- А що тобі треба? - сердито та водночас стримано каже Катя.
- Щоб ви від’їбались від мене! Дайте мені побути самому нарешті! - підвищую голос на Катерину.
- Мені вже це все теж надоїло! Дивитись ті срані новини, переживаючи, щоб там не сказали, що ти загинув. Надоїло лізти тобі в сраку, а у відповідь чути мовчанку або докори, - її лице пашить емоціями. - Добре. Хоч, сам зі своєю проломаною головою сиди, -дівчина рвучко піднялась з сусіднього ліжка.
- Та ці срані фрукти я тобі лишаю, хоч, їж їх, хоч викидай. Мені то десь, - підійшла до вішалки, почала одягати свій мокрий плащ Катя.
Не можу заперечити чи зупинити наречеу. Її слова повні гіркою правдою. Тими переживаннями, які впали на плечі тендітної дівчини.
Мовчки спостерігаю, як любов мого життя йде від мене. Не пробою поборотись за неї. Я її відпускаю, хай літає. Не хочу сковувати її крила своїм відчаєм і смутком.
Розумію, що своїми словами зачепив її почуття. Та мені десь глибоко у душі начхати на них. Та глибина перетворилась на справжню чорну діру, що рано чи пізно засмокче мене. Не хочу, щоб в зоні її дії була голубка моя чи інші близькі люди. Застраховую себе і їх від летальних результатів.
Катерина пронизує мене поглядом. Так ніби востаннє хоче достукатись до мого серця, що впало в бездонну яму страждань. Двері зачиняються, а за ними зникають обриси людини в мені. Свою душу я вже спалив, хоч збережу їхні.
Розділ 8. Мрія на дні, або кораблик у пляшці.
Сонце заходило за обрій. Небо червоніло, згоряючи в останніх променях жовтої зірки. Як завжди, у цей період доби у місті багато заторів. В одному з них стояв чорний «Volkswagen Passat».
- Як ти думаєш, це могла бути одна і та сама людина? - запитує водія Пучков.
- Я не думаю, я це знаю, - роздратовано відповідає Андрій Возняк.
- Але ти подумай, Анна Андріїв і Галина Мокричук розповідали, що роздягатись їх змушував кремезний високий чоловік. Юрій Квецко казав, що на нього націлював пістолет худорлявий чоловік середнього зросту. Тим більше, Анна говорила, що злочинець був в сірому плащі, - розглядає матеріали допитів жертв Михайло.
- Ну дивись, блядь, що цей індюк, робить! - дивлячись у дзеркало заднього виду, збуджено вигукує Андрій.
Водій почав видавати звуковий сигнал. Він навіть не помітив, як перебив колегу.
- Ти, блядь, що не бачиш, що я поворот включив, урод! - звертувся до дзеркала заднього виду Возняк.
«Volkswagen» зліва хотів випередити «Mercedes-Benz Vito» жовтого кольору. Але випередження пижика вже розпочав Андріїв автомобіль.
- Ну дивись, що ця гнида робить! - розлючено вів монолог франківський слідчий.
- Він тебе і так не чує, Андрію, - намагається заспокоїти колегу Михайло.
- Він зараз мене почує, блядь! - Возняк розгнівано дивився на жовте авто через бокове дзеркало.
«Volkswagen» провів вдалий маневр по випередженню громадського транспорту.
- Понакуповують собі права, уроди татові, блядь! - ще перебував у розлюченому стані водій.
- Ти мене слухаєш? - намагався продовжити розмову Пучков.
- Що ти там казав? А то через цього індюка нічого не почув, -відповів Возняк.
- Я розказував про те, - знову гортаючи матеріали справи продовжував київський колега, - що Анна Андріїв і Галина Мокричук розповідали, що маніяк був кремезним чоловіком високого зросту. А от Юрій Квецко вказував на те, що злочинець був середнього зросту і худорлявої статури.
- Та, ти бачив того Дишлєнковича! - мовив Андрій, маючи на увазі Юрія Квецка.
- Та він сам два нуль п’ять, певно, має. Та ми для нього теж будем середнього зросту, - кепкуючи , сказав водій.
Автомобіль потрапив на червоне світло світлофора.
- Але ми і є середнього зросту, - сказав Михайло.
- Ні, ми далеко не середнього зросту. Я маю метр сімдесят дев’ять. А ти певне маєш метр вісімдесят п’ять, - Возняк дивився на світлофор, на якому все ще горів червоний колір.
- Метр вісімдесят три, - поправив товариша Пучков.
- Бач. А середнього зросту люди від метра сімдесят п’ять до метра вісімдесят.
- Ти собі суперечиш, Андрію. Сам говориш, що маєш метр сімдесят дев’ять, а середній зріст називаєш від метра сімдесяти п’яти до метра вісімдесяти, - з посмішкою на обличч ісказав київський оперативник.
- Але я вже на крайній точці. І ми взагалі не про це говорили. Я мав на увазі, що для цього бугая всі будуть середнього зросту, - рушив на зелене світло Андрій.
- А як ти поясниш, що той самий Юрій розказував, що він був в чорному плащі, а потерпілі жінки вказували на світло-сірий плащ злочинця?! - дивився на водія Михайло.