— Так-ак, т-товаришу Сталін, з-згоден, — відповів той, заїкаючись ще більше, ніж завжди.
Берія розумів, що коли заарештують Молотова й Ворошилова, то з них цілком можуть вибити показання і на нього з Маленковим.
Тому через тиждень після арешту Абакумова він подався до Суслова. Потім, порадившись з Хрущовим, якого Старець перевів до Москви першим секретарем міськкому, — чого мужика боятися, не конкурент, освіта не дозволяє, але в розкладі сил необхідний, врубає, коли треба, від усього серця — Берія поїхав до Маленкова.
— Єгоре, я подивився абакумівські справи з лікарями, яких він прикривав, і мене охопив жах: а якщо єврейські демони вирішать мститися нам і повернуть свій удар проти товариша Сталіна? Ти уявляєш собі, що трапиться з нами, батьківщиною, світом нарешті?!
Маленков підвівся з-за столу:
— Невже вони підуть на таке?!
— Ти вважаєш, що це неможливо? Тоді я знімаю питання. Просто я не міг з тобою не поділитися… Все-таки Йосифу Віссаріоновичу за сімдесят, ми мусимо берегти його, як батька…
— Ні, ні, добре, що ти підняв це питання… Що треба зробити?
Берія, готуючись до цієї розмови, заново переглянув усі матеріали, пов'язані з хворобою Леніна, коли Політбюро доручило генеральному секретареві Сталіну особисту відповідальність за лікування Ілліча.
Навчений читати не тільки рядки, а й типову візантійську міжрядковість, Берія чимало зрозумів, і вкотре вже злякався вседозволеної підступності Старця.
— Зробити можна лише одне: провести на Політбюро рішення про твоє призначення на посаду відповідального за стан здоров'я товариша Сталіна.
Маленков довго дивився в холодне обличчя Берії, виразу очей маршала зрозуміти не міг, блищали скельця пенсне, потім відповів:
— Я завтра ж внесу на Політбюро пропозицію про надання тобі функції особисто відповідального за стан здоров'я Йосифа Віссаріоновича…
…Що й треба було довести!
Коли рішення винесли (всі проголосували «за», лише один утримався — Сталін: «Я себе чудово почуваю, даремно ви це затіяли», але при цьому дивився на Маленкова з добротою), Берія зустрівся з Комуровим і сказав під час прогулянки по алеях Срібного бору:
— Включай у роботу того самого слідчого… Як його? Забув прізвище… Ну, ти його взяв «на підслуху», він Гітлера хвалив…
— Рюмін, — сказав Комуров. — Підполковник Рюмін.
— Ти від нього подалі відсунься, — мовив Берія, — щоб ніхто й ніколи не прочитав ніяких твоїх з ним зв'язків… Передай комусь з нових ігнатьєвських хлопців… Не сам, а через треті руки…
— А в яку роботу його включати? — спитав Комуров. Берія відповів не зразу, ще глибше засунув кулаки в кишені піджака, кілька хвилин йшов мовчки, у важкому роздумі, потім спитав:
— Хто в тебе є з надійної агентури в Кремльовці? З лікарів, що працюють там постійно?
Комуров почав неквапливо перелічувати, загинаючи коротенькі пальці.
— Євреї не годяться, — уважно вислухавши його, сказав Берія. Попросив розповісти про кожного докладніше; слухав, закарбовуючи в пам'яті, завмерши. — А ось ця твоя Тимашук… Вона кардіолог?
— По-моєму, сидить на електрокардіограмах.
— Ця годиться… Хто її вербував?
— Абакумівці.
— Чудово. Підведи до неї когось з абакумівських хлопців, які ще не заарештовані, нехай вони попрацюють з нею, нехай підкажуть, як написати лист у Міністерство держбезпеки, мовляв, у Кремльовці діє банда лікарів-убивць, єврейська змова проти членів Політбюро, а головне проти товариша Сталіна.
Берія помітив, як червонопикий Комуров зблід, понизив голос:
— Кого називати? На ім'я? Чи взагалі?
— Хто тебе в Кремльовці лікує?
— Постійно — Коган… Горло веде Преображенський… Єгоров — консультує…
Берія поморщився:
— Потрібні євреї. Коган, його брат, мій лікар — Фельдман, брат Міхоелса професор Вовсі, професор Зеленін, теж єврей, до речі… Але — тебе немає в усьому цьому. Ти — людина-невидимка. Недремне всевидюще око. Донесення цієї самої Тимашук мусить потрапити в руки Рюміна… Твої люди, які мають на нього вплив, допоможуть йому написати листа Сталіну… Мені — ні в якому разі. Тільки копія… Строк даю мінімальний. Як поводиться міністр Ігнатьєв останніми днями?
Комуров усміхнувся.
— Хоч і хворий, але пообіцяв навчити всіх нас працювати без білих рукавичок…
— Це в зв'язку з чим?
— Лозовський, Перец Маркіш, Бергельсон, Фефер, словом, Єврейський антифашистський комітет…
— Правильно, — Берія кивнув. — Хазяїн підганяє, та й костоломам не терпиться спробувати димної крівці…