- Це буде дома, а зараз ми в школі, - холоднокровно практикант.
- Що ти заливаєш, я таке пальто на «гумі» бачив за двісті гривень, - глузливо Коля Магас.
- А ну тихо сидіть! - історик підійшов до дверей двісті другого кабінету і вставив ключ у замок.
Коло нього зібрався 11-В.
- Що на підлогу сідати, Роман Іванович? - знову вставив свої п’ять копійок Сергій.
- Так, сідай, Клим’юк на підлогу, лиш куртку мені не замасти, - намагався повернути ключа, який, зараза, ніяк не піддавався.
На чолі Романа з’явились краплі поту. Студент вертыв ключем вліво- вправо, та він повертався хіба що на один градус.
- Ура, сьогодні не буде історії! - голосно сказав хлопець у синьо-чорній клітчастій сорочці.
- Не виводи мене, Коля! - сердито відрізав практикант, намагаючись перекрутити ключ у замковій серцевині.
- Дайте я спробою, -вчувсяся бас Діми Рожніва.
Високий дужий хлопець у сірому батніку взявся за ключ пальцями правої руки. Притиснувши лівим плечем двері, він зміг їх відчинити.
- Все готово, - констатував Дмитро.
- То чого стоїмо?! - звернувся до цілого класу Роман.
- Заходим! В темпі, в темпі, - жестикулюючи правицею, показав учням дорогу у клас.
11-В заходить у кабінет. Останнім зачиняє двері Кошовий. Забравши свої речі у Сергія і Юлії, він починає готуватися до уроку.
У кабінеті історії піднімається великий шум, що дуже починає дратувати барабанні перетинки молодого спеціаліста.
- Тшшшш! - голосно шипить на клас Рома.
У відповідь йому кілька розбишак:
- Тшшшш!
Решта класу починає сміятись.
- Що так важко спокійно приготуватись до уроку без цього всього, - з відчаю промовляє Роман Іванович.
Клас, прислухавшись до тимчасового наставника, зменшує оберти. Розгорнувши журнал на потрібній сторінці, студент встає.
- Добрий день! - жестикулюючи руками, показує 11-В, що треба піднятися.
Клас від цього не в захваті. Школярі неохоче відривають свої м’які частини зі стільців. Ще з меншим задоволенням вони вітаються:
- Добрий день!
- А Світлана Тарасівна сьогодні буде на уроках? - запитує в Романа Наталя Захарко.
- Ні. Ніби не знаєте, що Світлана Тарасівна заслабла, - відповідає Кошовий.
- Ура!!! Є!! - зривається більша частина класу.
- І так, ще п’ять уроків сьогодні, йоб твою мать! - подумки лається на себе і весь світ Кошовий.
Розділ 5. Непроста справа.
Цього ранку біля УМВС України в Івано-Франківської області, як ніколи, багато людей. На стоянці коло нього було видно машини з великими написами ТСН, ICTV та Новий Канал. Ще б пак, не кожного дня у місті відбувається таке. Репортери і невеликий натовп практично заблокували вихід з будівлі. Всі в очікуванні пояснень та коментарів у зв’язку з останніми подіями.
З управління виходить чоловік у міліцейській уніформі. Це Степан Маленький, речник обласного УМВС України. На нього одразу нападають репортери, тикаючи під рота різнобарвні мікрофони. Позаду журналістів якісь люди вигукують незрозумілі фрази, перебиваючи Степана.
- Шакали! - промовляє слідчий Андрій Возняк.
Він спостерігав за подіями з вікна свого кабінету.
Це був кремезний чоловік у сірому костюмі з коричневою краваткою. На шкіряному поясі міцно трималась кобура із зарядженим пістолетом. На чолі Андрія було видно глибокі залисини. На скронях русяве волосся з’їдала сивина.
Слідчий пальцями лівої руки розширював проміжки між жалюзі. В іншій руці Возняка була горнятко еспресо, яку щоразу підносив до губ чоловік.
- Це їхня робота, Андрію, - виправдовуючи репортерів, промовив Михайло Пучков.
Високий брюнет у темно-синьому піджаку з такого ж кольору краваткою. З піджака випирала кобура від пістолета, що трималась на підтяжках Пучкова. Він сидів на дерев’яному стільці навпроти столу, заклавши ногу на ногу. Михайло також попивав гарячу каву.
Пучков був працівником Департаменту карного розшуку. Його прислали зі столиці на допомогу місцевим слідчим у затриманні маніяка.
- Їхня робота, йоб їх мать! Ой, вибач, - відходячи від вікна, сказав Возняк.
- Та нічого, - працівник Департаменту сьорбнув напій.
- Просто мене бісить вся ця ху... чортівня. Ніби в країні мало проблем, крім цього дрочуна. Роздувають з мухи слона, гниди! Краще б на Донбас їхали знімати, шакали, - смакуючи гарячу каву, роздратовано мовив слідчий.
- Треба ж людей чимось відволікти від АТО, - спокійно промовив Пучков, при цьому розглядаючи кабінет колеги.
Невелике приміщення, посередині котрого знаходився світло-жовтий стіл Андрія. Навпроти нього стояла шафа темно-коричневого кольору. Позаду крісла Возняка висіли дві полички. На нижній стояло кілька записників і книг. Верхня була зайнята вазоном. Рослина цвіла білими квітами, вносячи життя у похмуру кімнату.