибі, ви вільні…
…Найбільше Сталіна умиротворили слова в статті італійського журналіста, який, наводячи його, Сталіна, пасаж про те, що «ніяка наука не може розвиватися й працювати без боротьби думок, без свободи критики», підкреслював, що генералісимус показав ученим у Росії, які занадто перегнули палку в плані критики Менделя й Моргана при очевидному потуранні Жданова, що претендував на роль ідеолога, хто насправді є істинним мислителем Росії. Саме Сталін не просто не заглушив критики, як це робив Жданов, а, навпаки, безстрашно закликає до неї — ось зразок мудрої державності, даний тому ж Білому дому, що погруз у полюванні на відьом; «один — нуль на користь Джузеппе Сталіна; комуністичний випускник семінарії дає фору політикам із світською освітою…»
…А й справді, подумав Сталін, наша, семінарська, істинно теологічна освіта була значно глибшою і в чомусь практичнішою від гуманітарної, хоч нас привчали до таїнства спілкування з вічними постулатами, а світська школа давала досить широкий розкид знань, але без тієї одержимої систематичної зосередженості, якої від нас вимагали.