Розділ 1. Погане передчуття.
За одним з фіолетових столиків «Рендеву-кафе» сидів Роман Кошовий. Було видно неозброєним оком, що його щось бентежило.
Коло Роми лежав скромний букет з трьох білих троянд. Квіти були оповиті пурпуровою стрічкою.
- Блін, вона ж не любить квіти, - думав про себе Роман.
Та прийти з пустими руками до коханої дівчини, ще й у день її народження студент не міг собі дозволити. Кошовий дивився у вікно, нетерпляче бажав побачити її ту, що заставляє серце битись частіше.
За вітриною кафе вечір помалу заповняє вулиці міста. Стомлене сонце лягає на спочинок, до наступного свого відродження. Люди хаотично проходять. Як завжди кудись спішать, не звертаючи уваги на красу, що їх оточує.
Запах кави заповнив все бузково-біле приміщення. Майже всі столики забігайлівки були зайняті. За барною стійкою, ретельно натираючи мокрі горнятка з-під кави, стояла барменка бальзаківського віку. Вона так сильно натирала щойно помиті чашки, що, здавалось, вони от-от тріснуть в її руках. Жінка мала дещо пишні форми. Поглядом вона дірявила вілвідувачів, ледь стримуючи свою агресивність.
Офіціантка, немов бджілка, літала від столика до столика, запилюючи відвідувачів позитивною енергію, що так і била фонтаном з широкої білосніжної посмішки. Дівчина ховала її за яскраво-червоними губами, які особливо привабливо виглядали на фоні чорного, дещо кучерявого волосся красуні.
Темно-фіолетова футболка з білим комірцем та такого ж кольору коротка спідниця облягали прекрасні форми офіціантки. Коли вона пурхала поміж столиків, шпильки її взуття елегантно стукали по біло-фіолетовій плитці забігайлівки. Вони ще задовго до приходу бджілки попереджали стукотом про її появу. Від кожного кроку її сідниці звабливо похитувались та, як магніт, притягували погляди сильної половини.
- Та де вона є? - хвилювався хлопець.
Роман продовжував дивитися на вулицю. На білій сорочці з рослинним орнаментом були помітні краплі поту. Чорна осіння куртка поверх сорочки припарювала тіло Кошового. У кафе було трохи душно. А можливо, це були нерви. Студент скинув чорну куртку і поставив її на диванчик коло себе. У Роми було погане передчуття, що рідко підводило його.
Він ненадовго зайшов у ступор і не почув прекрасного стукоту кучерявої брюнетки, що підійшла до його столика.
- Перепрошую, Ви щось замовили? - цими словами офіціантка привела Кошового до тями.
Інстинктивно погляд студента притягнули до себе груди брюнетки, що мало не випадали з тісної блузки до якої був причіплений білий бейджик, на якому писало ім’я дівчини - Соломія.
- Ні, ні. Я тут декого чекаю. Як вона прийде, то ми вже разом щось замовимо. Добре? - дещо невпевнено сказав юнак.
- Гаразд. То меню я ще залишаю? - з посмішкою спитала офіціантка.
- Мг, - ствердно відповів Рома.
Дівчина пішла, плавно похитуючи стегнами. Проте студент навіть не підвів очей, аби подивитись на погойдування сідниць красуні.
Романова голова була забита тільки одним - Діаною. Кошик ретельно все прорахував: улюблені квіти, улюбленого кольору, улюблене кафе, що ще й в перекладі з французької звучить як «вечірнє побачення». Всі ці дрібниці мали збільшити шанси Роми у створенні незабутнього дня народження коханої, білети на який ховались у кишені чорних джинсів хлопця.
Тишу, що наповнювала кафе, та ніби ховалася поміж фіолетовими диванчиками «Рендеву», раптом зруйнував буревій, який увірвався через двері. Троє людей у масках залетіло у забігайлівку.
- Всім не сіпатись, блядь! Коротше, це пограбування, на хуй! - закричав грабіжник у масці лисого мужика.
Злочинець був вдягнутий у чорно-біло-синю спортивку, що як і маска була явно завелика на нього. Спортивка робила синтетичні хвилі на животі двійника Фантомаса. Потерті сині джинси були заляпані червоно-бордовими плямами, що були дуже схожі на кров.
Бандит був налаштований рішуче. Затиснутий у його правиці пістолет, націлювався на барменшу. Перелякана жінка підняла руки, у яких були ганчірка й горня. В лівій руці злочинця був світло-синій сміттєвий кульок.
- Коротше, кажи, рижа сука, де тут кухня, на хуй! - звертався він до працівниці.
Перелякана жінка ганчіркою показала на двері, що знаходились праворуч.
За «лисим» грабіжником озвався його поплічник. Його лице ховала дитяча маска кролика.
- Суки, повитягали кошильки й телефони на стіл, блядь! Руки, поставили на стіл так, щоб я їх бачив, сука! Бігом, блядь, хуєсоси!
Дуло його чорного пістолета спрямовувалось на відвідувачів, що сиділи праворуч від дверей. Воно дрижало у руках злочинця. В іншій руці «бомбили» шарудів чорний помнутий пакет «Boss». Голову грабіжника закривав капюшон батніка. З-під капюшона виривались на волю русяві кучері бандита. Великий білий напис на грудях - «Reebok», був заляпаний кров’ю. Зробивши поворот на сто вісімдесят градусів він люто прокричав: