- А ти не подумав, що в цього дрочуна може бути кілька плащів! - прижмурившись відповів франківський слідчий.
Мокрий асфальт дороги засліплював Андрія. Його правиця потягнулась до правої кишені піджака. Трохи понишпоривши у ній, рука витягнула пачку сигарет. Дістаючи губами сигарету, Возняк крізь зуби запитав у компаньйона:
- Ти не проти?
Після сказаного слідчий поклав пачку назад до кишені піджака. Натомість дістав запальничку.
- Ні, - відповів Пучков.
- Хай буде. Але дивись. - знову гортав аркуші А4 Міша, - Галині Мокричук тридцять чотири роки, Анні Андріїв шістнадцять, Юрію Квецку двадцять один, а от померлій Раїсі Васильєвій сімдесят один. Як ти поясниш таку різноманітність обраних жертв? - гордо і впевнено сказав Пучков.
Він думав, що навів вбивчі аргументи, які закриють рота співбесіднику. Під час уважного прослухування доказів колеги франківчанин опустив скло на дверцятах. І вже почав прикурювати цигарку, не відводячи погляду від проїзної частини.
- Та він просто слаба людина. І йому по хрен на кого дрочити, - відповів, як відрізав, Возняк, видихаючи дим у вікно.
- Ні. Як доводять видатні криміналісти, такі люди дотримуються найменших деталей. Особливо у виборі жертв, - констатував київський колега.
- Не все в житті, як в підручнику, Міша! - іронічно посміхнувсь Андрій.
- Але все-таки, я думаю, що діє ціла група цих злочинців, - Пучков дивився вперед на дорогу.
- А я думаю, що ти переробився. Тобі треба розслабитись. Відколи я тебе бачу, ти як на ножах сидиш, - Возняк, повертаючи вправо, знову затягнувся тютюном .
- Куди ми повернули? У відділок в іншу сторону, - розпачливо сказав пасажир.
- Який відділок. Вже шоста година вечора. Робочий день закінчений. Треба трохи віддихнути від важкого робочого тижня, - з веселістю мовив Андрій.
Цигарка приліпилась до рота слідчого, що час від часу випускав дим, як старий локомотив.
- Але нині ж тільки четвер, - заперечив Михайло.
- Бач, ти знову тільки за роботу думаєш. Тобі треба промочити мізки, -відказав Возняк.
- І куди ми їдем промочувати мізки? - змирився київський оперативник.
- Тобі це місце має сподобатись, Міш. Може собі навіть якусь діваху знімеш, - скалячи зуби мовив водій.
- Яку ще діваху? Мені зараз не до цього.
- А до чого? Не будь нитиком .
- Я розумію, що ти не хоч припускати, що діє ціла група цих збоченців. Це тобі нагадує про Бистрицьку справу? - похмурим голосом промовив Пучков.
- Ти що йобнувся?! При чому тут Бистрицька справа? - розлючено прогарчав Возняк.
- Я розумію це тобі нагадує про Гошу, - продовжив Міша.
- Ти, сука, Гошу, сюда не чіпай. Тоді все зовсім по- іншому було, блядь! І ти нічого не розумієш. І взагалі, звідки ти знаєш про це все? - розгнівано пихтів Андрій, не відпускаючи сигарету з губ.
Він міцно тримався за руль. Його погляд був звернутий на дорогу.
- Я читав її, - відказав київський оперативник.
- Ти що слабий?! На що ти читав справу восьмирічної давності?! - роздратувався Возняк.
- Я мусив знати, з ким працюю, які у тебе методи роботи, - дотримувався спокійного тону Михайло.
- Та ти реально слабий, Міш. Ти так говориш, якби ми були в дешевому детективному серіалі! Це Франківськ, а не Лос-Анджелес, чоловіче, - промовив Андрій.
- Де б ми не були, ми повинні виконувати статут, Андрію, і звертати увагу на факти, - заперечив Михайло.
- Факти, хуякти! Міша, ми не є ні в Америці, ні навіть у Києві. Тут не може бути якихось нереальних розв’язок. Це простий злочинець, який має кілька йобаних плащів, і все! Все Міш! - випустив дим разом із люттю Андрій.
- Ти так і тоді, вісім років тому, казав, Возняку? Чи не так? - знову зачепив за живе колегу оперативник.
- Ні, блядь! Тоді все по- іншому було. Чи ти думаєш, курва, що в Івано-Франківську є якась секта дрочунів?! Які приходять на зібрання і розказують, хто, де, як і на кого дрочив. Ти що, блядь, йобнувся, чи що?! - роздратувався Возняк, включивши правий поворот.
- Я тільки припускаю, -відповів Пучков.
Автомобіль став коло бару, заїхавши трохи на тротуар.
- Припускати будеш в себе вдома, а не в моїй машині, поняв?! - франківський слідчий відкрив дверцята авто. Це ж зробив і його київський колега.
Вийшовши з автомобіля, чоловіки попрямували до бару, який знаходився у підвальному приміщенні.
Біля сходової клітки Андрій схопив Пучкова за рукав піджака і сказав:
- Ще раз згадаєш, про Гошу, або про ту йобану справу, я тобі кадик вирву! Зрозумів, Міша?
Пучков тільки промовчав.
Андрій загасив бичок об сміттєву урну і відправив його до іншого непотребу, який лежав на її дні. Над сходами, що вели у підвальне приміщення висіла дерев’яна вивіска. На ній великими літерами було вирізьблено «Мрія». Слідчі почали спускатись вниз до бару.