- Вже сьогодні вечером наше управління будуть показувати на всю країну. А це вже програш, - дивлячись, як журналісти мордують речника за вікном, запевнив полковник.
- Але.. - спробував заперечити Возняк.
- Ніяких але, Андрію. В цій справі є вбивство. Це зовсім інший рівень, - повернувшись до підлеглих, перебив Возняка полковник.
- Та яке це вбивство. Ця стара бабця померла від серцевого нападу, а не від рук злочинця, - обурився франківський слідчий
- Смерть, якою вона б не була, все одно смерть. І цей дрочун приклав до неї руку. Я не хочу, щоб це набуло масштабів Бистрицької справи, - повертувся на своє місце Мирон Богданович.
- Не рівняйте ху... - зрозумівши, що це не зовсім підходяще порівняна в цій ситуації, франківський слідчий продовжив по- іншому, - ...це зовсім різні речі. Тоді зовсім все по- іншому було.
- Як би там не було, ви з Гошею, хай земля йому буде пухом, злапали тих сектантів. Тому саме ви мусите спіймати цього маніяка, зрозуміло, хлопці? - вмостився на кріслі полковник міліції.
- Так, Мироне Богдановичу, - сказав Возняк.
Михайло мовчки кивнув головою.
- І сьогодні опитайте ще раз всіх жертв. Може знайдемо якісь нові зачіпки, - дав наказ начальник.
Після сказаного Супрун подав руку підлеглим
- Буде виконано, полковнику! - відповів Андрій, потискаючи руку начальству.
Перед тим, як вийти, киянин ще раз глянув на золотих рибок, які час від часу бились об скло акваріума.
Розділ 6. Одурманена буденність.
Двокімнатна квартира забита якимось невидимим смогом. Присутнім у приміщені він одразу починає в’їдатись всередину і роздирати горлянку. В одній з кімнат прямо на підлозі сидить худорлявий хлопець у чорному батніку з білим написом на грудях - Reebok.
Його червоні скляні очі втуплені у монітор комп’ютера. Монітор спалахує чорно-білими кольорами. Потилиця Вови Сеньківа схована за чорним капюшоном. Вона раз-по-раз погойдується зверху вниз. Поверх капюшона - великі навушники. Музика з них розливається на всю кімнату. На екрані вискакують напівголі люди.
Монітор стоїть на невеликому журнальному столику, з правого боку якого стоїть системний блок комп’ютера. Зразу позаду хлопця знаходиться невелике розкладне ліжко, над яким висять плакати гуртів Rammstein та Linkin Park. Стіна зліва від Вови забита поличками, на яких розміщенні художні, наукові книги та всілякі журнали. Поміж ними можна було побачити маленькі мультяшні статуетки, приладдя для застосування ганжі - бонги, файки для косяків та ще всяку всячину.
Рот Сені вириває з себе мугикання, що одразу зникає у подовгуватих ніздрях орлиного носу. З-під чорної накидки виблискують жирні пасма темного волосся. Воно гойдалося разом з головою Вови. Рухи ставали все більш жваві.
Ліворуч від меломана - водяна банка. Верх буля Володя закриває лівою рукою, намагаючись зберегти цінний дим. Проте мутний потік марихуани тікає поміж пальців хлопця. Наркоман намагається спіймати смуги диму ротом, продовжуючи мугикати у свої орлині ніздрі.
Юнак підкручує музику на компі. Його правиця йде на допомогу подрузі. Через навушники прослуховується програш. Це шанс для Вови спіймати втікаючий смог. Склавши кісті у колодязь Сеня вдихає викиди ганжі. Трохи прокашлявшись, він опановує себе.
На все приміщення лунає приспів пісні - «I fink u freeke». Чуючи звуки пісні, Сеньків починає розкидати зігнуті руки у різні сторони від себе. Цією пристрасною, тваринною жестикуляцією обкурений ненароком збиває з себе навушники, вони падаютьть на підлогу. Хлопець зривається і починає танцювати вже на своїх двох.
Феєричний танець юнака перериває голос бабусі:
- Володику, до тебе Женя.
- Хай заходить в кімнату, - відповідає наркоман.
Заспокоївшись. Сеньків приводить себе в порядок.
До кімнати рвучко заходить Жека Гуревич, Вовин друг і колега по «хобі». Двері за кучерявим русоволосим хлопцем зачиняються. Його лице і очі червоні від злості. Женя горить нею.
- Цей мудак сказав, що не дасть мені ні копійки, ти поняв, бля? - наче буревій пройшовся по кімнаті Гуревич.
- Хто? - ще перебуваючи під дією дурман-зілля, перепитав не роздупльоний товариш.
- Хто! Хто! Мій батя, мудак! - кривляючись, продовжує лайку кучерявий гість.
- Хто, дядя Давид? - знову перепитує обдовбаний Сеня.
- Та! Так, твій любимий дядя Давид, блядь! Тобі ще двадцять раз сказати! - ще більше роздратувався Женя.
- Коротше, що таке сталось? - сідає на килимок, що на підлозі, Вова.
- Бач, тому гандонові не сподобалось, що мене з Жешова виперли, - Євгенове лице починає зливатись з його червоно-чорною клітчастою сорочкою.