- Відволікати?! То хай «Ну погаді» показують, а не це. Вони ж сіють паніку серед людей! Он скільки зібралось, - Андрій показавл рукою на вікно.
- Хай люди знають, щоб не попасти до рук цього збоченця, - спокійно мовив Михайло, роблячи ковток чорної кави.
- То так всі знають. Це тобі не столиця, Михайле. Тут все про всіх знають. А ці гниди сіють паніку, фантазуючи про серійних вбивць і всяку таку фігню, розумієш? - ставлячи горня на стіл, сказав Возняк.
- Ніколи не треба недооцінювати ситуацію, - твердо і беземоційно промовив брюнет.
- Що тут, недооцінювати! Якийсь мудак ходить по парках міста і дрочить на своїх жертв під дулом пістолета..., - роздратовано жестикулюючи, показав процес мастурбації франківчанин.
- І направляє на жертв ліхтарика, - доповнює колегу Міша.
- Так і під світлом цього сраного фанаріка дрочить, гнида! Ми цього клоуна спіймаєм за кілька днів, - вмостившись на м’яке крісло, на підвищеному тоні констатував Андрій.
- А як йому щось в голову скочить і він когось застрелить, - спорожнивши посуд, промовив Пучков.
- Я так не думаю, - негативно кивнув головою Возняк.
- Мало що ти думаєш. Наша справа спіймати цього збоченця, - сказав чоловік в синьому піджаку, ставлячи пусте горня на стіл колеги.
- Ми віддали в лабораторію зразки його сперми, робиться аналіз ДНК. Тепер це лиш справа часу, - покручуючись на кілька градусів вліво і вправо на кріслі повідомив франківський слідчий.
- Якби було все так просто, він би вже сидів на нарах, а не... - на цих словах Мішу перебиває стук в двері.
У кабінет заходить світловолоса дівчина у синій спідниці нижче колін. Її груди огортала білосніжна блуза.
- Андрій В’ячеславочу, Вас з колегою викликає до себе Мирон Богданович, - промовляють рожеві губи дівчини, маючи на увазі начальника управління, полковника міліції Супруна Мирона Богдановича.
- Добре, ми зараз будем, - незадоволеним голосом відповів Возняк.
- Мирон Богданович наголошував на нагальності, - стримано промовила світловолоса.
- Добре, - встав з крісла Андрій.
Дівчина зачинила двері ззовні. Поправивши піджак, слідчий пішов до дверей. За ним попрямував Пучков.
- Як звати цю дівчину? - виходячи з кабінету запитав у колеги киянин.
- Даринка, секретарша нашого шефа. А що? Впала тобі в око? - не обертаючи голови, запитав Андрій.
- Та ні, просто, питаю, - відказа,йдучи по коридорі Пучков.
- Скажу тобі по секрету, вона трохи стервочка... - зрівнявшись з колегою майже шепнув на вуху Михайлові слідчий.
- Але це мене навіть трохи заводить. Якщо ти розумієш про що я, гг, - штовхаючи Пучкова під ребро, тихенько промовив Возняк.
Зайшли у кабінет до начальника УМВС України в Івано-Франківській області. Спочатку їх зустріла білосніжна блуза Дарини. Дівчина сиділа за столиком коло дверей, котрі вже безпосередньо вели до кабінету Мирона Богдановича.
До вуха Даринки була приставлена слухавка стаціонарного телефону. Нічого не кажучи, секретарка жестами показала чоловікам, щоб вони заходили.
Постукавши у двері, правоохоронці зайшли у персональний кабінет начальства. Полковник міліції сидів за столом, підписуючи папери. На ньому біло-голуба сорочка, рукава якої були закочені до ліктів. Сиве коротке волосся і маленькі квадратні окуляри робили з начальника справжнього пенсіонера, хоча йому було тільки за п’ятдесят.
Позаду Мирона Богдановича висіли численні нагороди відділку та його особисті кар’єрні досягнення. Праворуч від дверей стояла меблева стінка. З іншого боку від них, прибитий до стіни, тримався металевий вішак. На ньому висіло чорне пальто начальника.
Праворуч від темно-коричневого столу шефа пускав бульки акваріум. З обох боків водяну в’язницю охороняли дві невеликі папороті, що стояли на одноногих дерев’яних підставках. За скляними стінками акваріума борознили водяні мініпростори кілька золотих рибок.
- Доброго дня, Мироне Богдановичу, - простягнув руку Андрій.
- Здоров, хлопці, - встав з крісла і подав руку чоловікам полковник.
Присівши, він почав відкладати папери вбік. Шеф запропонував слідчим сісти на стільці навпроти свого столу.
- Так, хлопці, ви бачите, що тут робиться? Справжнє кіно за вікном. Ви двоє, найкращі співробітники, які в мене є. Ви маєте привести за яйця, - несильно грюкнув по столу кулаком начальник, - цього психа у мій кабінет, якнайшвидше, зрозуміло?
- Ми вже здали зразки сперми злочинця в лабораторію. За кілька днів все вирішиться, - промовив Возняк.
- За кілька днів?! В нас немає стільки часу на це, Андрію! - встав зі свого крісла і підійшов до вікна Супрун.