…Насипавши з великої супниці харчо, звернувся до Берії:
— Покуштуй перший. Якщо несмачно — виплюнь. Не одводив примружених очей від обличчя Берії, який з жадністю їв харчо.
Всі інші страви їв лише після того, як закінчували Берія й Булганін з Хрущовим.
В кінці вечері подобрішав:
— Одному нудно, будемо тепер разом вечеряти… На прощання сказав:
— Завтра присилайте нових ескулапів, нехай оглянуть…
Діждавшись, коли машини Хрущова й Булганіна від'їхали, Берія сказав з прикрістю:
— Товаришу Сталін, мерзотника Абакумова не я призначав, а Жданов… Підніміть архіви — його резолюція стоїть… Хіба я міг тоді заперечувати? Я ж у кандидатах ходив… Абакумова наші люди викрили, Комуров його викрив, товаришу Сталін…
Сталін довго, невідривно, ворушкими очима дивився на Берію, потім, обернувшись, кинув:
— Коли щось трапиться зі мною, тебе першого повісять… Як паршивого кінто… Рюмін — талант, бережи його… Він ненавидить Сіон, і правильно робить… Усі вороги народу — жидівня, починаючи з Троцького, я їм завжди впоперек горла стояв…
Напружившись, стримуючи нервовий дрож, Берія відповів:
— Не тільки їм, товаришу Сталін… У мене є один нелегал, може, пам'ятаєте, він розгадав переговори американців з німцями в Берні… Юстас, він же Штірліц… Коли б я вам його привіз, він би таке розповів про коріння, про союз євреїв і американців з гестапо.
— Я нікого не прийматиму, — відрубав Сталін. — Нехай напише і дасть показання на процесі… Якщо знав — чому мовчав? Єврей, звичайно?
— Росіянин.
— Штірліц — не російське ім'я… Пройде на процесі як єврей, повісимо на Лобному місці поряд з бузувірами…
Берія вирішив розіграти цю свою останню карту, бо подивувався міцній зібраності Старця, хорошому кольору обличчя і знову набутому спокою.
«Коли він протримається ще рік, — сказав собі Берія, — всім нам кінець, хіба що Шкирятова пощадить і Суслова, часу в мене більше немає…»
Тому його агентура вселила в людей професора… Тареєва, нового керівника бригади лікарів, думку про те, що необхідно відмінити всі ліки, які досі приписували Сталіну «єврейські вбивці в білих халатах». Більше того, оскільки заарештовані лікарі насамперед побоювалися інсульту Вождя (виходили його після інфаркту і двох передінсультних криз), зараз треба зосередитись на профілактиці шлунка, активній вітамінотерапії (Сталін знав, що Гітлера тримали вітамінами), а всі судинорозширювальні препарати відмінити…
Військовий фельдшер — Сталін звав його Ніко — нові призначення схвалив, порадивши при цьому:
— А взагалі треба пити кальцекс, Коба… Не шкодить і для профілактики добре.
Оскільки курс лікування, прописаний «вбивцями» з «Джойнта», відмінили (якби він дотримувався його, невідомо ще, скільки б прожив), стан здоров'я Сталіна погіршувався з кожним днем; він забороняв собі признаватися в цьому; більше того, робочий день тепер починав не о дванадцятій, а на годину раніше й спати лягав удосвіта; багато читав, намагаючись цим притлумити темну лють, яка душила його, як тільки згадував Вовсі, Виноградова чи братів Коганів. Іноді відчував, як давить кадик і запаморочується голова; пив кальцекс.
Готував їжу сам на маленькій електроплитці.
Коли його розбив інсульт і він не відчинив дверей своїх покоїв, охорона подзвонила Берії, той велів зламати замок. Побачивши Сталіна, який лежав у дивній позі, одягнений, і дивився на нього благально, гнівно крикнув охороні:
— Ви що, не розумієте?! Товариш Сталін хоче заснути! Не заважайте йому!
…Професор Тареєв, якого викликали лише на другий день, тремтів увесь, не володів руками, плакав; застосовувати ті препарати, якими Виноградов і Вовсі врятували Сталіна сім років тому, не мав права; міністр Ігнатьєв дав усну рекомендацію слідчим провести з «лікарями-вбивцями» консиліум з приводу стану здоров'я «неназваного пацієнта».
Після смерті Сталіна перший заступник Голови Ради Міністрів і міністр внутрішніх справ Берія (МДБ ліквідували зразу), «людина номер два», викликав до себе Абакумова, розмовляв віч-на-віч п'ять годин; у карцер Абакумова посадили колишнього генерала Рюміна.
Незабаром «лікарів-убивць» реабілітували: повідомлення в «Правде» було дано від імені МВС СРСР Берія почав тур боротьби за лідерство, його ім'я стало популярним серед радянської інтелігенції.
Хрущов, розуміючи, що такого попускати не можна, опублікував в «Правде» статтю про порушення законності в колишньому МДБ.
Берія вирішив відповісти ударом на удар: вніс пропозицію на ПБ про нормалізацію стосунків з Тіто («ця справа — фікція і дуте провокаторство, інтрига»), вихід на міжнародний ринок і налагодження політичного діалогу із Заходом («ми відстали в технології на десятиліття»), запропонував зняти з посади першого секретаря ЦК Компартії України Мельникова, замінивши його істинним українцем (припинивши таким чином насильницьку русифікацію республік, повернувшись «до норм ленінського соціалістичного інтернаціоналізму», висловленого в Заповіті). Не забув він і про емоціональний аспект боротьби за лідерство: наказав знайти в таборах та тюрмах колишніх нелегалів, підгодувати їх, підлікувати й дати про них серію матеріалів у газетах: «У МДБ були не тільки садисти, такі як Рюмін, ставленики тирана, а й справжні герої в боротьбі з нацизмом».