…Ніколи, в жодному своєму виступі Сталін не задирав злобно ні віри, ні релігії, дозволяв собі лише іноді трохи зачепити «боженьку», та й то у фольклорному смислі, зрозумілому народові, яким він повністю правив. (І все-таки священиків, справжніх подвижників Віри, кидав у тюрми, нещадно гноїв у таборах, розстрілював.)
Якби я сів на лаву історичного чи юридичного факультету, признався він собі якось, не бачити мені як своїх вух ні перемоги над опонентами, ні, як наслідок цього, партійно-державного лідерства. Мені протистояли всі — всі без винятку члени Політбюро Леніна і більшість його ЦК, з подивом думав він, часом не вірячи собі самому, а тепер вони стали шпигунами, диверсантами, ворогами народу, інформаторами гестапо; такими й залишаться на віки в пам'яті росіян.
Що дало мені силу мовчати, коли славився Троцький? Таїтися, поки в Кремлі правили Каменев і Зінов'єв? Коли я зрозумів, що настала мить готувати Каменева й Зінов'єва до удару проти Троцького, лякаючи їх тим, що він, герой Жовтня, голова Петроради і Військово-революційного Комітету рано чи пізно звалить їх, ленінців, щоб стати на чолі партійної піраміди і підмінити вчення Старика своїм, цілком сформованим; троцькізм був дуже популярний в Італії, Німеччині, Франції, Мексиці — особливо після введення непу: «крок назад від революції»…
До мене прийшли видіння, думав Сталін; я почув голос Божий, інакше моя перемога нез'ясовна; всім цим крикам про мою геніальність — гріш ціна, посади на моє місце йолопа, і його славословитимуть. Так, було Одкровення.
Він ніколи не міг забути, з яким блиском Каменев і Зінов'єв розчавили Троцького на Тринадцятому з'їзді партії — першому, який проходив без Старика. Троцький тоді попереджав, що РКП(б) на грані кризи, з'являється партійна бюрократія, цифри й звіти підміняють життя, тасується колода одних і тих же бюрократів, тоді, як головну ставку партія має робити на молодь, особливо студентську, тобто ту, що, закінчивши громадянську війну, за ленінським закликом вирішила вчитися, вчитися і ще раз вчитися.
Сталін згадав, як він тоді легко підшліфував антитроцькістський погром, який учинили «його євреї», заявивши себе при цьому майстром «товариських компромісів». На догоду Каменеву й Зінов'єву, що вимагали залучити в ЦК якнайбільше робітників і «зміцнення» Політбюро за рахунок саме російських товаришів, котрі знають село не з чуток, він підняв Бухаріна і Рикова: «ось монолітна єдність істинних ленінців». Тоді ж Троцького попросив зосередитись не лише на армії, а й на металургії і концесійній політиці — зробив це шанобливо, по-товариському, звертаючись не як до рівного, а, як до визнаного лідера.
А зразу після цього, провів таємну нараду з Бухаріним та Риковим: «Каменев і Зінов'єв ніколи не змиють з себе жовтневої плями, до того ж вони внутрішньо бояться справного мужика і непу, чи не пора вам, інтелектуалам і практикам ленінізму, брати на себе важкий тягар влади?»
І знову до мене прийшло видіння, подумав Сталін. Сам би я не зміг так точно розрахувати час. Це був голос з неба. Тепер можна признатися собі в цьому… Я знайшов найпотрібніші слова: «беріть на себе тягар влади». Я? Нічого я не знайшов… Я лише сказав те, що було угодно тому, хто вів мене тоді й веде понині…
Через рік Бухарін напав на Каменева й Зінов'єва; Сталін і Троцький зайняли очікувальну позицію: «два видатні вожді сучасного ЦК» сиділи в президії поряд, кілька разів перекинулися записками, кілька разів обмінялися цілком коректними репліками; саме тоді Бухарін, Риков, Ярославський і Каганович закопували Каменєва, Євдокимова і Зінов'єва при мовчанці Троцького і беззахисній спробі Надії Костянтинівни врятувати старих друзів Ілліча…
На наступному з'їзді Троцький увійшов у блок з Каменевим і Зінов'євим, але було вже пізно — торжество Бухаріна, який відстояв справного мужика й неп від нападок «ліваків», було абсолютним, лінія Бухаріна — Рикова — Сталіна перемогла.
І зразу після цього таємні емісари Сталіна — після того як Троцького вислали в Туреччину (нехай мусульмани поживляться гарячою єврейською крівцею) — зустрілися з Каменевим і Зінов'євим: «Так, товариші, в чомусь була ваша правда, коли ви виступали проти мужицького ухилу, але ніхто не міг уявити, що Бухарін і Риков так відкрито відхиляться вправо, час діяти; Сталін один безсилий, починайте атаку в партійній пресі.